Прадід був головним більшовиком Юзівки, але не все так однозначно. Історія ведучого Пітера Залмаєва

Марія ПРОКОПЕНКО
22 січня 2020 17:28 Монологи
Прадід був головним більшовиком Юзівки, але не все так однозначно. Історія ведучого Пітера Залмаєва

У Донецьку, в Калінінському районі, є невелика вулиця Залмаєва. Вона названа на честь Якова Залмаєва, який з листопада 1917-го по квітень 1918-го очолював Раду робітничих депутатів Юзівки, що згодом стала Донецьком. Його правнук Пітер Залмаєв, ведучий телеканалу "Прямий", розповідає про предка і про те, чому ним пишається.

Пітер Залмаєв народився у Донецьку, але у 1994 році поїхав на навчання до Сполучених Штатів. Вивчав релігієзнавство в Університеті штату Теннессі і отримав кандидатську ступінь із міжнародних справ та економіки Колумбійського університету. Після навчання залишився у США, заснував міжнародну некомерційну організацію "Євразійська демократична ініціатива". Зараз мешкає в Києві, разом із Тарасом Березовцем веде передачу "The Week" на "Прямому". Далі – пряма мова Пітера Залмаєва.

Родина

Про Якова Залмаєва я знав з дитинства, він був об’єктом гордощів усього нашого клану. Яків – рідний брат мого прадіда Данила, який працював на металургійному заводі. 

Мої прадіди приїхали до Юзівки з Білорусі. Всі члени тієї родини – шість братів і сестер – були пасіонарними революціонерами. Наприклад, Аграфена Василівна, Груша. У сім’ї передавалась історія, що її заколов багнетом білогвардієць

Можливо, предки були такими, тому що серед робочих металургійного заводу в Юзівці активно формувались більшовицькі комірки, агітували за більшовиків. Вони влились у цю справу. 

Яків Залмаєв брав участь у революції 1905 року, за це його на чотири роки вислали до Єнісейського повіту. З 1906-го він входив до Російської соціал-демократичної робітничої партії, був делегатом другого з’їзду Рад у 1917 році, в тодішньому Петрограді. Саме там Ленін проголосив: "Вся влада радам!"

Пам’ять

Пам’ятаю усі візити до донецького краєзнавчого музею, де стояв бюст Якова Залмаєва. Це було відчуття зіткнення з чимось великим. У цьому музеї бував кілька разів на рік, обожнював його.

Для мене, напевно, найбільш емоційним моментом нинішньої війни на Донбасі було потрапляння снаряду у відділ природи краєзнавчого музею (це сталося в серпні 2014-го. – Свои). Там стояли кабан, лось – персонажі, яких пам’ятаю з дитинства. Бачив їхні фото у розбомбленому після артобстрілу приміщенні, все догори дриґом – це як зґвалтовані спогади дитинства.

Донецький обласний краєзнавчий музей після артобстрілу в серпні 2014 рокуДонецький обласний краєзнавчий музей після артобстрілу в серпні 2014 року novosti.dn.ua

Слава прадіда на Донбасі мала доволі локальний характер. Якщо Федір Сергєєв, відомий як Артем, отримав загальнорадянську славу, то Залмаєв залишився тут місцевим персонажем – хоча потім обіймав керівні посади у різних регіонах Союзу.

Залмаєв працював разом із Сергєєвим. Артем відповідав за Донецьку губернію, мій прадід – за Юзівку. І завжди, коли я проходив біля монументального пам’ятника Артему в Донецьку, на вулиці Артема (головна донецька вулиця. – Свои), у мене трошки шкребло на душі – чому тут не стоїть Яків Залмаєв.

Це підштовхувало мене копати глибше. З появою інтернету дізнався багато доволі суперечливих деталей про прадіда. 

Вулиця

У Донецьку є вулиця Якова Залмаєва, вона розташовується трохи нижче медичного інституту, згодом – університету. Вулиця невелика, це приватний сектор.

 Скріншот з сервісу Google Maps

Пам’ятаю, ми з батьком, вже після того, як я прожив в Америці п’ять років, у 1999-му, ходили туди. У мене є відео, де ми з батьком і його кращим другом стоїмо на цій вулиці, під табличкою з її назвою. 

Кілька років потому, коли знов приїхав з Штатів, побачив на нашій кухні табличку "Вулиця Залмаєва, 2". Виявляється, батько за пляшку горілки виторгував у чувака табличку на його домі. Згодом батько розмірковував, що, можливо, той чоловік взагалі не мав стосунку до того будинку, а просто сидів поруч, адже після обміну він швиденько пішов геть.

Нащадки

У нашій родині не збереглося речей від Якова Залмаєва. Його безпосередні нащадки переїхали до Москви. Його сина звали Євген, і його син – Лев Залмаєв – доволі відома людина. У радянські часи він був журналістом, зараз йому під 80. Пару разів говорив з ним телефоном. Останнє, що бачив про нього в інтернеті – він написав слова пісні, що прославляє Володимира Путіна (пісня "Единая Россия". – Свои). На рівні спілкування я намагаюсь такого уникати.

Звинувачення в бандитизмі

Коли шукаю інформацію про прадіда, спливають протоколи більшовиків, які викладають у мережу історики – донецькі, а також з Архангельська, Кемерового. Донецький історик Володимир Корнілов, який мешкає у Москві, риє активно і на Якова Залмаєва, і мене тролить. Він – ненависник Залмаєва, вважає, що той був ледь не кримінальним елементом, "знімав касу" і втікав із Юзівки. 

Свои. Йдеться про закиди, що Яків Залмаєв буцімто випустив з-під варти однопартійця Тулупова, якого звинувачували в нальоті на касу металургійного заводу. Під час того нападу вбили чотирьох міліціонерів і викрали 1 мільйон рублів на зарплати робітникам. За розповідями Корнілова, після того робочі і міліціонери влаштувати протести перед будівлею виконкому, а Залмаєву довелося втікати з міста.

В історії про касу мене дивує те, що якщо мій прадід справді так поводився, був недобросовісним – то як, покинувши Юзівку, він міг усюди, куди приїздив, обіймати високі посади. У 1924-му він очолював Ставропольську губернську надзвичайну комісію, потім – Алтайський губернський виконком, працював губернським продкомісаром в Астрахані, начальником особливого відділу в Томську, дипкур’єром Наркомату закордонних справ. 

Свои. Про кар’єру Залмаєва після Юзівки пише, зокрема, дослідник історії Донецька Євген Ясенов.

Читав у архангельських істориків, що в 1932-му Яків Залмаєв очолював місцеву міськраду, виїхав звідти у 1933 році через "хворобливий стан здоров’я". Він помер власною смертю у 1940 році. Це рідкість, адже у 1937-му загинула велика частина більшовиків 1917-1918 років. 

Бюст Якова Залмаєва у краєзнавчому музеї в Донецьку, фото 2020 року

Після того прадід був "канонізований" радянською історією, адже з’явилась вулиця його імені, бюст у музеї. Це ще одна причина, чому мене дивують закиди Корнілова – як це могло трапитися, якби він був злочинцем?

Кокаїн

Яків Залмаєв був любителем "білого порошку", кокаїну. Тоді це не була заборонена речовина, лікарі навіть призначали його. 

Знаходив інформацію, що в протоколі про звільнення Якова Залмаєва з поста голови Ради робітничих депутатів Юзівки йшлося, що його знімають за зловживання кокаїном. Можливо, це пояснює запал Залмаєва та інших більшовиків

От я знайшов версію про кокаїн, Корнілов – про касу, й усюди її поширює. Він чомусь одержимий ненавистю до Якова Залмаєва. Я готовий прийняти будь-яку правду про свого предка, але мені потрібні аргументи.

Спогади

Яків Залмаєв згадується у біографії Микити Хрущова, який починав трудову діяльність у Юзівці. Тоді Хрущов був підлеглим Залмаєва, майбутній перший секретар ЦК КПРС очолював профспілку металістів гірничорудної промисловості Юзівки. Прадід був яскравий, неоднозначний і складний.

Пам’ятаю рідну сестру свого дідуся, тітку Ліду – відповідно, племінницю Якова Залмаєва, яка бачила прадіда. Але ми з нею не встигли поговорити про нього, тому якою Яків Залмаєв був людиною з психологічної точки зору – не знаю. 

Я не був у донецьких архівах і шкодую про це. Поїхав з міста у 1994 році, коли мені було 19. Можу тільки сподіватися, що зрозумію щось про прадіда

Зараз мені навряд можна їздити до Росії через роботу і громадянську позицію, але було б цікаво проїхатися місцями, де працював Яків Залмаєв. Можливо, написати про це книгу. 

Декомунізація

Вулиця Залмаєва розташовується в приватному секторі. Якщо його забудують, можливо, вона щезне сама собою. У мене не буде особливої гіркоти з цього приводу. 

Я не є яскравим прихильником декомунізації у тому вигляді, в якому вона проходить. У чомусь згодний з нею, а загалом – знесення пам’ятників історії, якою б гидкою вона не була, на мій погляд, культивує образ жертви. Це заперечення власної ролі в історії, бо українці теж мають стосунок до більшовизму

Взагалі я проти пам’ятників. Але якщо збудували їх – живіть із ними. Нехай вони нагадують про минуле. Можливо, це неполіткоректна думка, тим більше, для ведучого "Прямого", але я проти навіть знесення пам’ятника Леніну в Донецьку. 

Декомунізація у вигляді зміни назв вулиць, думаю, до певної міри є правильною. Але і тут треба підходити індивідуально. Ось у Києві у зв’язку з перейменуванням певних вулиць виникла непроста ситуація (йдеться про перейменування Московського проспекту на проспект Бандери і проспекта Ватутіна – на проспект Шухевича. – Свои)

Якщо перейменування вулиці Залмаєва буде ціною повернення України в Донецьк, встановлення там миру – я за.

***

Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбуці.