Щоденні зведення зі східного фронту дають Гайдай, Кириленко, Арестович. Чи є сенс їх читати зараз?

Максим Бондарєв: "Військові експерти теж не знають, коли закінчиться війна"

Психологи радять не брати до рук смартфон і не читати новини, коли тільки прокинувся. Я ігнорую цю пораду. Відкривши очі мені хочеться знати, наскільки близько ми до катастрофи? Більшість новин я дізнаюсь з Фейсбука. Ось Гайдай розповідає про оборону Сєвєра, ось волонтер пише, кому привезли допомогу, ось СБУ викладає чергове перехоплення. Так я вивчаю факти. І розумію, де ми зараз на шляху до перемоги, виснажились ми чи ні?

Чого я не дивлюсь і не раджу дивитись — це аналітику від експертів різного штибу. Арестовичу привіт! Попри всі їхні регалії, солодкі голоси та витончені манери, вони не знають, коли закінчиться війна. Тим паче вони не знають, на що хворіє Путін. Довіряйте лише фактам.

Видання Букви порахувало, що в 22 рази знизилась увага в інтернеті до російсько-української війни. Наприкінці лютого війною цікавились 109 млн осіб. Сьогодні кількість зменшилась до 4,8 млн. Попри втому, читати новини про війну потрібно. Як мінімум, ви розумітимете, де безпечно зараз, а де — ні. Але не приділяйте цьому весь день і кожну хвилину. Дах протече.

Валерія Панасенко: "Читала всі новини, аби розуміти, чи помремо ми всі наступної хвилини"

Люди жартують: якщо багато слухати Арестовича, то можна подумати що ми живемо краще, аніж до війни. Більш того, вам розкажуть лише те, що вам можна й треба знати. Дійсно важливої інформації в таких повідомленнях максимум половина.

Насправді, постійний перегляд офіційних заяв та повідомлень від політиків, а що ще краще — аналітиків — може призвести хіба що до того, що ваше око буде постійно сіпатися

Щойно почалося повномасштабне вторгнення, я читала всі новини, всі телеграм-канали, всі пости в фейсбук та інстаграм, аби розуміти, чи помремо ми всі наступної хвилини. Напевно, це робила більшість українців.

Але зараз скажу: варто перевіряти інформацію, яку споживаєш, і не вірити всьому, що кажуть або пишуть, бо на заборі теж написано. Час швидкоплинний, а на війні ситуація змінюється щохвилини. Тому коли офіційні повідомлення доходять до читача, ситуація може вже змінитися 5 разів. Головне — перевіряти, фільтрувати та оцінювати реальність ситуації, яку висвітлює будь-хто.

Олександр Білінський: "Після бійні за Маріуполь для мене стали менш важливими щоденні зведення"

Насправді, якщо сам зі сходу і пам'ятаєш місцевість, бував у різних містах та селищах, то без оперативних зведень можна розуміти ситуацію на фронті. Війна зараз проходить у Телеграм-каналах — традиційні медіа обмежені необхідністю публікувати багато інформації від офіційних джерел, а канали особливо цього не дотримуються. Наприклад, про захоплення Лимана, ситуацію у Святогірську я дізнався з місцевих Телеграм-каналів.

Олександр Білінський на сході. Архівне фото

Ще цікаво читати іноземні медіа: у них багато кореспондентів працює на фронті, є унікальні репортажі, корисні карти та хронології. А після бійні за Маріуполь розумію, що для мене стали менш важливими щоденні зведення про оперативну ситуацію. Це дуже жорстока війна, міста знищуються. І окупантам не важливо, чи є там їхні прихильники, чи стоять там церкви Московського патріархату, чи є там цивільні.

Гаяне Авакян: "Спостерігаю, як вбивають наші міста, у режимі реального часу"

Для мене основним каналом для відстеження ситуації в режимі реального часу стали міські Вайбер-чати. Вони менш сфокусовані, але більш інформативні. Правда, активні тільки там, де є мобільний зв'язок. За ними оперативно бачу, де відбулися обстріли: люди одразу роблять перекличку, намагаються без координат пояснити, що сталося, де горить. Звісно, ми не видаємо це в ефір. Наразі оперативні повідомлення про це в медіа ніяк не змінять факту обстрілу, але можуть допомогти з корегуванням.

Тож ми намагаємося більше дізнатися про наслідки обстрілів. Наприклад, ще вчора вночі я дізналася з місцевого Вайбер-чата, що в моєму Бахмуті під обстріл потрапила станція швидкої допомоги. Зранку наші журналісти вже шукають більш повну інформацію, ніж те, що дали в обласному зведенні: "постраждав один з медзакладів".

Телеграм-канали майже всі в мене із вимкненими сповіщеннями: там найчастіше можна знайти відео та фото руйнувань, які ще не опублікували медіа. Їх використовуємо. Також моніторимо Твиттер, де викладають багато контенту про східні міста

Але, якщо брати загалом, зведення ми намагаємося використовувати тільки як інфоприводи для подальшого розвитку тему. Їх не републікуємо і навіть вже не робимо загальних оглядів ситуації. Бачимо, що війна затягується, ситуація змінюється повільно. Це означає тільки, що українська армія та народ продовжують свій спротив окупантам.

Марина Терещенко: "Дзвонила в міста, щоб дізнатися про ситуацію з перших рук"

Взагалі не слухала Арестовича. Гайдая слухаю, бо треба по роботі, як і низку інших людей. У перші тижні вторгнення постійно моніторили соцмережі, інформпортали, але це сильно впливало на мене — я емпатична людина. Аби знизити психологічне навантаження, обрала для себе десяток, які переглядаю тричі на день. Взагалі, радше довіряю першоджерелам. Коли була можливість дзвонити у Сєвєродонецьк чи на новоокуповані території Луганщини — дзвонила. Зараз підтримую зв’язок з нашими людьми “там” через Телеграм або Інсту.

Марина Терещенко в шелтері для переселенців

Софія Пилипенко: "Там ніколи не буде найбільш точної й оперативної інформації"

Навіть якби я не хотіла читати офіційні зведення, я все одно не змогла б — через роботу. Раніше вони дуже сильно впливали на мій емоційний стан: могли підняти настрій або, навпаки, пригнітити. Але трохи згодом я почала помічати деякі невідповідності.

Коли у зведеннях писали про те, що на сході неспокійно, я не чула жодного вибуху. А коли вікна тремтіли через прильоти, у офіційних джерелах не було про це жодної згадки

Втім, я довіряю офіційним заявам, бо ми ж знаємо про захоплені міста й складнощі на фронті. Але не варто захоплюватися цими зведеннями, бо в них, як мені здається, ніколи не буде найбільш точної й оперативної інформації. Бажано зберігати баланс, а не сліпо довіряти як сухим заявам, так і коментарям експертів з Фейсбука чи сумнівним Телеграм-каналам.

Інесса Курінна: "Хочеться, щоб коментували ситуацію не лише у форматі інформаційної зброї"

Для мене ці зведення — пошук правди про реальну ситуацію. Подивилася кількох спікерів, побачила, у чому вони сходяться, а у чому — ні. І склала для себе більш-менш об'єктивну картину подій. Усім треба розуміти, що зараз є другий фронт — інформаційний, тому потрібно намагатися передчасно не радіти новинам і не робити поспішних висновків.

Наприклад, коли в новинах повідомили, що ворога відігнали від Харкова, люди почали масово повертатися до міста.

Але важливо не залишати за дужками інформацію про те, що російська армія продовжує гатити. Місто знову під жорсткими обстрілами, щодня є загиблі та поранені

Тому дуже хотілося, щоб завжди такі експерти, як, наприклад, Арестович, коментували ситуацію не лише у форматі інформаційної зброї, але і з думкою про безпеку мирних громадян.

Анна Курцановська: "Почала видаляти Телеграм-канали. Залишила тільки два"

Від початку вторгнення підписалася на різні інформаційні Телеграм-канали. Читала все. Але згодом зрозуміла, що багато часу витрачаю на читаття новин. І почала видаляти. Першим ліквідувала Правду Гєращенка: ну, не може мій мозок по сотні повідомлень в день “перетравити”.

Для розуміння, що коїться в Росії, періодично переглядала канал Собчак. Потім і вона пішла в корзину. І ще, і ще, і ще. І в підсумку залишилися канали Бабеля та Заборони. Проте почала активно юзати Instagram, бо саме так останнім часом знаходжу героїв для історій.

Це були складні 100 днів війни. Розповідаємо про той, яких дав надію кожному з нас

Що я б сказав своєму діду-прадіду. Свої написали ці рядки 9 травня 2022 року під звуки сирен

Чи є у нас план Б, якщо не зможемо повернутися в наші міста? Свої про вимушене переселення зі сходу