Мені 17, і я вже працюю. Історії тінейджерів з Донбасу, які знайшли першу роботу до повноліття
Завод, нічний клуб, молодіжний центр – у таких різних місцях працювали чи працюють герої цього матеріалу, молоді люди, які знайшли першу роботу до 18 років.
В Україні за законом можна працювати з 15 років. За певних умов, зокрема якщо робота не заважає навчанню, – з 14 років. Хлопці та дівчата користуються цим правом, щоб мати власні гроші і цікавий досвід. Принаймні, про це розповіли журналістам медіакластеру "Схід" підлітки з Донбасу, які знайшли першу роботу до 18 років.
"Не стільки гроші, як цікаво"
Андрій Чуйко, працює у молодіжному центрі "Ліфт" у місті Сватове, Луганська область:
– Я працюю методистом у сватівському народному домі "Сватова-Лучка". Пішов працювати не через те, що хотів заробити грошей, а тому, що це цікавий досвід. Проте гроші теж не завадять. Цього року я закінчив школу і вступив на заочне відділення до Луганського педагогічного університету. У майбутньому буду вчителем географії.
Андрій Чуйко під час тренінгу в Сєвєродонецьку
Коли минулого року у Сватовому відкрили молодіжний центр "Ліфт", то дуже часто тут бував. Це одне з небагатьох місць у місті, яке створили спеціально для молоді. Окреме приміщення, де можна поспілкуватися. Ми з друзями збиралися і вигадували різні ідеї для проведення дозвілля. Але вигадати замало — потрібно було втілити ці ідеї у життя.
Коли вступив до університету, мені запропонували працювати в "Ліфті". Керує центром Настя Застава. Я ж офіційно працюю методистом у народному домі.
Мені ще не виповнилося 18, тому працюю неповний робочий день — з 14.00 до 20.00. Та коли проводимо якісь заходи, ми разом із друзями затримуємося тут допізна. Але мене це не бентежить. Навпаки, мені це подобається. Взагалі сама робота з підлітками мені до вподоби. Та і в майбутній моїй професії такий досвід не буде зайвим.
Якщо говорити про мою сьогоднішню роботу, то у центрі для молодіжного дозвілля створили непогані умови. Доволі просторе приміщення, є столи, стільці, крісла-мішки, в яких зручно сидіти, коли дивишся фільм. Також є все обладнання для перегляду фільмів, ноутбук, музичні колонки. Можна пограти в настільні ігри або влаштувати тематичну вечірку за чашкою чаю. Щоразу намагаємося придумати щось новеньке. Хоча половину ідей нам "підкидують" відвідувачі "Ліфту".
Працювати нескладно, якщо тобі допомагають друзі. От тільки молодь сьогодні дуже пасивна. Я не знаю, від чого це залежить. Здебільшого підлітки хочуть, щоб для них щось влаштовували, а вони прийшли на все готове. Самі у підготовці беруть участь неохоче.
Думаю, головна місія "Ліфта" — переломити цю ситуацію, зробити так, щоб підлітки щоразу йшли до нас з новими ідеями або пропозиціями, були не пасивними спостерігачами, а активними учасниками процесу. І разом ми вже будемо міркувати, як їхні ідеї втілити у життя.
Настільні ігри у центрі "Ліфт"
Іноді кажуть, що про нас мало хто чув. Хто хоче чути, той про нас знає. Ми працюємо з усіма школами, активно ведемо свою сторінку у Facebook. У нас є можливість донести необхідну інформацію до молоді про ті чи інші заходи.
Періодично організовуємо зустрічі з цікавими людьми, проводимо майстер-класи, караоке. Працюємо щодня, крім неділі та понеділка. У будні молодь приходить до нас зазвичай після п’ятої вечора.
Я вчуся, як краще працювати з молоддю, як організовувати її дозвілля, як писати проєкти, щоб розвивати молодіжний центр. Часто відвідую тренінги, де знайомлюся з досвідом колег з інших міст. Ділимося ідеями, обговорюємо можливості.
Сватівські хлопці та дівчата доволі активні, але їх треба трохи підштовхнути.
"Тепер я знаю, як важко буває заробляти"
Світлана Дрох, студентка, працювала офіціанткою у клубі в місті Добропілля, Донецька область:
– Впродовж цього літа я працювала у нічному клубі офіціанткою. І раніше були спроби заробітку: років у 14 роздавала листівки, розклеювала оголошення.
Мама цю ідею сприйняла нормально. Але тут зіграло роль те, що я працювала разом зі своїм хлопцем, тож вона за мене не хвилювалася.
За одну зміну отримувала 200 гривень. Згодом трішки підняли зарплатню і давали по 300. Коли влаштовувалися, ніяких документів чи довідок в нас не питали. А неповнолітніх працівників у таких закладах багато: майже єдиний спосіб заробляти у Добропіллі, якщо 18-ти ще немає – йти до сфери обслуговування.
Так збіглося, що влітку я жила сама, мама поїхала по справах у інше місто. Тому я витрачала гроші на їжу, наприклад. Звісно, мама надсилала кошти, але мені вистачало і власного заробітку. На початку тижня купувала продуктів на сім днів, розподіляла витрати. Взагалі, не бідувала.
Я не хочу витрачати гроші на тусовки, вечірки – мені завжди шкода. Краще на щось корисне відкладати. Якщо раніше легко до цього ставилася – це візьму, і це ще візьму, то зараз я до крамниці з блокнотиком і ручкою ходжу, рахую все, щоб вкластися у бюджет.
Зміна триває 12 годин, до того ж, ти прибираєш весь бруд, який залишають відвідувачі. А нам ще додатково доручали натирати посуд та мити барну стійку. Невдячна робота.
Робота у неповнолітньому віці дуже змінює світогляд. Я тепер знаю, як важко буває заробляти гроші, щоб їх вистачало, і дбайливо до них ставлюся. Тих підлітків, хто працює, і тих, хто не працював ніколи у житті, можна легко відрізнити по тому, як вони витрачають гроші.
"Робота дає мені впевненість у собі та незалежність"
Денис Карпенко, працює на заводі у селищі Троїцьке, Луганська область:
– Підробляти я почав з 17-ти. Наймався на дрібні будівельні роботи, не цурався підробіток вантажника, а ще допомагав батькам по господарству, бо живемо в сільській місцевості. Тепер я маю диплом, відучився на зварювальника в ліцеї. Працюю на Троїцькому олійно-пресовому заводі, але, на жаль, не за професією.
Пам’ятаю, як ішов влаштовуватися на завод і переживав, що мене не візьмуть, бо тоді був неповнолітнім. Так і вийшло — за фахом не взяли, бо всі місця були зайняті. Мені дуже хотілося працювати і гроші треба було заробляти, і я не посоромився сказати про це у відділі кадрів. Там порадилися з керівництвом і запропонували іншу вакансію. Погодився одразу і дуже зрадів, що маю постійну роботу.
Я не боявся йти працювати, бо з 17 років потроху пробував підробляти – то були одноразові заробітки, але мені на кишенькові витрати вистачало, ще й батькам допомагав.
Тепер графік у мене зручний: працюю день, ніч і два дні вдома. Встигаю і на городі попрацювати, і з друзями поспілкуватися. Така робота мені подобається.
Влаштований на заводі я офіційно, маю соціальний пакет, і лікарняний, і відпустку — все, як годиться. Зароблені гроші витрачаю на себе, якщо є змога, намагаюся відкладати. Після того, як я отримав перші кошти, зрозумів, що можу не залежати від батьків, а допомагати їм сам. Це вселило в мене впевненість та незалежність.
Змінювати роботу поки не планую, мені подобається працювати тут. Планів на майбутнє поки не будував і не збираюся щось кардинально змінювати.
***
Чтобы читать эксклюзивные истории
Свої в Telegram 
