Я вижив під час удару росії по моєму будинку в Озерному. Але мій біль зараз — це «Крейдова флора»

Наталя БІРЮКОВА
08 вересня 2022 10:51 Монологи
Я вижив під час удару росії по моєму будинку в Озерному. Але мій біль зараз — це «Крейдова флора»

Науковий співробітник, виконувач обов'язків завідувача відділення «Крейдова флора» Сергій Лиманський бував не раз між життям і смертю. Щоразу доля робила його тільки сильнішим. Так сталося і цього разу — чоловік вибрався з-під обстрілів, коли ворог був вже майже в його селі Озерному, яке нещодавно перейшло під контроль ЗСУ. Це було у квітні. Сьогодні він стримано згадує ті події і вже зробив перший звіт попередніх пошкоджень заповідника «Крейдова флора» від війни. Свої поспілкувались з вченим.

«Руський мир» зруйнував нашу природу

Ви знаєте, я жайворонок. Тільки сонце встає, я вже в своєму заповіднику. Окрім того, що моя робота — вивчати і берегти природні екосистеми заповідника "Крейдова флора", я робив фотографії і відео природних краєвидів заповідника і нашої Донеччини. Всі мої фото зроблені аматорськими фотоапаратами, професійної фототехніки у мене ніколи не було, а захоплююсь фотографією я з дитинства. Починав з фотоапаратів "Смена" та "Вілія".

Більшість фото я роблю на світанку, коли земля тільки-но прокидається, а кольори найбільш насичені. Мені хотілось показати нашу природу такою, якою вона повинна бути — чистою, красивою і спокійною, щоб люди бережно ставилися до неї, адже вона — джерело нашого існування.

Я мешканець села Озерне. Це Краматорський район. Поруч Ямполь, Закітне, Крива Лука, Діброва, Пискунівка. Хто був там, а я так думаю, що там побував хоч раз кожен донеччанин, бачив, яка там краса. І ось цю красу планомірно, разом зі всіма селами зруйнували носії «руського миру». З військової точки зору ця частина Донеччини має величезне стратегічне значення, бо «Крейдова флора» — це панівні висоти на правому березі Сіверського Донця.

Обстріли, які ми просто добре чули, розпочалися вже у березні. А з квітня ми вже сиділи у погрібах, ховалися від артилерійських обстрілів села Озерне і навколишніх сіл. Росіяни наступали зі сторони Ямполя. Били по селу цілодобово, просто нещадно. І ось так сталося, що вони вже перед селом, а наші захисники за ним. Можете уявити, яке було життя на лінії фронту. Я виїхав би набагато раніше, але мої співробітники все ніяк не могли налаштуватися на це. Адже ми пережили 2014 рік, коли були і обстріли, і підвали, і руйнування будинків. Тому більшість сподівалась, що ось-ось все закінчиться. Також було шкода залишати майно, нажите протягом всього життя. Та масштаби військових дій впевнили мене, що жахіття тільки починаються.

Снаряд влучив просто у мій дім

28 квітня мені виповнилось 60 років. Вранці я вийшов з погріба, бо трохи стихло. Все село було в уламках від касетних снарядів і мій двір був у цих «подарунках». . Та тільки почав чистити зуби, як дуже близько знову почалися вибухи, дрижала земля, дзвеніли шибки. Я зрозумів, вибухи зовсім поруч, кинув все, схопив теплу куртку і вибіг з будинку. Коли закривав за собою двері у погріб, пролунав дуже гучний вибух. Такий, що мене аж трохи підкинуло. Бачу — стовп пилу навколо мого помешкання з вікон і якось дах на будинку піднявся і осів. Я тоді подумав, що снаряд розірвався під самим будинком. Тільки коли вибухи перемістилися далі, я побачив, що сталося. Снаряд потрапив в середину моєї оселі. І якщо б я затримався секунд на 30, то зараз би з вами не розмовляв.

На подвір’ї у мене праворуч від погреба літня кухня з сараєм, їх стіни і захистили мене від уламків. Снаряд пробив стіну будинку біля вікна від городу, зі сторони Ямполя. Тоді загинув мій друг Жорочка — папужка, який знав багато слів і підтримував мій моральний стан. Його крихітного тіла я так і не знайшов.

Перше, що я відчув, це щастя, хоч втратив будинок, та сам залишився живим. Сьогодні в мене не має нічого з майна — фотоапарати, меблі, холодильник, комп’ютер, телевізор тощо, були потрощені вщент. Навіть книги були пробиті уламками. Нічого в мене зараз не має. І живу на чужині, де прийдеться, але я задоволений тим, що не тільки залишився живим, а й людям допоміг виїхати з того пекла.

Переконав людей їхати з окупації

У фейсбуці у мене є в друзях багато росіян. І ось після другого Дня народження на 60-річчя я дуже захотів, щоб вони побачили, що відбувається тут — на Донеччині. Зробив публікацію на своїй сторінці про знищення Росією мого будинку. Щоправда, моя роз’яснювальна робота не всіма була зрозуміла. Деякі мене звали до себе. А я кажу, як я можу приїхати в країну, яка мене ледь не вбила? Може ви розповісте іншим росіянам, що тут відбувається, на моєму прикладі і не будете слухати телевізор?

Як тільки вибухи трохи стихли, я сказав своїм співробітникам, що настав час виїжджати. Потім просто не зможемо

На той час електрики в селі вже не було, а мобільний зв'язок ще був. Після втрати будинку, я мріяв лише про те, щоб не втрати автівку, бо якщо снаряд потрапить в гараж, ні на чому буде виїжджати. І як тільки вибухи трохи стихли, ну, не знаю, що вони там, снаряди підносили чи відпочивали, я сказав своїм співробітникам, що настав час виїжджати. Потім просто не зможемо. Я кажу: окупанти вже підішли до самого села Озерне. Вони вже майже в ньому, зайняли виїзд з Озерного на трасу — Ямпільське перехрестя. Наші почали відходити, залишати поступово свої позиції. У них не вистачало сил триматися. Якщо ми зараз не виїдемо, траса буде перекрита аж до Діброви і все — ми виїхати не зможемо зовсім. Мости на Криву Луку та на Закотне підірвані, і у той бік проїхати не можливо. Одна дорога тільки через ліс, по українських позиціях, на Краматорськ.

Нарешті вмовив їх, і надвечір ми зібралися, буквально за 15 хвилин. О пів на сьому ми поїхали, треба було встигнути до початку комендантської години. Зі своїх речей я майже нічого не взяв, лише якийсь непотріб, з’ясувалося, що нічого в мене не має — ні одягу, ні взуття.

Ті 15 хвилин, що ми збиралися було тихо. А потім, як поїхали, розпочались вибухи. І у дзеркало заднього огляду було видно, як у фільмі — позаду стовпи диму, вибухи, все літало. Я зосередився, вів авто на великій швидкості. До мого брата у Краматорську 55 кілометрів. Головне проїхати саме небезпечне місце від Озерного через ліс до Діброви і по трасі виїхати за залізничний переїзд на Лиман, проїхати зону обстрілів. А потім їхати у відносній безпеці. Виїжджаючи з села, бачили багато частин від касетних бомб з дірками, які просто валялися на дорозі. Їдеш і бачиш — там міна, там снаряд, там частина від Граду. І це в самому селі.

Росіяни навмисно били по селу. Навіщо? Просто налякати, така в них терористична тактика. Бити по житлових будинках мирних людей

Росіяни навмисно били по селу. Навіщо? Просто налякати, така в них терористична тактика. Бити по житлових будинках мирних людей. Як це можна назвати інакше ніж тероризм? І тільки коли доїхали до Щурово, я і мої колеги по роботі трохи розслабилися. Менше ніж за годину ми вже були у Краматорську. Тут ми на добу залишились у мого молодшого брата. Відіпрались, привели себе в порядок, бо сиділи в підвалах без води та електрики. А першого травня ми поїхали на Тернопільщину, до родичів моїх співробітників.

Знаєте, що мені було страшно? Я переконав людей їхати і якщо з ними щось сталося б в дорозі, я б собі цього не пробачив. А після виїзду з Краматорська я вже переживав лиш за одне — чи витримає мій організм таке навантаження? Не так давно я переніс тяжку хворобу, після якої майже втратив зір. Переніс чотири операції на очах, тривалих поїздок за кермом не було. А тут треба було проїхати понад 1200 кілометрів за дві доби. Відповідальність завжди була для мене на першому місці. Просто знав — якщо взявся, то маю зробити все до кінця. Я доставив колег в безпечне місце і зрозумів, що пройшов реабілітаційний період одужання.

Руйнування природних екосистем дуже масштабне

Зараз працюю над описом того, що сталося з територією, де пройшли бойові дії. Після її визволення я вже зможу детально описати, яких пошкоджень зазнав Заповідник. І тоді це вже буде дослідницька робота, поки ж вона емоційна — куди прилетіло, де горіло, коли. Як буде звільнено все від окупантів, я приїду і одразу почну роботи по відновлюванню Заповідника, почну відбудовувати свій будинок.

Довідка: Сергій Лиманський був тією людиною, яка брала активну участь у створенні заповідника «Крейдова флора» як відділення Українського степового природного заповідника Національної Академії Наук України. Він був у витоків ведення заповідної справи з 1988 року — від дня заснування заповідника "Крейдова флора".

Ось частина його недавньої статті для науково-популярного журналу "Екологічний вісник".

«Територія «Крейдової флори», представляє собою пануючі висоти на правому березі природної перепони — річки Сіверський Донець, тому має ще й велике стратегічне значення також з військової точки зору і завжди використовується під час війн». «Крейдова флора» вже пережила три війни:

  • у Другу Світову Війну, тут відбувалися запеклі бої, про що свідчать сліди, які залишилися від численних окопів, вибухових вирв та місць розташування артилерії і бліндажів;
  • перші артобстріли «Крейдової флори», на території якої розмістили свої позиції бойовики, почалися 7 червня 2014 року, і тривали цілодобово, з різною інтенсивністю до 7 липня 2014 року. Активні бойові дії на території відділення після цього закінчилися, а повністю територію заповідника військові покинули 25 липня 2014 року.
  • з початку квітня 2022 почалися цілодобові регулярні обстріли заповідника, особливо у степовій частині.

Війна для всіх нас, хто мешкає поруч із заповідником, розпочалась у перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну. Вже 24 лютого 2022 року о 7 годині було помічено першу ракету «Точка У», яка пролетіла над заповідником у бік Луганської області. Військові дії у незрівнянних з 2014 роком масштабах знову почалися на території заповідника і навколо «Крейдової флори».

Майже щодня над Заповідником на низькій висоті пролітали вертольоти, також часто пролітали літаки. Вибухи було чути з першого дня війни, а з території заповідника відстрілювала гарматна і реактивна артилерія. Наприкінці березня вибухи лунали зовсім поруч. Детальні дослідження заподіяної шкоди заповіднику «Крейдова флора», його біотопам, будуть можливі лише після закінчення війни, а поки можна зробити лише попередні висновки про те, що руйнування природних екосистем відділення у війні 2022 року будуть значно більшими, аніж від військових дій 2014 року.

Також існує дуже велика ймовірність знищення пожежами великих площ червонокнижних, чистих за складом деревостану, борів сосни крейдяної».

Дивіться Свої у YouTube