Я не лишаю вузликів. Костянтин Діденко з дитинства вишиває, у Бахмуті він працював пожежником
Вишивкою захоплювалися навіть королі
Костянтин Діденко — 67-річний член Національної спілки майстрів народного мистецтва зі стажем 30 років. У тому, що вишивання традиційно вважають жіночою справою, не бачить нічого дивного — каже, це мистецтво підкорюється терплячим, незалежно від статі.
«Вишивкою колись захоплювалися навіть королі. Я не перший і не єдиний чоловік, якому це до вподоби. Головне — мати посидючість», — розповідає майстер.
Своє захоплення він відкрив у 23 роки. Першими роботами стали ікони — саме вони допомогли Костянтину опанувати складну техніку вишивки гладдю. Сьогодні в колекції Діденка шість картин, створених ще на Донеччині: серед них портрети батька та Тараса Шевченка. Близько 60 робіт залишилися в окупованому Бахмуті.
Втрачений дім і збережене покликання
До повномасштабного вторгнення Костянтин Діденко працював пожежником у Бахмуті — каже, любив приносити користь громаді. Згодом родина переїхала в село Оріхове-Василівка за 7 кілометрів від міста, де вони розгорнули фермерське господарство.
«Три корови, 20 свиней, кінь. Трактори для обробки землі. Свіже повітря, немає сусідів — захотілося усамітнення. У Бахмут їздили тричі на тиждень на ринок, возили продавати молоко», — згадує чоловік.
24 лютого 2022 року все змінилося. У селі лунали вибухи, свиней довелося продати, корів роздати сусідам, техніку залишити у дворі.
«Від вибухів двері відчинялися, вікна лопалися і дзеленчали. Діти злякалися — боялися самі в хаті лишатися. Деяку техніку намагався заховати чи прикопати, бо сподівався, що повернемося», — ділиться Діденко.
Костянтин Діденко за роботою
Наприкінці березня 2022 року велика родина — четверо дітей, сестра, племінниці, онук від старшого сина-військового — виїхала на Дніпропетровщину. Відтоді вони живуть у прихистку в дитячому садку в Кам'янському.
Мистецтво як спадок і покликання
Тяга до творчості з'явилася у Костянтина з дитинства. Старший на 10 років брат навчався у художньому університеті, і малий хлопець ходив з ним на пленери.
«Він натюрморт малював — ставив хлібину, чашку, яблуко. Кажу: "Навчи мене". На що він говорив: "От сідай, дивись і малюй"», — згадує майстер.
У братовій майстерні Діденко познайомився з різними видами мистецтва — чеканкою, різьбою по дереву, ліпкою. Але душа лягла до вишивки гладдю — традиційного ремесла, яким займалися його мати й бабусі.
«Раніше в кожній хаті дівчата, жінки по селах вишивали. Я десь із сьомого класу почав збирати ікони. Деяким було понад 100 років. У колекцію назбирав до двохсот», — розповідає художник.
Одна з найцінніших — ікона «Благовіщення». Стара, пошкоджена часом, вона мала лише окремі збережені фрагменти. Саме її Костянтин відтворив нитками на тканині, витративши на роботу три місяці.
Портрети гетьманів
У 2002 році Костянтин Діденко створив серію портретів українських гетьманів — Дорошенка, Виговського, Сагайдачного, Мазепи, Данила Апостола. Усього 15 робіт, які несподівано привернули увагу Людмили Янукович.
«Картини були на виставці в Донецькій торгово-промисловій палаті. Там вона їх побачила, і заступниця палати вмовила мене їх продати. Я не цінував свої роботи. На весілля колегам ікони вишивав, одному з керівників у пожежній — родинний герб», — згадує майстер.
Один стібок — один мазок
Роботу Костянтин починає з ескізу, малюючи олівцем на тканині. Одразу враховує ту довжину, яку забиратиме нитка під час вишивки.
«Лице — для людини, виворіт — для Бога. Я не лишаю вузликів, хочу, щоб картина мала охайний вигляд з обох боків. Один стежок — один мазок. Це малюнок нитками», — пояснює свою філософію майстер.
На одну картину йде приблизно 12 мотків ниток різного кольору. Вишивка може тривати до двох місяців. Були й марафонські сесії — коли за рушниками міг просидіти 10 годин поспіль.
Портрети Костянтин вважає найскладнішим жанром у «малюванні нитками». У його колекції — Леся Українка, Степан Бандера, Тарас Шевченко, Володимир Зеленський, Олександр Мацієвський.
Військовий ЗСУ Олександр Мацієвський
«Складніше, бо потрібно передати нитками реалістичне зображення. Щоб відчувався характер, настрій», — каже майстер.
Сорочка на честь УПА
Особливою гордістю Костянтина є власноруч вишита сорочка на честь Української повстанської армії. В орнаменті на комірці — абревіатура УПА, контури герба і напис «Слава Україні! Героям слава!».
«Хочеться робити такі роботи, щоб майстри з цікавістю дивилися на них. Колись на виставку до мене прийшла жінка років 65-70, все життя вишивала, а побачивши мого Шевченка, сказала: "Такого не бачила". Ці слова запам'яталися на все життя», — ділиться вишивальник.
Вишивка гладдю — Степан Бандера
Відродження в евакуації
В евакуації натхнення до Костянтина повернулося наприкінці 2023 року. Довгий час він не брав голку до рук — у селі не вистачало часу через польові роботи, та й зір почав погіршуватися.
«Зайшов у крамницю для рукоділля. Спочатку взяв не нитки, а бісер. Вишив зимовий пейзаж із церквою, але та картина мені не сподобалася. Відтоді знову почав вишивати нитками», — розповідає майстер.
Несподівано повернення до вишивки покращило його зір — після кропіткої роботи з голкою він став краще бачити.
Серія «Війна» і мрії про музей
Наразі Костянтин Діденко працює над серією картин «Війна». Відтворює на тканині бойові сюжети, військову техніку, українських воїнів та зруйновані міста.
«Раніше я вишивав на замовлення. Зараз — ні. Хочу знайти музей в Україні, якому залишив би свої роботи. Так їх споглядатиме не одна людина чи родина, а багато українців», — ділиться художник.
Серед планів — новий портрет молодого Шевченка, повторення серії гетьманів і стела Донецької області.
«Якщо буде серія гетьманів, запропоную її музею гетьманства в Києві. Життя коротке, завтра може вже й не бути. Для життя я хотів би обрати Київщину, оселитися там. У Бахмут вже не повернемося, немає куди. Якби ж було все ціле, як раніше...».
Костянтин Діденко їздить містами України з виставками своїх картин. Під час таких подорожей проводить майстер-класи для охочих і відвідує експозиції інших народних митців. Чоловік, який рятував людей від вогню, тепер рятує пам'ять — стібок за стібком, портрет за портретом вишиваючи історію України на полотні вічності.
Свої в Telegram 
