Дмитро Антемов досліджував підземелля Бахмута і Соледара. Зараз захисник Маріуполя у полоні
Маріуполець Дмитро Антемов ще зі шкільних років цікавився індустріальним туризмом. Спочатку це були комп'ютерні ігри та книги. Пізніше віртуальні прогулянки занедбаними місцями та недобудовами перетворилися у реальні — Дмитро створив у соціальній мережі групу, у якій об’єдналися сталкери з Донецької та Луганської областей. Однодумці щовихідних збиралися і мандрували регіонами. Крім сталкінга Дмитро захоплювався спелестологією — дослідженням підземних рукотворних об’єктів, які вже не використовуються за своїм прямим призначенням, а саме рудників, шахт, гірничих виробок, каменоломень.
Знайомство у підземеллі Соледару переросло в дружбу
Чотири роки тому під час експедиції у одному з рудників у Соледарі, де зараз точаться найзапекліші бої, Дмитро познайомився з Миколою Єрошкіним — дослідником-екстремалом, лідером проєкту “Дангіон Кривий Ріг”, а нині військовослужбовцем.
“Списалися в одній з соцмереж, я попросив у Дмитра детальну інформацію про цей рудник, бо він там бував неодноразово з різними спелестологічними експедиціями. А Дмитро запропонував приєднатися і став провідником нашої групи.
Іванградський рудник. Дмитро (ліворуч) знімає Миколу Єрошкіна
Дмитро Антемов
Він допоміг нам краще провести дослідження на кількох об’єктах. Після цієї експедиції ми потоваришували. А потім були спільні поїздки знову у Соледар, а ще у Бахмут, Іванградський рудник, на Крейдяні скелі Білокузьминівки. Я запрошував Дмитра до себе — у Кривий Ріг, але, на жаль, він так і не встиг провести експедиції на наших рудниках”.
Кохані бачилися востаннє 18 березня
З початком повномасштабної війни Дмитро Антемов (позивний “Сталкер”) пішов на захист батьківщини — вступив до лав територіальної оборони Маріуполя. Його кохана дівчина Софія Колесникова згадує, як 24 лютого Дмитро у неї запитав: “Чи будемо ми виїжджати?“.
Дмитро з коханою Софією
“Тоді я ще не до кінця розуміла, що відбувається і не усвідомлювала всіх масштабів, і твердо сказала, що нікуди не поїду. Тож Діма одразу вирішив, що піде в ТРО і аж до виходу із “Азовсталі” разом з побратимами боронив Маріуполь. Востаннє ми бачилися 18 березня — Діма зміг прийти на 15 хвилин, приніс моїй родині води і сказав, що це, напевно, останній раз, коли він може зайти. Відтоді і до кінця квітня ми один про одного взагалі нічого не знали.
Намагалися довідатись через людей, збирали інформацію, але все було марно. Пізніше дізналася, що Діма зв'язувався з моїми друзями і що мене шукають по різним групам. Вже тільки згодом, у квітні, я змогла отримати сімку, яку видавали окупанти, але додзвонитися коханому так і не змогла. Єдиний, з ким мені вдалося зв’язатися — мій рідний брат, який повідомив, що Діма вийшов на зв'язок із ним, написав, що мене кохає і буде намагатися повернутись до мене. Це було єдине, що я тоді почула, адже зв’язок був поганий і постійно переривався. Мені було достатньо знати, що коханий живий. Це надавало мені сил боротися і вижити у Маріуполі”.
Збрехав, що евакуювався з Маріуполя. Заради мого спокою
Наприкінці квітня Софія дізналась, що біля гіпермаркету “Метро” можна зловити Інтернет. Звісно, дівчина пішла туди з надією, що зможе написати коханому. А, можливо, навіть додзвонитися. І це дійсно сталось — Дмитро був онлайн.
“Знаєте, увесь цей час, що ми не мали зв'язку один з одним, він писав мені. Майже щодня такі довгі повідомлення, ніби прощався кожного разу. У розмові Діма просив мене виїхати у будь-який спосіб, збрехав про те, що він вже не у Маріуполі, що їх евакуювали. Тоді я щось чула про евакуацію, але не більше, і, звісно, я повірила, що він у безпеці. Збрехав бо знав, якщо скаже правду, що він на “Азовсталі”, то я нікуди не поїду до останнього. Але цього разу я послухалася і почала шукати можливості для виїзду. Це було складно, адже всі говорили про якусь фільтрацію: де і як її проводять, чи вивозять проти волі на російську територію. Вся ця інформація йшла від різних людей і була дуже розмитою”.
Дмитро і Софія
Софія зізнається, дуже боялась, що не пройде фільтрацію і її вб'ють. Майже місяць вона шукала спосіб, як виїхати з міста. Шукала автомобіль, на якому вона доїде до фільтраційного табору у Старобешево. І головне — з ким вона попрямує на підконтрольну територію. Зрештою Софії все ж таки вдалось це зробити, і 22 травня вона з рідними Дмитра покинула вщент розбомблений Маріуполь.
“Весь цей час намагалася зв’язатися з Дімою, але всі зусилля були марними. Майже перед виїздом дізналася, що Діма певний час перебував на “Азовсталі” і вже знаходиться у полоні. Тому і не відповідав. Тож виїжджала з Маріуполя вже з цією інформацією”.
До Запоріжжя Софія, мати Дмитра, вітчим та його молодша сестра доїхали 29 травня.
Був у Оленівці, зараз — за межами країни
Наразі відомо, що 25-річний Дмитро Антемов “Сталкер” певний час був у Оленівській колонії, а зараз — у Кам'янск-Шахтинському, це місто у Ростовській області.
“Діма живий та здоровий. Принаймні, так кажуть хлопці, яких вже обміняли. Ми надсилали йому листа, але так і не знаємо, чи отримав Діма його. Ми дуже віримо і чекаємо на його повернення. І я впевнена, що зовсім скоро Діма повернеться”.
Дмитро Антемов
Микола Єрошкін списки з кожного обміну ретельно передивляється, щоб не пропустити прізвище свого друга. Каже, що із завмиранням серця читав прізвища загиблих під час теракту влітку у Оленівці. І теж сподівається на швидку зустріч.
“У наших рідкісних листуваннях, коли у Маріуполі вже точилися пекельні бої, Діма зберігав спокій і холоднокровність. Таким він був і під час експедицій. Спокійний, як ті скелі, які нас оточували під землею. А ще впевнений. Діма — класний спеціаліст своєї справи”.
Привозив ящик непотребу, серед якого знаходив унікальні каміння
Софія Колесникова згадує знайомство з Дмитром у 2017 році. Хлопець через оголошення на сайті купив у неї диван. А потім Софія та Дмитро почали спілкуватися, бо мали на той час однакове захоплення — любили фотографувати.
Перша зустріч пари була у Маріуполі. Тоді вони обійшли вдовж і впоперек
“Ходили по Маріуполю, ловили цікаві кадри, обмінювалися досвідом. Як зараз пам'ятаю нашу першу таку прогулянку містом вздовж і впоперек, тоді пройшли більше 25 кілометрів. Так і розпочалися наші стосунки на довгі та щасливі роки”.
Дмитро розповідав коханій про своє захоплення геологією, знайомив її зі світом мінералів, їхньою красою.
“У Діми була колекція різноманітних мінералів з багатьох куточків України. Деякі з них видобував самостійно. Він дуже часто з експедицій привозив додому цілі ящики якогось, на мою тоді думку, непотребу. Але згодом мені ставало все цікавіше, як він з цього непотребу діставав унікальні зразки. Якісь мінерали Діма дарував краєзнавчому музею Маріуполя. На жаль, колекція залишилася у місті і яка її доля, мені не відомо, а музей — зруйновано”.
Чекаємо героя додому!
Ще за кілька років до повномасштабного вторгнення Дмитро радив обов’язково побачити Білокузьминівські крейдяні скелі, Дружківський заповідник скам'янілих дерев, пагорби Сіверська. За його словами, річка Сіверський Донець є прекрасною і цікавою на всьому шляху.
В одній зі штолень на Донеччині
Карпати — це суцільне геологічне диво. І, звичайно, підземні комунікації Криму, в яких Дмитро планував побувати, коли пів острів буде деокупований.
До повномасштабного вторгнення Дмитро мріяв дослідити підземний світ Ісландії. Подорожувати Україною. А ще — написати книгу про свої мандри.
Вентиляційний ствол покинутої шахти
Редакція Свої.City сподівається, що Дмитра Антемова найближчим часом обміняють і він зможе втілити у реальність усе те, що задумав.
Свої в Telegram 
