Кину і поїду, не хочу ще раз опинитись в окупації. Як живуть у селі Рубці на Лиманщині

Вибухи давно звичні для села

Поки староста Ігор Кряжев везе журналістів селом, над околицями лунають вибухи — піднімається дим від чергового обстрілу. Цього разу снаряди потрапили у поле.

«Рівно тиждень тому у нас по Лозовому вдарили, слава Богу, в городи прилетіло. Не було постраждалих. Це ж війна», — спокійно констатує чоловік.

Ігор КряжевАвтор: скрин з відео Суспільне Донбас

Перші авіаудари по селу у 2022 році були 10 березня.

«Я бачив, як вони летіли. Слава Богу, хоч сюди, додому не поцілило», — згадує Кряжев.

Від Рубців до лінії зіткнення 15 кілометрівАвтор: Суспільне Донбас/Юлія Підгола

Наступного дня після візиту знімальної групи від обстрілу у селі загинула жінка. Смерть тут стала частиною буденності.

Магазин працює, лікарня теж

До старостинського округу входять села Рубці, Лозове, Вовчий Яр. В останньому вже немає жителів — останні двоє евакуювалися через близькість до лінії фронту. У Рубцях живе 352 людини, у Лозовому — 210.

«Зараз люди зважають на безпеку, десь щось шукають і виїжджають. В Рубцях було 1300 до повномасштабного вторгнення, ця цифра змінювалася», — розповідає Кряжев.

Попри близькість фронту, село зберігає ознаки нормального життя. Працює магазин, є централізоване водопостачання. Відновили амбулаторію — з 350 жителів близько 250 — це люди старше 60 років.

АмбулаторіяАвтор: Суспільне Донбас/Юлія Підгола

АмбулаторіяАвтор: Суспільне Донбас/Юлія Підгола

Медсестра Ірина показує палату з двома ліжками і розповідає, що за потреби тут можуть надати медичну допомогу — посталять крапельницю. А ще у Рубці приїздять лікарі і приймають пацієнтів.

П'ять місяців окупації: спогади про жахіття

Місцева жителька Тетяна точно пам'ятає дату — 22 квітня 2022 року у село зайшли російські війська. П'ять місяців окупації стали пеклом для мешканців.

«За один день у нас згоріла 51 хата. Вони кидали чи фосфорні, чи щось інше. Хати займалися зсередини. Люди були у льохах, і коли виходили, то всередину дому було не зайти, нічого не винести», — згадує жінка.

Найстрашніше — розправи над місцевими.

ТетянаАвтор: Суспільне Донбас/Юлія Підгола

«Бурят убив одного чоловіка, йому було 37 років. Вони примушували чоловіків роздягатися, перевіряли татуювання. Чи тату не сподобалося, чи хлопець щось сказав — два постріли, один у шию, один в око. На очах у матері він загинув миттєво. Ховали у дворах, завертали у щось», — з болем розповідає Тетяна.

Після деокупації у вересні 2022 року ще кілька місяців у селі не було електроенергії та газу. Загалом без комунікацій жили вісім-дев'ять місяців.

«Виживали. Свічки були, готували їсти на багаттях. Воду завдяки генератору качали і розвозили. Наше село специфічне — у нас тільки централізований водогін, а колодязів майже немає. Свердловини на 100 метрів — не кожний може дозволити», — пояснює Тетяна.

Між надією і реальністю

Тетяна готується до евакуації.

«Я живу одна, кинеш усе і будеш виїжджати. Не хочу ще раз опинитися в окупації, коли це вже все раз прожила, пройшла через це».

Її односелець Ігор налаштований інакше. Чоловік не хоче в евакуацію і сподівається на краще.

ІгорАвтор: Суспільне Донбас/Юлія Підгола

«Молимося, щоб прогнали їх, втримали, зупинили. Гупає, звісно, але ми вже не звертаємо уваги. Головне, щоб не просунулися далі.Тут найкращі місця! На Донбасі найкращим був Лиманський район. У нас Оскільське водосховище, ліси. У мене у господарстві було 500 гектарів хвойного лісу. Тут і полювання, і риболовля, і гриби, і природа. А зараз усе розбили», — згадує Ігор мирне життя.

Розбиті будинки у селі РубціАвтор: Суспільне Донбас/Юлія Підгола

За словами старости, фронт наразі за півтора десятка кілометрів від села. Примусову евакуацію для родин з дітьми не оголошували — вона залишається добровільною. Але час може спливати швидко — як показав досвід 2022 року, коли за одну ніч мирне село перетворилося на пекло.

18-річний Максим з Донеччини тримає 27 корів і 14 кіз. Він шукає, куди евакуюватися з тваринами

Люди під завалами і трупний запах після дощу. Покровськ — місто, яке перетворюється на Бахмут

Люди намагаються зберегти нормальність у ненормальних умовах. Як живе прифронтова Костянтинівка