Люди раді, що ми просто приїжджаємо. Працівниця пошти про роботу у прифронтовій Донеччині
Ольга Симоненко — начальниця пересувного відділення пошти на Донеччині. Майже щодня вона доставляє пенсії та соцвиплати у Адамівку, Хрестище, Микільське, Маяки, Сидорове. В ці населені пункти вже не можна відправити посилки, тож люди через неї відправляють передачки для рідних, а вона розвозить. Свої поговорили з Ольгою та дізналися про її роботу.
Соціальні навички
Ольга живе у селі Ясногірка під Краматорськом разом з чоловіком і дитиною. За фахом — бухгалтерка. Рік тому, коли вийшла з декрету, шукала роботу, місце знайшла в “Укрпошті”.
“Я почала навчання 25 серпня 2021 року. Навчалися ми місяць, склали іспити, а 1 жовтня 2021 року відбувся мій перший маршрут. Тоді, до початку повномасштабної війни, у мене було 10 сіл. Зараз все інакше — через війну з дев’яти команд залишилися лише три, тож мені додалися ще населенні пункти”, — говорить Ольга.
За її словами, робота потребує емпатії та постійного спілкування.
“З людьми спілкуватися треба дуже багато. Це мені, в принципі, подобається. Завдяки цій роботі багато що відкрилося в мені”.
Попри те, що Ольга — начальниця пересувного відділення пошти, вона виконує й роль поштарки, бо людину на цю посаду так і не вдалося знайти. Працюють вони вдвох з водієм.
“Так, в ідеалі має бути екіпаж — це листоноша, водій і я. Листоноша видає пенсії, я закриваю відомості та передаю супутній товар. А через те, що я працюю одна з водієм, без листоноші, то виконую роботу всіх. Видаю посилки, пенсії, соцвиплати тощо”.
Люди не хочуть евакуюватися
Ольга зазначає, що по області багато переселенців — люди виїздять з населених пунктів, що обстрілюються, у більш безпечні.
“Цілий місяць завантажений, їздимо часто. Пенсійні виплати починаються з третього числа кожного місяця, а потім соціальні виплати — до двадцятих чисел. І так періодично їздимо: то пошту відвозимо, то перекази, оскільки багато переселенців. Наприклад, до Новомиколаївки приїжджали із сусіднього села Пашкове, а у травні-квітні люди їхали з Ізюма. Хрестище — прифронтове селище, теж багато хто виїжджав цього місяця. Але все одно багато людей. І дітей багато, і матусі ходять, бабусі, дідусі, вони не хочуть евакуюватися”.
Разом з тим у Хрестище небезпечно.
“У червні, коли їздили у напрямку Хрестище, потрапили під обстріл. Над нами літали ракети, але ми швиденько впоралися і поїхали додому. Пізніше я дізналася, що пенсіонер, якому видала пенсію, загинув після тих прильотів. Небезпечно, звичайно. Ми їздимо в бронежилетах, в броньованих машинах, але комусь же це треба робити. Людям потрібні їхні гроші та новини, вони ж наче відрізані від світу”.
Ті, хто залишаються вдома, бояться, що будуть нікому не потрібні.
“Здебільшого ті, хто залишився, кажуть, що не хочуть евакуюватись, бо нікуди. По-перше, нема за що, реально. Вони розуміють, що їм щось обіцяють, але багато хто не вірить. Люди бояться їхати у нікуди. Це головна причина. Ось спілкувалася у суботу з дівчинкою. Вона фельдшерка, працює у Маяках. Каже: "Куди я поїду? Хто нас там чекає?". У такому плані. Виїжджати поки що не збирається”.
При цьому, Ольга говорить, якщо буде погіршення ситуації на Донеччині і працювати можливості вже не буде, вони з родиною поїдуть.
Єдине джерело інформації
У села зараз не доходять газети, немає інтернету та геть поганий мобільний зв’язок.
“До війни люди передплачували газети, а зараз ми їх не доставляємо, вони просто не приходять на Донецьку область. Люди навіть не питають, все розуміють. Вони раді, що ми просто приїжджаємо, пенсії хоча б привозимо та новини розповідаємо. По селах не ловить зв'язок, бо світла немає часто подовгу. Тому, коли ми приїжджаємо, люди завжди радіють: “О, Вєсточка приїхала! Що ви нам нового розповісте?".
Доставити посилки в Адамівку, Хрестище, Микільське, Маяки, Сидорове та низку інших населених пунктів неможливо. Поштові відділення не працюють, приватні перевізники також не ризикують, тож жінка інколи передає ліки та продукти людям від їхніх рідних.
Гуманітарна допомога для мешканців сіл Донеччини
Кілька разів разом з ними маршрутом їздили волонтери — роздавали гуманітарну допомогу: гігієну від Загони швидкого реагування Червоного Хреста України та продуктові набори від World Central Kitchen. Цим люди і живуть в селах на Донеччині.
Свої в Telegram 
