Олену Зайцеву тримали у полоні в "ДНР" понад 3 роки. Її сину загрожує до 25 років ув’язнення в росії

Олена Зайцева звернулася до Свої, щоб розповісти свою історію майже чотирирічного перебування у в’язниці і надати розголосу ситуації з її сином. Владиславу зараз 22 роки, він і досі залишається за ґратами. Невдовзі хлопця мають перевезти до ростова, де він відбуватиме покарання — окупанти погрожують йому ув'язненням до 25 років.

Їхали на роботу і арештували

Селище Верхньоторецьке у Ясинуватському районі Донецької області — тут багато років до арешту жила Олена Зайцева із сином Владиславом. Жінка працювала комірницею на прачечному комбінаті у вагонному депо станції “Донецьк”, а син навчався у школі. Після часткової окупації Донеччини у 2014 році селище залишилося на підконтрольній українській владі території, а робота — в окупації.

“Продовжувала їздити у Донецьк через блокпости: вранці туди, увечері — додому”.

26 лютого 2019 рік. На годиннику 6:15. Мати з сином йдуть на маршрутку, яка знаходиться за блокпостом між Україною і “ДНР”. Олена каже, що автоматчики стали перевіряти мобільний телефон сина, до неї у людей в військовій формі претензій не було.

Олена жила на Донеччині і працювала в "Укрзалізниці"Автор: архів Олени Зайцевої

“Я знала, за що затримали сина — Влад закладав вибухівку на високовольтні стовпи і залізничне полотно. Але все це не вибухнуло, тому ніхто не постраждав. Коли я про це дізналась, забрала сина зі школи, з вчителями домовилася, щоб він екстерном складав всі іспити. Влад тоді навчався у 11 класі. Влаштувала до себе на роботу, щоб весь час був поруч зі мною. Але все, що я зробила, було запізно”.

Допит з кулаками

І хоча Олену ніхто не тримав, вона вирішила поїхати разом з сином. На їхніх руках застібнули наручники, на голови — одягнули мішки. Всі особисті речі забрали. Матір з сином відвезли до Макіївки, до “Міністерства державної безпеки”.

“Коли нас туди привезли, одразу розвели окремо. Мене закрили в кімнаті, а сина повели кудись в інше місце. Я перебувала в цій кімнаті допоки не потемніло за вікном. В туалет не випускали, подзвонити не давали. З вікна побачила, що сина вивели з будівлі і кудись повезли. Привезли Влада вже ближче до ночі”.

Владислав ЗайцевАвтор: архів Олени Зайцевої

До Олени в кімнату заходили по черзі люди і у кожного з них були папірці — вони наполягали, щоб жінка писала, чим вона займалася.

“Постійно їм казала, що я звичайна людина і нічого кримінального не робила. Але їх це не влаштовувало, вони вважали, що як, як і мій син, була причетна до злочинів. Коли від мене вони не отримали бажаної інформації, почали застосовувати силу”.

Кровотеча і шантаж

Вночі Олену і Владислава привезли в “Ізоляцію”, у в'язницю, яку облаштували на однойменному заводі після захоплення Донецька російськими бойовиками. Матір і сина помістили окремо.

“Мене кинули в підвалі, де на бетонній підлозі лежав матрас. Кожного дня мені з підвалу виводили на допит. Я довго мовчала. Вони знущалися фізично. Намагалися тиснути і маніпулювати: "Говори вже, бо твій син все розповів…".

Але я мовчала. Допити і тортури тривали чотири дні поспіль

Після знущань у мене відкрилася внутрішня кровотеча. Весь мій одяг був просочений кров’ю.

На п’ятий мені сказали: "Якщо не хочеш думати за сина, тоді попіклуйся про матір, яка сидить за стінкою у сусідній кімнаті".

"Ізоляція"Фото: Телеграм-канал “Донецкий тракторист”

"Ізоляція"Фото: Телеграм-канал “Донецкий тракторист”

І тоді я погодилася підписати папірці, в яких “зізналася у диверсійній діяльності”, аби тільки не чіпали мою стареньку маму. Я навіть не прочитала, що підписала, бо не було окулярів, а без них я нічого не бачу”.

Син побував на всіх “політичних” підвалах

Після цього жінку завели у камеру, де дали помитися і переодягнутися. Але кровотеча не припинялась. В “Ізоляції” Олену тримали два місяці, за цей час її чотири рази вивозили до лікарні на чистку, щоб зупинити кровотечу.

“Потім їм набридло мене лікувати, і наприкінці квітня мене перевезли до Донецького СІЗО. Сказали, що тут за мною буде медичний нагляд і там мені буде набагато легше. Але нагляду як такового не було і легше мені не ставало. Дізналася, що сина відправили до Макіївки, у Західну виправну колонію №97, там є спеціальний барак для політичних, таких як ми. У листопаді 2019-го сина перевезли у донецьку в'язницю. Про це я дізналася від однієї жінки, з якою Владік виїздив в “МГБ”. Бувають моменти, що поруч на недовгий час відсутня охорона, і тоді є можливість поспілкуватися між собою. І так син через цю жінку передав, що його вже вивезли у Донецьке СІЗО. На той момент він був на посту №6, до цього на першому і десятому. Це “політичні” пости. Владік пройшов підвали всіх цих постів. Це було десь наприкінці листопада 2019-го”.

Владік для них — “ярий укроп”

Олена Зайцева почала шукати шляхи, щоб якось зв’язатися з сином, аби передати йому бодай якусь маленьку записку.

“Спочатку передала її через одного чоловіка, а коли він відсидів свій строк і вийшов на волю, мені доводилося це робити через “козлов” — зеків, які працювали на “мусоров”. Звичайно, за це доводилося платити: сигарети купувала або готувала для них їжу. І кілька разів передавала записки навіть через самих “мусоров”.

Із листувань з сином Олена дізнавалася небагато. Про всі пережиті жахіття розповіли люди, які сиділи у одній камері з Владом. Хлопця постійно переводили з однієї камери до іншої, то кидали у підвал. Дуже сильно знущалися фізично. Для них Владислав Зайцев був “ярим укропом”.

“Вже у “МГБ”, коли він дізнався, що мене не випустили, хоча обіцяли, син влаштував бунт. Намагався покінчити з собою”.

За це його прикували кайданками до труби на тиждень. Весь цей час не давали ані їжі, ані води

Олена навіть не уявляє, у якому стані зараз її син. Згадує, що незадовго до арешту поруч з їхнім будинком прилетів і вибухнув снаряд. Владу тоді серйозно травмувало голову і обличчя. Сталася контузія. Хлопцю надав допомогу військовий хірург з 92-ї бригади, він швидко зашив поранення. А після жорстких допитів у Влада почалися проблеми: він почав заїкатися, суттєво впав зір, без окулярів зовсім нічого не бачить, а ще не чує на одне вухо.

“У Донецькому СІЗО я була у “робочій” камері, тобто всі, хто в ній знаходився, платили керівництву гроші за те, щоб їм “добре сиділось”. Ці умови мене не стосувалися, бо я була без грошей. У цій камері я була, як “шестьорка”: мені доводилося за іншими в’язнями прибирати, прати, готувати їм їжу. Іншими словами — прислужувати”.

Нас обміняли на чистеньких морпіхів

15 жовтня Олені Зайцевій виповнився 51 рік. Цього дня її та інших жінок, які знаходилися у Донецькому СІЗО, вивели на “збірний”, інакше кажучи, у підвал. Звідси потім вивозять на судові засідання або коли йде розподіл в табори. Потім жінок посадили в кузов “КАМАЗу”, скотчем перемотали руки і очі.

Жовтень 2022, жіночий обмін. Тоді 108 полонених українок обміняли на російських морпіхівАвтор: Укрінформ

“Спочатку все відбувалося мовчки. Потім хтось з військових обмовився, що везуть у росію, в один з таборів. Привезли в аеропорт Таганрога, там ми просиділи з 12-ї ночі до сьомої ранку в очікуванні літака. Було дуже холодно, витягували з сумок весь одяг, щоб зігрітися. Коли прибув вантажний літак, нас туди завели, ми сіли на підлогу “ялинкою”. Було дуже страшно, здавалося, що у повітрі відкриється люк і нас викинуть, як непотрібний вантаж. Долетіли до Джанкоя, знову завантажили у “КАМАЗ”, і тільки тоді ми зрозуміли, що нас везуть на обмін. Нас повезли у Запорізьку область через весь Крим. У селищі Василівка 17 жовтня і відбувся обмін”.

Олена на свободі (на передньому плані)Автор: архів Олени Зайцевої

За словами Олени, всі жінки були брудні, від них неприємно пахло. Обміняли їх на 110 морських піхотинців, яких привезли на комфортабельних автобусах. Вони були чисті і зовсім не схожі на полонених.

Скоро сина вивезуть в росію і там будуть судити

Пройшло 7 місяців після обміну. Життя Олени потроху налагоджується, але проблем і досі вистачає.

“Важко було відновити документи, лише через пів року вдалося отримати паспорт. Інші документи, в тому числі і трудову книжку, не можу відновити, так як мене немає ніде по базам. Працювала близько 20 років в "Укрзалізниці", але для підприємства я нібито і не існувала. Тому не можу нікуди влаштуватися на роботу, бо немає трудової. І зі здоров’ям у мене проблеми. Зробили обстеження, але потрібно ж лікуватися, а у мене на це немає грошей. Волонтерів, які б могли забезпечити лікування, теж важко знайти. Ось так і живу, скрипучи зубами”.

У мене зараз тільки одне бажання — побачити сина в найближчому обміні

Що стосується Владислава, якому зараз 21 рік, він і досі перебуває у донецькій буцегарні. Олена Зайцева куди тільки не зверталася і всюди отримувала відповідь, що та чи інша інстанція зробила все можливе, але вирішують не вони, кого відправити на обмін.

“Наразі я знаю, що “Верховний суд “ДНР” передає справу в ростов і Владіка судитиме військовий окружний суд. Йому загрожує до 25 років позбавлення волі. Наприкінці травня сина мають вже вивезти в росію. Більше у мене немає ніякої інформації від нього, так само я не знаю, що у нього зі здоров'ям. У мене зараз тільки одне бажання — побачити сина в найближчому обміні. Дуже сподіваюся, люди, які займаються цим, не забули про Владіка і роблять все можливе для його звільнення”.

Михайла Хвостика і Петра Царевського арештували у «ЛДНР». Окупанти звинувачують їх у тероризмі

У полоні день йде за місяць. Медик Володимир Шапков про операції в блокаді й тортури росіян

Про мене зняли відео, як змушувала дітей ненавидіти росіян. Історія вчительки Світлани Сабєльнікової

Фото ізоляція - телеграм-канал “Донецкий тракторист”