Донька загиблого прикордонника з Луганщини зустрілася з Папою Римським. Її тато врятував побратимів
У січні 2023 українські діти з різних регіонів країни мали нагоду побувати в Італії. Однією з яскравих подій тієї поїздки стала зустріч з Папою Римським під час загальної аудієнції в залі Павла VI у Ватикані. Серед тих, хто на власні очі бачили главу Католицької церкви, була 11-річна Анжеліка Хаблак із Сєвєродонецька. Її батько загинув у пекельному бою з російськими окупантами за Кремінну під час артилерійського нападу противника.
Свої поспілкувалися з Юлією Хаблак, дружиною загиблого військового. Жінка згадала мирне життя родини на Луганщини до повномасштабного вторгнення і останню розмову з чоловіком Олександром, розповіла про поїздку в Італію і подарунок від Папи Римського Франциска.
Російські танки зайшли. Війна почалася!
До окупації росією частини Луганщини родина мешкала у Біловодську. Олександр працював у місцевому лісомисливському господарстві. Згодом родина переїхала до Сєвєродонецька. У 2015-му чоловік вступив до лав Збройних сил України, через рік після закінчення контракту підписав контракт із Державною прикордонною службою України.
Олександра викликали на службу ще за два дні до повномасштабного вторгнення. А 24 лютого о шостій ранку, після перших вибухів, Юлія зателефонувала чоловіку і почула: “Російські танки вже зайшли в Мілове. Війна почалася”.
Родина Хаблак
“Наступного дня Саша подзвонив і сказав, щоб ми негайно поїхали з міста. Я не хотіла їхати, до останнього говорила чоловіку про це. Але треба перш за все було думати про доньку, і ми з невеликою сумкою необхідних речей поїхали евакуаційним поїздом у протилежний бік України. 25 лютого на залізничному вокзалі Лисичанська ми побачилися: Саша приїхав на дві хвилини — мене з донькою побачити і попрощатися. Хто ж знав, що це буде остання наша зустріч з останніми обіймами і останніми сказаними один одному словами”.
Зустріч, яка так і не сталася…
Перебуваючи у безпечному місці, Юлія з нетерпінням чекала на звістку від чоловіка. І щоразу після дзвінка казала: “Дякую, Боже, що він живий”. 15 квітня родина мала зустрітися на кілька днів, але командування не відпустило Олександра.
16 квітня у Кремінній відбувся жорсткий бій, противник наносив авіаційні удари по позиціях українських військових. Наступ ворога підтримувався артилерійським вогнем, прикордонники прийняли бій, даючи гідну вогневу відсіч ворогу. Під час бою Олександр разом зі своїми побратимами підбили ворожий танк.
Анжеліка за татом
“Під час бою Саша отримав поранення у шию несумісне з життям. Про це мені повідомив мій рідний брат, він зараз на фронті. Істерика, біль та спустошення — не могли з донею повірити, що нашого тата більше немає з нами. Потім побратими чоловіка розкажуть, що завдяки моєму чоловіку вони залишилися живі і мали змогу безпечно відступити”.
Щодня ходила на могилу коханого
Головний сержант Державної прикордонної служби України Олександр Хаблак загинув, не доживши 12 днів до свого дня народження — йому мало виповнитися 33.
Нагорода героя
Олександр нагороджений відзнакою Президента України “За участь в антитерористичній операції”, а також за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.
Рідні поховали свого захисника на цвинтарі у Дніпрі.
Юлія і Анжеліка довго не могли повірити у те, що їхнього чоловіка і тата більше немає серед живих
“Деякий час ми жили у Дніпрі, я щодня ходила на могилу коханого. Могла годинами там бути, плакати і згадувати наше щасливе життя до війни. Після сорока днів на цвинтарі вже бувала тричі на тиждень”.
Вервиці на згадку про зустріч з Папою Римським
Зараз Юлія і Анжеліка мешкають в одному з міст у центральній частині України: жінка працює, вона військова, а дівчинка навчається у 6-му класі.
У січні Анжеліка мала можливість побувати в Італії. Вона разом з іншими підопічними благодійного фонду “Діти Героїв” з Києва, Херсона, Дніпра, Харкова і Запоріжжя, батьки яких загинули у боях з окупантами або зараз перебувають у ворожому полоні, 14 днів відпочивали в дієцезії (церковна адміністративно-територіальна одиниця під керівництвом єпископа — Свої) Теджіано-Полікастро на півдні середземноморської країни. Крім Юлії, яка була супроводжуючою від Державної прикордонної служби України, поїхало ще четверо жінок, у двох з них чоловіки перебувають у російському полоні.
Українські діти зустрічаються з Папою Римським
“В один з днів нашого перебування в Італії ми поїхали до Ватикану. Цьому посприяла італійська єпархія Теджіано-Полікастро і місцевий священик — він очолює місцеву організацію "Карітас", яка була приймаючою стороною у нашій поїздці. Це була загальна аудієнція з Папою Римським Франциском, яка пройшла 18 січня в залі Павла VI у Ватикані. Ми дуже хотіли потрапити на аудієнцію до Папи і це сталося. Під час зустрічі одна з дружин полоненого віддала йому листа з проханням про звільнення з полону військових. Папа приклав листа до серця і обіцяв докласти зусиль для звільнення українських полонених. Дуже сподіваюся, що нас почують і допоможуть”.
Анжеліка на зустрічі з Папою Римським у Ватикані (третя зліва від Папи)
Дітям на згадку про зустріч у Ватикані Папа Римський подарував вервиці — спочатку це були нитка або шнурок із зав'язаними вузлами, на які згодом стали додатково нанизувати перли, зерна, коралі тощо. У християнстві вервиця є засобом, який допомагає краще зосередитися на молитві.
“Я людина віруюча, але зізнаюся: коли Саша загинув, то я кричала, що не вірю в Бога. Я ж від щирого серця молилася, а Бог не вберіг мого коханого. Перестала молитися, відвідувати церкву. Але пройшов час і я знову прийшла до Бога. Зараз ходжу до церкви, але не так часто, як це було в мирні часи”.
Наш янгол-охоронець живий — у пам’яті і серці
Юлія з Сашею і донькою планували відпустку за кордон у травні 2022 року.
“Але через кляту війну не судилося здійснити нашу мрію. Ця війна завдала пекельного і найстрашнішого болю мені та моїм близьким, вона забрала мого коханого чоловіка. Зі смертю чоловіка все для мене стало байдужим і сірим, зовсім немає ніяких планів на майбутнє. Але я тримаюся заради донечки, ми одна для одної підтримка”.
Анжеліка згадує, як батько її навчив кататися на велосипеді, як допомагав з домашніми завданнями.
До повномасштабної війни дівчина займалася танцями: брала участь у змаганнях їздила у Слов’янськ і Київ, займала призові місця, також відвідувала студію акторської майстерності. Зараз донька полеглого прикордонника вивчає англійську і відвідує заняття з плавання, у планах почати освоювати ІТ. Анжеліка любить малювати, хоче об'їхати весь світ і мріє про чотирилапого друга — собаку породи міні-йорк.
І хоча вже пройшло 10 місяців з дня загибелі, Юлія і досі не може прийняти те, що більше ніколи не обійме і не поцілує свого чоловіка.
Анжеліку і ще 3500 дітей підтримують у фонді "Діти Героїв"
Анжеліка — одна з підопічних благодійного фонду “Діти Героїв”. Цей фонд надає всебічну довгострокову допомогу дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок російської війни в Україні. Зараз під опікою фонду 3 502 дитини. Анжеліка від “Діти героїв” отримала фінансову допомогу, тепле взуття, теплий одяг, обігрівач, новорічні подарунки.
Спочатку фонд фінансово підтримували співзасновники, згодом долучилися партнери та донори. Зараз команда працює над залученням міжнародних донорів та створенням платформи для збору пожертв по всьому світу.
Підтримати фонд “Діти Героїв” можете і ви.
Свої в Telegram 
