Олена Баркова відновлює маріупольський бренд косметики Gesty на Полтавщині. Це її історія рестарту
Маріупольська підприємиця Олена Баркова виготовляла натуральна косметику, свічки і мило під брендом Gesty. Наприкінці лютого мала відкрити новий кабінет. Але через російське вторгнення у рідне місто її родина втратила все. Місяць родина Баркових прожила в блокаді, за останні гроші ледве вибралися з Маріуполя на Полтавщину. І зараз з новими силами за підтримки клієнтів і звичайних людей Олена вирішила розпочати власну справу "з нуля".
Вклала всі кошти у маріупольський бренд косметики
Корінна маріупольчанка Олена Баркова під торговельною маркою Gesty виготовляла натуральну косметику, свічки та мило. Каже, цю справу обрала не випадково.
«Це почалося з моїх особливостей. Я підбирала різні креми для своєї шкіри, але так і не змогла підібрати той, який був би ефективним. Тому в 2019 році вирішила навчитися робити косметику власноруч».
Спочатку тестувала на собі. І дуже швидко побачила результат. Згодом креми і шампуні давала тестувати друзям. І зрозуміла, що її косметика дійсно працює.
«Раніше, коли я виготовляла свічки, продавала їх в Інстаграмі. Аби бути більш відкритою для клієнтів, часто публікувала пости. Я соромилася стану своєї шкіри та волосся, тому застосовувала фільтри. А після кількох тижнів використання власної косметики побачила, що мій зовнішній вигляд дуже змінився у позитивний бік. І я зрозуміла, що знайшла справу свого життя».
У 2019 році відкрила першу точку. Розпочинала Олена «з нуля». Тоді, аби зацікавити людей своєю продукцією, роздавала пробники, активно вела сторінку у соціальній мережі і працювала за принципом «сарафанного радіо».
«Завдяки цьому мені вдалося розширитися, і наприкінці 2021 року у мене було вже три торговельні точки. Там наші клієнти могли не лише придбати необхідний товар, а й отримати безкоштовну консультацію від продавців».
Тоді ж Олена отримала фінансову підтримку від місцевої влади — 250 тисяч гривень. Завдяки цим коштам підприємниця планувала масштабувати свою продукцію і закупити обладнання.
«Також я планувала надати робочі місця і, завдяки збільшенню виготовлення продукції, вийти за межі Маріуполя: спочатку — в Україну, а згодом і у Європу. Вся моя продукція на той момент була вже сертифікована. І це давало можливість мені як виробниці виходити зі своєю маркою і в аптеки, і в торговельні мережі».
За власні кошти Олена купила нове обладнання. На це витратила близько 200 тисяч гривень. За перший транш орендувала нове приміщення площею 100 квадратних метрів і зробила там ремонт за всіма стандартами.
Наприкінці лютого 2022 команда Олени планувала розпочинати роботу вже на новому місці. Всі сили вони зосередили на прийдешньому 8 березня. Закупили багато сировини і почали виготовляти власну продукцію.
«Тоді я вклала у свою справу майже всі кошти, які були у моєї родини, бо готувалася до великих продажів. Крім того, ми розписали майбутні ярмарки по всіх куточках України, аби розповісти про маріупольський бренд. Але 24 лютого наш світ перевернувся».
Коли спустилися у підвал, почалася гра на виживання
Коли російські війська напали на Маріуполь, родина Баркових не вірила, що все буде настільки серйозно. Олена каже, спочатку думала, що це якась провокація.
«Це ненормально і навіть дико. Ми розуміли, що конфлікт є. Але що все зайде так далеко — усвідомили дуже швидко».
У перший день вторгнення, зізнається підприємиця, вона навіть не побігла знімати кошти з карти та закуповувати продукти. Але вже ввечері напруга зросла, і зранку наступного дня Олена поїхала у пошуках продуктів. Дорогою заїхала за документами своєї компанії, а також частиною сировини.
«Все одно я не думала, що все настільки затягнеться. Продуктів придбала небагато. Вважала, що не треба піддаватися паніці. Проте звуки від розриву снарядів ми чули все частіше та ближче».
На той момент Олена вже знала, що Лівобережний район розгромлений, окупанти зайняли Бердянськ і вже увійшли у Мангуш. Це означало, що Маріуполь замикають у кільце.
«Нам було дуже страшно. Ми жили у Центральному районі, неподалік від автостанції. І саме з нашої сторони російські війська пробивалися у місто».
У перші дні, коли в Маріуполі ще був зв'язок, родина Баркових не ігнорувала сигнали тривоги і постійно ховалася у підвалі гаражу. Там було дуже холодно, тому разом з дітьми вони повернулися в квартиру. Коли район сильно бомбили, палали торговельні центри поруч, Олена розуміла, що нашим військовим дуже потрібна допомога, і стояти осторонь вона просто не могла.
«Вдома я варила мило, додавала туди пантенол — засіб для загоєння. Тоді ми вже були без електропостачання, але ще був газ. Тому старим дідівським методом у каструлі на вогні виготовляла те, що могла. А потім писала у волонтерські організації та передавала їм пакунки для воїнів».
Згодом зник і газ. Ще кілька днів Олена з родиною пробула в квартирі, але потім, коли росіяни гатили по всьому, чому тільки було можна, перебралися у підвал свого будинку. І з цього моменту, зізнається Олена, почалася гра на виживання.
«За кілька днів, як ми перейшли в підвал, від прямого влучання повністю згоріла наша квартира. У підвалі ми залишилися з трьома шматочками вафель та сумкою з документами. Нам пощастило, що жили неподалік ринку, який розгромили ще в перші дні. Але нам вдалося купити продукти в тих, хто встиг „запастися“. Інших варіантів в нас взагалі не було».
Згодом в підвал, де була родина Баркових, почали сходитися люди з інших будинків. Вони розповідали, що район зруйнований, будинки або розбиті, або вигоріли.
Спочатку їжі на всіх майже не вистачало. Їли раз на день, дітей намагалися годувати два рази. Але їжа швидко закінчувалася. На ринку неподалік перевернули контейнери, в яких ще залишилися якісь продукти.
«І наші чоловіки під обстрілами бігали туди. Я не можу назвати це мародерством. Ми виживали, як могли: продукти були необхідні і для дітей, і для старих людей, і для нас. Шукали всюди воду, використовували технічну. Але вона нас рятувала».
На евакуацію з Маріуполя витратили десять діб і майже усі гроші
З 2 березня в Маріуполі не було телефонного зв'язку. Але в середині місяця на диво чоловікові Олени вдалося зловити Київстар. І так він дізнався, що у місті є евакуаційні автобуси з Микільського на Мелітополь.
«Ми були повністю "відрізані" від зв’язку і не знали, де і що відбувається. Тому новині про можливу евакуацію дуже зраділи. Думали, доїдемо до Мелітополя, а звідти — у Запоріжжя. Під обстрілами ми з дітьми і нашими батьками пішки ледве дісталися автобусів, які привезли нас у Микільське. Це було безкоштовно».
Дорогою найстрашніше, ділиться Олена, було бачити тіла мертвих жителів і зруйноване вщент місто. Після цього вона ще довго не могла розмовляти, бо побачене сильно вплинуло на психіку.
«У Микільському зустріла так звана "комісія", яка запитала, куди ми плануємо їхати. Почувши про Запоріжжя, сказали, що запишуть нас у список на автобуси, в них вже були записані понад тисячі людей. А поки запропонували їхати або в Донецьк, або в Ростов».
Все це відбувалося увечері, наближалася комендантська година. Тому родина Баркових вирішила залишитися у Микільському. Там їх безкоштовно нагодували і запропонували розміститися у будівлі школи. Але не в класах, а прямо на сходах.
«Діти раділи шматку хліба. А я плакала, коли це бачила. Поки вони їли, ми думали, що робити далі. На щастя, зустріли свою сусідку, вона забрала нас до себе у квартиру. Там ми вперше від часу вторгнення помилися і нормально поїли».
Зранку Олена з чоловіком знайшли приватних перевізників, які довезли родину до Бердянська. За це брали по 1000 гривень з людини. Стільки ж заплатили за дорогу до Запоріжжя.
«Там нас зустріли волонтери, нагодували і посадили на евакуаційний потяг. Так ми доїхали до Дніпра, але в місті нас не зустріли. Ми підійшли до поліцейських, і вже вони нам підказали, де знаходяться хаби для переселенців. Так ми опинилися у Центрі матері і дитини. Я з дітьми та бабусями ночувала там, а чоловік, його брат і друг родини — біля нього, на лавочках».
Зранку родина Баркових вирушила на Полтавщину. До куми Олени, яка була готова взяти їх до себе і надати прихисток. На дорогу, яка зайняла майже десять діб, родина Баркових витратила майже всі гроші. Але раділи, що вцілили і знаходяться на українській землі.
Облаштуватися на новому місці допомагали звичайні люди
На Полтавщині Олена з родиною лишилася майже без грошей. Практично всі кошти витратили на дорогу.
«Ми довго оформлювали статус внутрішньо переміщених осіб, намагалися отримати фінансову допомогу. Тут взагалі цей процес на той момент був не налагоджений. Кума привезла до гуманітарного штабу і коли мене запитали, що саме нам потрібно, я не могла чітко відповісти. Дуже важко виділити необхідне, коли взагалі нічого не було».
Вже за два тижні, каже Олена, про гуманітарну допомогу перестали навіть говорити, її просто не стало. І знову родина почала виживати.
«Всі гроші, які були, ми витратили на ліки. Після Маріуполя, де були на постійному адреналіні, діти і ми захворіли. Малеча по два рази „сиділа“ на антибіотиках. І тут на допомогу прийшли звичайні люди».
Спочатку, коли побачили пост в Інстаграмі, Олені почали писати її клієнти з Маріуполя. Вони скидали кошти і пропонували допомогу. Потім підключилися і місцеві жителі, і друзі, і знайомі, які приносили і посуд, і продукти, і засоби гігієни.
Згодом родині Баркових вдалося орендувати невеличкий будинок за комунальні послуги. Він був без ремонту, лише голі стіни. І завдяки підтримці небайдужих людей, наразі їм вдалося зробити косметичний ремонт.
«Все, що ми маємо зараз, — подароване людьми. І тільки зараз я зрозуміла, наскільки велику силу мають наші люди. Вони можуть вершити долі не тільки громади, а й всієї країни. Маленькими кроками вибудовується все велике».
Тепер, коли вдалося закрити питання з базовими потребами, Олена почала замислюватися про те, що робити далі.
Маріупольському бізнесу на Полтавщині бути
Олена каже: планувала знайти роботу, але душа ні до чого не лежала. Вона почала сумувати за своєю справою.
«Постійно мені пишуть клієнти, питають, чи не почала я знову виготовляти косметику. А мені боляче до сліз, адже я навіть свій базовий набір по догляду не змогла вивезти з Маріуполя».
Маріупольську підприємицю почали мотивувати і клієнти, і близькі знову розпочати власну справу. І так співпало, що у новому будинку була так звана запасна кімната. Її Олена залишила пустою. Сказала, може колись буде її робочим кабінетом.
«І я наважилася. Бо вже знала, що значить починати все "з нуля". В мене є головний фундамент — люди. І саме завдяки їх підтримці я зрозуміла, що мушу працювати. У мене вірять, а значить, я потрібна».
Про те, що Олена планує відродити власну справу, вона написала пост на сторінці свого магазину. І їй запропонували скинути номер карти, аби бажаючи могли зробити донати на підтримку бізнесу. За перші дні вдалося зібрати певну суму, аби розпочати ремонт у робочій кімнаті.
«Ми постелили лінолеум, пофарбували стіни, поміняли розетки. Вже купили стіл. І все це стало можливим завдяки підтримці небайдужих, тих, хто в мене повірив».
Тим, хто зробив донат, вона робить знижку на товар, на перспективу. Коли перша продукція буде у продажу, її зможуть придбати значно дешевше. А ще тепер можна придбати електронний іменний подарунковий сертифікат. Його вартість — 500 гривень. Всі покупки Олена фіксує і додатково дарує знижку 40%.
«Ми разом з підписниками визначалися з першою продукцією, яку запустимо у продаж. Обирали через голосування. Крім того, днями мені написала представниця компанії, де я купувала посуд для косметики. Вона повідомила, що керівництво готове надати мені безкоштовно лабораторне обладнання для старту».
Сама Олена каже, зараз у її житті працює теорія шести рукостискань — коли друг одного стає її другом.
Підтримати Gesty можете і ви, зробивши донат на карту Олени Баркової: 5168 7520 0400 1114. Або замовивши її косметику на сторінці бренду в Instagram.
Свої в Telegram 
