Кину і поїду, не хочу ще раз опинитись в окупації. Як живуть у селі Рубці на Лиманщині
У селі Рубці Лиманської громади на Донеччині залишилося 350 жителів із колишніх 1300. Фронт наближається — він уже за 15-16 кілометрів, але люди не поспішають евакуюватися. Багато хто пережив п'ятимісячну окупацію в 2022 році і пам'ятає, як за один день згоріла 51 хата. Як нині живуть у Рубцях репортаж зняло «Суспільне Донбас».
Вибухи давно звичні для села
Поки староста Ігор Кряжев везе журналістів селом, над околицями лунають вибухи — піднімається дим від чергового обстрілу. Цього разу снаряди потрапили у поле.
«Рівно тиждень тому у нас по Лозовому вдарили, слава Богу, в городи прилетіло. Не було постраждалих. Це ж війна», — спокійно констатує чоловік.
Ігор Кряжев
Перші авіаудари по селу у 2022 році були 10 березня.
«Я бачив, як вони летіли. Слава Богу, хоч сюди, додому не поцілило», — згадує Кряжев.
Від Рубців до лінії зіткнення 15 кілометрів
Наступного дня після візиту знімальної групи від обстрілу у селі загинула жінка. Смерть тут стала частиною буденності.
Магазин працює, лікарня теж
До старостинського округу входять села Рубці, Лозове, Вовчий Яр. В останньому вже немає жителів — останні двоє евакуювалися через близькість до лінії фронту. У Рубцях живе 352 людини, у Лозовому — 210.
«Зараз люди зважають на безпеку, десь щось шукають і виїжджають. В Рубцях було 1300 до повномасштабного вторгнення, ця цифра змінювалася», — розповідає Кряжев.
Попри близькість фронту, село зберігає ознаки нормального життя. Працює магазин, є централізоване водопостачання. Відновили амбулаторію — з 350 жителів близько 250 — це люди старше 60 років.
Амбулаторія
Амбулаторія
Медсестра Ірина показує палату з двома ліжками і розповідає, що за потреби тут можуть надати медичну допомогу — посталять крапельницю. А ще у Рубці приїздять лікарі і приймають пацієнтів.
П'ять місяців окупації: спогади про жахіття
Місцева жителька Тетяна точно пам'ятає дату — 22 квітня 2022 року у село зайшли російські війська. П'ять місяців окупації стали пеклом для мешканців.
«За один день у нас згоріла 51 хата. Вони кидали чи фосфорні, чи щось інше. Хати займалися зсередини. Люди були у льохах, і коли виходили, то всередину дому було не зайти, нічого не винести», — згадує жінка.
Найстрашніше — розправи над місцевими.
Тетяна
«Бурят убив одного чоловіка, йому було 37 років. Вони примушували чоловіків роздягатися, перевіряли татуювання. Чи тату не сподобалося, чи хлопець щось сказав — два постріли, один у шию, один в око. На очах у матері він загинув миттєво. Ховали у дворах, завертали у щось», — з болем розповідає Тетяна.
Після деокупації у вересні 2022 року ще кілька місяців у селі не було електроенергії та газу. Загалом без комунікацій жили вісім-дев'ять місяців.
«Виживали. Свічки були, готували їсти на багаттях. Воду завдяки генератору качали і розвозили. Наше село специфічне — у нас тільки централізований водогін, а колодязів майже немає. Свердловини на 100 метрів — не кожний може дозволити», — пояснює Тетяна.
Між надією і реальністю
Тетяна готується до евакуації.
«Я живу одна, кинеш усе і будеш виїжджати. Не хочу ще раз опинитися в окупації, коли це вже все раз прожила, пройшла через це».
Її односелець Ігор налаштований інакше. Чоловік не хоче в евакуацію і сподівається на краще.
Ігор
«Молимося, щоб прогнали їх, втримали, зупинили. Гупає, звісно, але ми вже не звертаємо уваги. Головне, щоб не просунулися далі.Тут найкращі місця! На Донбасі найкращим був Лиманський район. У нас Оскільське водосховище, ліси. У мене у господарстві було 500 гектарів хвойного лісу. Тут і полювання, і риболовля, і гриби, і природа. А зараз усе розбили», — згадує Ігор мирне життя.
Розбиті будинки у селі Рубці
За словами старости, фронт наразі за півтора десятка кілометрів від села. Примусову евакуацію для родин з дітьми не оголошували — вона залишається добровільною. Але час може спливати швидко — як показав досвід 2022 року, коли за одну ніч мирне село перетворилося на пекло.
Свої в Telegram 
