За три метри від мене влучила міна — це вдруге. Артур після ампутації хоче повернутись до Покровська
Два вибухи — одне життя
Це поранення в Артура — вже друге за останні пів року. Та чоловік розповідає про своє нестримне бажання повернутися додому — туди, де немає ні світла, ні газу, ні води, але є рідні стіни.
«Це вже другий раз зі мною таке трапляється», — говорить чоловік, лежачи на лікарняному ліжку. Його тіло вкрите численними ранами від осколків, права нога ампутована до середини стегна, але очі сповнені рішучості.
Перший раз він постраждав 18 лютого, коли ходив по воду. «Ішов додому. Щось ударило по нозі. Дивлюся — дірка десь із палець і кров тече, повний черевик крові», — згадує Артур.
Другий випадок був набагато серйозніший. Чоловік їхав додому на велосипеді, коли стався вибух. «Я вилетів із велосипедом... і відірвало праву нижню кінцівку», — розповідає потерпілий.
Боротьба за життя
Сусіди, які ховалися в підвалах, почули нелюдський крик, надали йому першу медичну допомогу. На "швидку" вирішили не чекати — знайомий відвіз своєю автівкою у Добропілля. Звідти чоловіка перевезли на Дніпропетровщину. Тут чоловіку перелили 2,5 літри крові. У Артура був дуже низький рівень гемоглобіну, і він просто втрачав життя. Лікарям довелося провести реампутацію. Поступово стан чоловіка стабілізувався, хоча й досі оцінюється як середньої важкості.
«Все тіло посічене — і живіт, і спина, все побите, ноги немає, але хоче повернутися додому», — говорить гендиректор лікарні Сергій.
Трагедія Артура — не поодинокий випадок у його сім'ї. Мінно-вибухова травма забрала життя його батька.
«Батька теж убило. Батько з сусідом розмовляв на вулиці, і теж прилетіла міна. Сусідові ногу, як у мене, відірвало, а батько стояв спиною, і дірка в спині, руку відірвало теж. Він за місяць помер», — розповідає Артур, ледь стримуючи емоції.
Боротьба за життя у Покровську
Щоденне існування в прифронтовій зоні перетворилося на постійну боротьбу за виживання.
«Просто ходимо там під мінами, під ракетами, сидимо вдома. Будинок хитається, підстрибує вночі, особливо під ранок», — описує чоловік реалії свого життя.
Там немає ані світла, ні газу, ні води. Зв'язок із зовнішнім світом мінімальний.
«Новини, інтернет — так, зв'язок так і є. Десь треба виходити... Якийсь кут там, десь там стоять під деревом, під стовпом, абияк», — каже Артур.
Навіть найпростіші сільськогосподарські роботи стають небезпечними: «В город вийти хоч на п'ять хвилин, там щось посадити і назад. Як почнуть стріляти, відразу заходимо додому».
Непереборне бажання повернутися
Попри всі труднощі та небезпеку, чоловік прагне лише одного — повернутися додому.
«Хоче пошвидше видужувати і бути разом із близькими. Ноги до середини стегна немає, і далі тільки протез», — говорить лікар, однак це не зупиняє пацієнта.
«Треба швидше на ноги стати і додому їхати. А куди? Більше нікуди», — говорить Артур із непохитною впевненістю.
Свої в Telegram 
