Так свої провели воєнне літо. І ось, що ми хочемо встигнути зробити у останній його день

Марина Терещенко: "Не таким я уявляла собі це літо. Плани були грандіозні!"

У мене вже відібрали якось літо у 2014 і змусили вчитися жити заново наступні роки без можливості побачити дім. Цього літа все інакше. Вдруге бути переселенкою трохи легше, не менш боляче, але легше сприймається реальність та відпускається минуле — те, що було у проміжок з 12 липня 2014 по 24 лютого 2022 року.

Мій день народження — 2 серпня. Цього року найбільш влучним подарунком з тих, що я отримала, були бронік та каска, аби під час роботи трохи менше думати про свій захист.

Не таким я уявляла собі це літо. Плани були грандіозні! Але всі вони не варті нічого перед теплими емоціями та звичками, яких я не цінувала — поїхати по вишні на дачу у Станицю Луганську, купатися в озері “Зеленому” (дивна назва, в курсі), ходити босоніж вздовж села холодним струмочком, дивитися на вужиків, що ніжаться у воді та розглядати крила метеликів. Згоріти, бо загоряти я не вмію. Вирости 300 кущів томатів на велику родину. З'їсти кавуна, бо зараз не можу себе пересилити, чекаю на херсонські.

Поїхати з друзями на крейдяні гори та на козацьку вежу, всістися з мольбертом поблизу Деркула, а коли не вийде пейзаж, взятися за вудку та наловити відро червоноперок. Нервувати, що козенятка пожували мою вишиванку, а потім сміятися, бо вони ж такі милі вухані. Всі ці спогади не відбере в мене жоден російський найманий вбивця.

Максим Бондарєв: "В останній день літа я хотів би поїхати з друзями ночувати на Сіверський Донець. Поставити наметове містечко, нарубати дров та купатись під зоряним небом Донбасу"

Літо минає. Я так і не з’їздив на річку купатися. Не скажу, що люблю плавати чи пірнати, але яке ж літо без відпочинку на річці? Сєвєродонецьку з цим пощастило. Навколо чотири озера, дві ріки. Купайся досхочу. Києву з цим пощастило менше. Є величний Дніпро, але він холодний і занадто могутній у своїй течії.

Інша справа річка Борова. Кожен містянин згадає її прохолоду і тіні сторічних тополів. Або озеро Кривеньке. Зайдеш по коліно, а навколо плавають маленькі рибки. Ти до них, вони від тебе. Так і розважаєшся.

В останній день літа я хотів би поїхати з друзями ночувати на Сіверський Донець. Поставити наметове містечко, нарубати дров та купатись під зоряним небом Донбасу. Але це лише мрії. Друзів розкидало по світу, річку засмітили уламки танків, а намети лежать самотньо у закритих, нікому не потрібних квартирах.

Софія Пилипенко: "Мені трохи сумно прощатися з цим літом, бо воно дійсно було прекрасним. Хоча здавалося б — як слово "прекрасний" взагалі вписується у військові часи? Виявилось, що вписується"

Останні декілька років літо було для мене часом для спокою. Здебільшого я проводила час на самоті, багато читала і гуляла. Літо 2022 року стало повною протилежністю — воно було яскравим і насиченим, але водночас дуже тривожним.

Я практично не маю моїх фотографій за цей час, бо просто не встигала їх робити. Але я пам’ятаю майже кожен день цього літа — від концертів і зустрічей зі старими друзями до робочої поїздки у Івано-Франківськ і дня, коли я дізналася про попадання ракети в мою школу. Мені трохи сумно прощатися з цим літом, бо воно дійсно було прекрасним. Хоча здавалося б — як слово «прекрасний» взагалі вписується у військові часи? Виявилось, що вписується.

Я обрала цю фотографію через те, що вона добре відображає мій внутрішній стан протягом цих трьох місяців. Попри усі справи, мені вдавалося знаходити місця спокою і насолоджуватись тим, що мене оточує. Але цей спокій зовсім не нагадує той, який був у рідній Костянтинівці.

Гаяне Авакян: "Моє літо цієї війни — це постійні переїзди. Дивно, але до того, як я втратила дім, я не була такою легкою на підйом"

Літо 2022 — це переїзд до Києва. Міста, яке ми разом із родиною вивчаємо, намагаємося призвичаїтися до життя тут. В один із днів гуляли в центрі і побачили знищену російську військову техніку просто на Михайлівській площі. Тоді мій семирічний син з огидою сказав, що від цієї техніки несе г*вном. Я погодилася: це запах смерті і руйнувань, які несе війна росії проти України.

Пам’ятник Княгині Ольги поряд схований у мішки з піском. Там я і зробила це фото. Бо це символічно: берегти культурне, минуле, історію, витоки.

Моє літо цієї війни — це постійні переїзди. Дивно, але до того, як я втратила дім, я не була такою легкою на підйом: Львів, Київ, Верховина, Кропивницький. В останній день серпня я б хотіла запланувати ще кілька поїздок, щоб осінь була не менш активною.

Катя Калюжна: "Це літо я намагалася усвідомити, що трапилося з моїм Маріуполем. Стадія прийняття вже пройшла"

Якщо чесно, то я не дуже люблю літо. Мені більше до душі рання осінь: коли вже немає такої спеки, коли на ринках багато херсонських кавунів, а на морі починається оксамитовий сезон.

Саме в цей період ми з родиною зазвичай їздили на відпочинок. Попри те, що жили біля моря, була традиція виїжджати хоч на декілька днів на узбережжя. Цього року я жодного разу не була на морі. Нас «асвабадили» від таких звичних для нас речей, мирного життя.

Це літо я намагалася усвідомити, що трапилося з моїм Маріуполем. Стадія прийняття вже пройшла. Але тепер є величезна віра, що наступного року ми обов’язково будемо насолоджуватися морським бризом Азову. Території повернуться, люди навчаться жити наново, почнуть цінити і знову щиро посміхатися.

Сьогодні останній день літа, яке так швидко пролетіло. Воно було наповнене втратами, болем і розчаруванням. Чомусь не хочеться підводити підсумки. Просто будемо сподіватися на нашу перемогу, вірити в ЗСУ та робити все, аби наші землі повернулися!

І щоб закріпити посил — минулорічне фото з узбережжя улюбленого Азову.

Анна Курцановська: "Зазвичай я чекаю закінчення літа, щоб насолодитися яскравим смаком херсонських кавунів. Але зараз я з нетерпінням чекаю закінчення війни"

— Зазвичай я чекаю закінчення літа, щоб насолодитися яскравим смаком херсонських кавунів. Але зараз я з нетерпінням чекаю закінчення війни. Війни, в якій перемога буде за нами.

Фото було зроблено в середині серпня в Івано-Франківській області. Я хотіла зберегти цей момент, коли перший шматок соковитого кавуна потрапляє до рота.

Цього року кавуни за нечуваною ціною. І не херсонські. Я почекаю і дочекаюсь. І перемоги. І звільнення Херсону, Криму, Донецька, Луганська. І смачних херсонських кавунів.

Післямова. Влітку 2014 року з родиною довелося поїхати з Донецька, а точніше з “новоствореної республіки”. Знайомі запропонували “перечекати” в Херсоні. На все життя запам’ятала, як цей знайомий на моє “арбузы” сказав: “То свині їдять арбузи, а люди — кавуни!”

Свинособакам — арбузи. Українцям — кавуни!

Валерія Панасенко: "Сьогодні — не останній день літа. Сьогодні останній день літа 2022 року, а далі будуть знову радісні моменти та сонячні дні"

Зазвичай, літо для мене — це щорічна подорож на море, креветки на пляжі, довгі безсонні ночі в розмовах з рідними, вечірні зустрічі з друзями та безліч позитивних емоцій.

Але цього року літо для мене — це те, що я не помітила. На календарі й досі 24 лютого, що триває вже майже 200 днів, повітряні тривоги й "ой, щось гупнуло". Цього року моє літо пройшло повз мене.

Цього літа я майже не маю яскравих фото з природою, не маю незабутніх подорожей та моря радісних моментів. Моя галерея сповнена фотографіями наслідків обстрілів та людського горя. Моє літо чомусь склалося з болю й розпачу.

Останній день літа — саме час навчитися жити далі? Навчитися заново радіти моменту? Радіти кожному дню, бо він будь-коли може стати останнім? Думаю, що так. Час відігнати хоча б на хвильку депресивні думки з голови й продовжувати вірити у перемогу. Сьогодні — не останній день літа. Сьогодні останній день літа 2022 року, а далі будуть знову радісні моменти та сонячні дні. Сьогодні саме час згадати, що життя продовжується, а попереду ще буде багато літніх днів, які вже не мають бути сумними та болісними.

Ольга Яцина: "Останній день літа хотілося зустріти не під звуки "повітряної тривоги" і сповіщення запуску ракет у бік України"

Цього року літо не відбилося у пам’яті взагалі. Так, до повномасштабної війни моє літо не було якимось особливим, але воно просто відчувалося — що ось воно, літо. З палючим сонцем Слобожанщини, коли о дев’ятій вечора стовпчики термометрів і не думають опускатися, впевнено тримаючись на позначці +34. Коли після таких пекельних днів нарешті йде злива, правда, вона часто супроводжується сильним громом і блискавками.

Літо 2022 більше схоже на якусь незрозумілу пору року, яка повільно настала після 24 лютого. І швидше почала проходити, коли я виїхала з окупованої території. Все, що відбувалося до було схоже на якийсь сон жахів. Моє воєнне літо на фото — у місті, яке люблю не менше рідного Сватового. І до якого мріяла переїхати давно.

Останній день цього літа хотілося б зустріти без "повітряної тривоги" і сповіщення про запуск ворожих ракет у бік України. А ще — з рідними і друзями. Сподіваюся, наступне літо буде справжнім і його зможуть відчути усі українці, особливо у тих містах, які нині окуповані. А ще воно обов’язково має бути з нашою перемогою і мирним.

Це наш прапор. Розповідаємо важливі історії про свої синьо-жовті стяги

Це котики, які евакуювалися зі сходу разом з нами. Закликаємо всіх не кидати своїх улюбленців

Кажуть, що схід стане "територією без майбутнього". Ми погоджуємося? Чи буде схід "пустелею"?