Богдан Демчук мріяв повести сина до першого класу. Рік тому "Вогник" загинув, захищаючи Маріуполь

Дружина захисника Надія Демчук після окупації рідного Мангуша переїхала з сином Михайлом до Хмельницького. Вона активно веде сторінку в соцмережі: її сторіси та дописи присвячені коханому.

24-річна Надія разом з рідними загиблих азовців облаштували на майдані Незалежності у Хмельницькому місце пам'яті полеглих героїв Маріуполя. Тут і прапорці, на яких написані позивні, і дати загибелі. Вшанувати пам'ять про свого коханого Надія приходить і на вулицю Проскурівську: тут встановлено 36 кубів з портретами загиблих героїв російсько-української війни.

Автор: архів Надії

До цієї світлини загиблого коханого Богдана у Хмельницькому Надія ходить сама або із синомАвтор: архів Надії

На жаль, Богдана і досі не вдалося поховати, бо невідомо, де його тіло зараз. Сюди жінка приходить інколи з 6-річним сином, а здебільшого сама. Коли на душі важко, коли хочеться плакати навзрид, коли хочеться поспілкуватися…

Одразу зрозуміла — Богдан моє кохання!

Коли почалася війна, Надії було лише 15 років, вона тоді вчилася у 8 класі в одній зі шкіл Мангуша. Богдан долучився до Проскурівської сотні — громадського формування з охорони порядку та кордону, возив волонтерів у зону АТО. У 2015 році пішов служити в славнозвісний “Азов”.

Богдан і НадіяАвтор: архів Надії

“Наступного року ми познайомилися в інтернеті. За кілька днів переписки Богдан запропонував зустрітися. Через місяць він мені каже: “Збирай речі, ми їдемо до мене додому”. Ми приїхали до Хмельницького, познайомилися зі всією родиною. Там пробули десь два тижні. Вже тоді я зрозуміла, Богдан — це моє кохання! Одружилися на початку лютого 2017-го, а в кінці цього ж місяця у нас народився синочок. Богдан чекав саме на сина, ім’я сам обрав — назвав Михайлом. База “Азову” знаходилася в Урзуфі, до Мангуша лише 25 кілометрів, тому бачилися ми часто”.

Щаслива родина: Надія, Богдан і МихайликАвтор: архів Надії

Родина була щаслива. Кожні вихідні їздили на рибалку. Вони купили у Мангуші будинок, а Богдан мріяв після закінчення контракту про власну станцію технічного обслуговування, бо добре розбирався в автівках. Свого часу Богдан закінчив професійний ліцей за спеціальністю автослюсар.

Залишився захищати свою рідну землю

15 лютого Михайлу виповнилося 5 років. День народження у родинному колі відсвяткували 21 лютого: батьки хлопцю подарували дитячий мотоцикл, на якому Михайлик не встиг покататися — він так і залишився в тимчасово окупованому Мангуші. Наступного дня Богдана терміново викликали на службу. Ще через два дні росія розпочала повномасштабну війну на території України.

Богдан з МихайликомАвтор: архів Надії

“Богдан зателефонував вранці 23-го, сказав, щоб терміново збирала необхідні речі і що увечері буде евакуація. Того дня я востаннє бачила Богданчика — він приїхав до Мангуша, щоб попрощатися з нами. Як потім виявилося, назавжди”.

Надія тоді сказала чоловікові:

— Давай всі разом поїдемо!

Богдан подивився на кохану і відповів:

— Ні, я залишаюсь захищати нашу, свою землю, де живуть мої рідні!

“З сином під ранок 24 лютого приїхали до Запоріжжя. Нас висадили біля якогось будинку культури. Навкруги всі люди були напружені. Я одразу почала читати новини — ворог бомбить всю Україну, в тому числі і Маріуполь. Подзвонила Богдану. Мовчить. Написала безліч повідомлень. Мовчить. Лише згодом вийшов на зв’язок, відповів, що з ним все добре. Ви знаєте, він завжди писав, що все добре, але я відчувала, що насправді це не так”.

З восьми бійців загинуло четверо. Серед них і Богдан

Подружжя спілкувалося через голосові та відеоповідомлення. Вранці 29 квітня Надія отримала від Богдана повідомлення, а потім зв’язок зник. Жінка відчула, що щось не так. День, коли стало відомо про смерть Богдана, Надія пам’ятає в деталях. Ніби це було вчора.

“30 квітня, на годиннику 10:30. Ми з сином збираємося на прогулянку. І раптом свекрусі телефонує Олег, це її молодший син. Він теж в “Азові”, разом з Богданом був тоді на “Азовсталі”, і вже майже рік знаходиться у полоні. І мовчить. Свекруха його питає: "Що трапилося, чому мовчиш?" І тоді Олег сказав, що Богданчика немає. Третього травня зателефонували з патронатної служби “Азову”. Розповіли, що в той день був ви­їзд — чет­ве­ро ви­жи­ли, а чет­ве­ро за­ги­ну­ли на міс­ці”.

Автор: архів Надії

Про смерть тата Надія так і не наважилася сказати сину. Але бабуся Тетяна, мама Богдана, сказала хлопчику, що його тато став зіркою в небі. Одного разу увечері під час прогулянки Михайлик подивився на небо і сказав: “Ось та зірка світить яскравіше за інших. На ній знаходиться тато, і він з неї на мене дивиться”.

Автор: архів Надії

“Син дуже сумує. Богдан був найкращим чоловіком та батьком. Для Михайлика він ніколи нічого не шкодував, все купував. Казав, що працює задля того, щоб у сина було все. І так воно дійсно й було. Михайлик для Богданчика був всім. Він — татова копія, і пам’ять про мого коханого”.

Хочу, щоб син виріс справжнім українцем

Ще перебуваючи на “Азовсталі”, в оточені ворогів, Богдан написав Надії:

“Якщо що зі мною станеться, то я хочу, щоб син виріс українцем і справжнім чоловіком. Щоб був сильним і ти щоб була сильна. Щоб довго сама не була, бо ти молода і синові треба чоловік, на якого він буде рівнятися. Але щоб пам'ятала і розповідала сину, хто його батько. Обов'язково, щоб кого ти обереш, любив його і тебе любив. Не вірю, що це пишу, але я мусив це написати. Мені дуже-дуже боляче писати, але, будь ласка, сприйми це серйозно. Я хочу, щоб ви були щасливі!”

Я й досі пишу повідомлення, наче Богдан живий, і що колись він їх прочитає. Мені так легше переносити нестерпний біль, який мене розриває зсередини

Мрії так і залишаться нездійсненними: не буде станції техобслуговування і до першого класу Михайлика поведе тільки мама.

Надія і МихайликАвтор: архів Надії

Зараз у Надії Демчук лише одне бажання — щоб нарешті тіло Богдана повернули з тимчасово окупованої території і вона змогла гідно поховати свого коханого чоловіка.

Чому "Вогник"?

В селі Шарівка, де жили Богдан і Олег, у школі братів Демчуків називали "Вогниками". Це все пішло від їхнього прізвища. Спочатку вони були Димки, але згодом з Димків трансформувалися у "Вогники". Вступивши до лав “Азову”, новобранці повинні обрати собі позивний, і Богдан обрав "Вогник".

28 груд­ня 2022 року на фасаді загальноосвітньої школи у Ша­рів­ці Хмель­ницької об­ласті від­бу­ло­ся від­крит­тя ме­мо­рі­аль­ної дош­ки, яка присвячена Бог­да­ну Дем­чу­куАвтор: архів Надії

Олена Діденко допомагає пережити втрату рідних на війні. Чому людині не варто говорити “заспокойся”

Оксана Мироненко зшиває нерви поранених захисників. Вони знову можуть рухати руками та ногами

Подружжя Сищенків потрапило під обстріл у Бахмуті. Чоловік втратив ноги, але хоче врятувати дружину