Іван Косюк мріє сісти за кермо, Олег Мамошин — побачити дружину. Ці захисники втратили зір на війні
Олег Мамошин втратив зір, підірвавшись на міні в Донецькій області. Іван Косюк у бою на Луганщині отримав важке поранення обличчя, яке призвело до видалення очей. Ці трагічні події сталися в один день — 29 грудня, тільки з різницею в 6 років.
Іван Косюк і Олег Мамошин — підопічні благодійного фонду “Побачимо перемогу”. Його співзасновник — уродженець Горлівки Владислав Єщенко. З 2020 року він працював демінером у гуманітарній організації з розмінування у Донецькій і Луганській областях. Через тиждень після початку повномасштабної війни Влад вступив до лав Збройних сил України і був сапером. 9 серпня 2022 чоловік отримав мінно-осколкове поранення і контузію під час завдання по знешкодженню мін ПФМ-1 біля Богданівки на Донеччині.
Відтоді Влад Єщенко не бачить і частково чує. Відновити зір за допомогою традиційної медицини неможливо, бо лікарі були змушені видалити Владу очі.
Зараз Єщенко працює над головною метою свого благодійного фонду — веде перемовини з науковцями з іспанського міста Аліканте, щоб придбати патент і перевезти технологію Cortivis в Україну, яка зможе повернути повністю втрачений зір пораненим бійцям та всім нужденним. За технологією Cortivis у кортикальну кору вживлюється чіп, який оброблятиме дані з камер та за допомогою нейромережі передаватиме зображення у мозок.
Іван Косюк слухає аудіокниги і освоює комп’ютер. Він не може змиритися з тим, що більше не зможе керувати авто
29 грудня 2022 року. Цього дня сталася трагедія, яка розділила життя Івана Косюка на "до" та "після". Біля Білогорівки на Луганщині відбувся бій, який тривав 10 годин. Українські воїни мужньо тримали оборону, допоки ворог не почав закидувати їх мінами. Одна з них розірвалась перед обличчям Івана, а далі — темрява.
Іван Косюк із Сковородинівки Харківської області. У 18 років його призвали на строкову службу до 80-ї окремої десантно-штурмової бригаду, яка базувалася у Львові. А через 2,5 місяця почалася повномасштабна війна.
Івана Косюка призвали на строкову службу за 2,5 місяці до повномасштабної війни
За словами Анастасії Хлєбникової, матері постраждалого бійця, Івана та інших хлопців майже з перших днів відправили як роту забезпечення у селище Доманівка Миколаївської області, потім — на підготовку на житомирський полігони.
“Після цього відправили як інженерні війська у Донецьку область, у село Малинівку. А вже у червні син мені подзвонив і сказав, що підписав контракт з 81-ю окремою аеромобільною бригадою, яка на той момент базувалася у Богородичному на Донеччині. Там він вперше отримав поранення: у вересні під час обстрілу на правій руці осколок зламав безіменний палець — відкритий перелом. Пройшов лікування у реабілітаційному центрі на Тернопільщині. Єдине, що тоді хвилювало сина — скоріше б зажила рука, щоб їхати до хлопців, бо як вони там без нього. І він поїхав…”
За два дні до Нового року Анастасії зателефонував побратим її сина. “Бєлий”, на жаль, він загинув, сказав жінці, що Іван тяжко поранений.
“Зранку виїхала у Дніпро, а вже увечері я тримала сина за руку. Він був у реанімації, все лице було перемотане. Тоді я ще не знала нічого про його стан”.
Іван Косюк до поранення
А згодом до Анастасії підійшла лікарка, обняла і сказала: “Мені важко про це говорити, але ваш син не буде бачити. Йому видалили очі…” Через три дні Івана з Дніпровської обласної клінічної лікарні імені Мечнікова перевезли до Вінниці. Там у лікарні пораненого бійця поклали в окрему палату, щоб з ним поруч була мати.
“Це сталося біля населеного пункту Білогорівка. Був бій, і майже коли все стихло, Івану в бліндаж прилетіла міна калібром 82 міліметри. Перев’язавши обличчя, побратими стали евакуювати Івана — пораненим син пройшов кілька кілометрів. Дорогою його наздогнав ще один уламок — він прилетів у шию, дивом не зачепивши артерію”.
Іван і його мама й досі не можуть прийняти вирок лікарів. З перших днів Анастасія Хлєбнікова почала шукати інформацію про біонічні очі і натрапила на сторінку Влада Єщенка у соцмережі. Жінка дізналася, що Єщенку, як і її сину, видалили очі.
Іван і Таїсія
“Дізналася про благодійний фонд, про технологію і у нас з’явилася надія. Я розумію, що син вже повноцінно не зможе бачити ніколи, але це можливість орієнтуватись у просторі самостійно”.
Іноді Іван приїздить до Харкова, але більшість часу хлопець проводить у селі Сковородинівка, там про нього дбають бабуся й дідусь.
“Тут у сина є друзі, вони разом або просто гуляють, або ходять на рибалку. Іван багато спілкується телефоном, слухає аудіокнижки і стендапи на YouTube. Телефоном користується вправно — дуже швидко освоїв програму для незрячих. На черзі комп’ютер, в цьому йому допомагає наречена Таїсія. Зараз син вчиться друкувати на клавіатурі”.
Іван мріє знову сісти за кермо
У Івана є пристрасть — автомобілі. 20-річний хлопець не може змиритися, що більше не сяде за кермо. Тому проєкт Cortivis — є порятунком для молодого парубка.
Олег Мамошин допомагає бійцям, які втратили зір, адаптуватися. Він ніколи не бачив своєї дружини
Олегу Мамошину 49 років. Він з Бердянська, тож з початком окупації рідного міста змушений був звідти поїхати. Зараз Олег разом з дружиною мешкає у Дніпропетровській області.
У цивільному житті Олег Мамошин займався ремонтом електростанцій по всій Україні. Коли росія почала окупацію країни, одразу став на захист. Тож війна для Олега Мамошина почалася у 2014 році: підписав контракт, вступив до лав ЗСУ. Воював спочатку на луганському напрямку, біля Щастя. Згодом перебазувався з побратимами з 92-ї окремої механізованої бригади на Донеччину.
Олег Мамошин
За словам Оксани Мамошиної, її чоловік отримав поранення 29 грудня 2014 року у Красногорівці.
“Олег підірвався на міні. Отримав численні важкі травми грудної клітки і рук, особливо постраждала права, а ще контузію. Двічі зупинялося серце. Дев'ять днів Олег пробув у комі. Чотири місяці у лікарнях і шпиталях Дніпра, Києва, Одеси”.
Олег Мамошин у лікарні
А найстрашніше — розірвані очні яблука. Олег Мамошин не бачить вже більше шести років, у нього I група інвалідності.
“Ми познайомилися в групі “АТОшні знайомства” у Фейсбуці. До того дня, коли Олег отримав поранення, жодного разу у реальності не бачилися. Одружилися 17 лютого 2017 року у київському шпиталі вже після того, як Олегу видалили очі”.
Згодом, у 2019 році, Олег Мамошин заснував громадську організацію “Захист прав інвалідів війни і родин загиблих”. За словами Оксани, її чоловік посередник між реабілітантом і реабілітологом.
Оксана і Олег одружилися у 2017
“Через Спілку незрячих юристів України допомагав хлопцям, які отримали поранення очей і проходили лікування у шпиталях, допомагав їм проходити військово-лікарську комісію. А ще боролися з бердянськими депутатами, які створювали перепони на шляху отримання різної допомоги пораненому бійцю або родині загиблого. Олег продовжує займатися цим і зараз: через волонтерів шукає бійців, які втратили зір, допомагає пораненим з реабілітацією, швидше отримати підтверджуючі документи, адаптуватися і навчитися пересувається з тростиною. Що казати — роботи і задач стало в рази більше”.
Олег жодного разу не бачив свою дружину у реальності - тільки на фото у соцмережі
З моменту поранення Олег тричі був на реабілітації. За словами дружини, він пересувається за допомогою тростини, самостійно голиться та купається, також може підігріти їжу, користується телефоном і трохи комп’ютером.
“Не втрачаємо віри, що у майбутньому Олег зможе бачити. У нас надія тільки на новітні технології”.
Свої в Telegram 
