Олену Зайцеву тримали у полоні в "ДНР" понад 3 роки. Її сину загрожує до 25 років ув’язнення в росії
Три роки і майже 8 місяців Олена Зайцева пробула у полоні російських окупантів на території “ДНР”. Вона потрапила туди, намагаючись врятувати свого, тоді ще неповнолітнього, сина: коли на одному з ворожих блокпостів Владислава Зайцева затримали і звинуватили у “спробі підриву залізничного мосту”, Олена поїхала з ним до так званого “МГБ “ДНР”. Її допитували впродовж дня, а потім арештували за нібито “приховування злочину, скоєного сином”. Олену Зайцеву звільнили під час обміну 17 жовтня 2022 року: тоді з полону окупантів повернулися 108 жінок, серед яких лише 12 цивільних, решта — військові з різних підрозділів.
Олена Зайцева звернулася до Свої, щоб розповісти свою історію майже чотирирічного перебування у в’язниці і надати розголосу ситуації з її сином. Владиславу зараз 22 роки, він і досі залишається за ґратами. Невдовзі хлопця мають перевезти до ростова, де він відбуватиме покарання — окупанти погрожують йому ув'язненням до 25 років.
Їхали на роботу і арештували
Селище Верхньоторецьке у Ясинуватському районі Донецької області — тут багато років до арешту жила Олена Зайцева із сином Владиславом. Жінка працювала комірницею на прачечному комбінаті у вагонному депо станції “Донецьк”, а син навчався у школі. Після часткової окупації Донеччини у 2014 році селище залишилося на підконтрольній українській владі території, а робота — в окупації.
“Продовжувала їздити у Донецьк через блокпости: вранці туди, увечері — додому”.
26 лютого 2019 рік. На годиннику 6:15. Мати з сином йдуть на маршрутку, яка знаходиться за блокпостом між Україною і “ДНР”. Олена каже, що автоматчики стали перевіряти мобільний телефон сина, до неї у людей в військовій формі претензій не було.
Олена жила на Донеччині і працювала в "Укрзалізниці"
“Я знала, за що затримали сина — Влад закладав вибухівку на високовольтні стовпи і залізничне полотно. Але все це не вибухнуло, тому ніхто не постраждав. Коли я про це дізналась, забрала сина зі школи, з вчителями домовилася, щоб він екстерном складав всі іспити. Влад тоді навчався у 11 класі. Влаштувала до себе на роботу, щоб весь час був поруч зі мною. Але все, що я зробила, було запізно”.
Допит з кулаками
І хоча Олену ніхто не тримав, вона вирішила поїхати разом з сином. На їхніх руках застібнули наручники, на голови — одягнули мішки. Всі особисті речі забрали. Матір з сином відвезли до Макіївки, до “Міністерства державної безпеки”.
“Коли нас туди привезли, одразу розвели окремо. Мене закрили в кімнаті, а сина повели кудись в інше місце. Я перебувала в цій кімнаті допоки не потемніло за вікном. В туалет не випускали, подзвонити не давали. З вікна побачила, що сина вивели з будівлі і кудись повезли. Привезли Влада вже ближче до ночі”.
Владислав Зайцев
До Олени в кімнату заходили по черзі люди і у кожного з них були папірці — вони наполягали, щоб жінка писала, чим вона займалася.
“Постійно їм казала, що я звичайна людина і нічого кримінального не робила. Але їх це не влаштовувало, вони вважали, що як, як і мій син, була причетна до злочинів. Коли від мене вони не отримали бажаної інформації, почали застосовувати силу”.
Кровотеча і шантаж
Вночі Олену і Владислава привезли в “Ізоляцію”, у в'язницю, яку облаштували на однойменному заводі після захоплення Донецька російськими бойовиками. Матір і сина помістили окремо.
“Мене кинули в підвалі, де на бетонній підлозі лежав матрас. Кожного дня мені з підвалу виводили на допит. Я довго мовчала. Вони знущалися фізично. Намагалися тиснути і маніпулювати: "Говори вже, бо твій син все розповів…".
Після знущань у мене відкрилася внутрішня кровотеча. Весь мій одяг був просочений кров’ю.
На п’ятий мені сказали: "Якщо не хочеш думати за сина, тоді попіклуйся про матір, яка сидить за стінкою у сусідній кімнаті".
"Ізоляція"Фото: Телеграм-канал “Донецкий тракторист”
"Ізоляція"Фото: Телеграм-канал “Донецкий тракторист”
І тоді я погодилася підписати папірці, в яких “зізналася у диверсійній діяльності”, аби тільки не чіпали мою стареньку маму. Я навіть не прочитала, що підписала, бо не було окулярів, а без них я нічого не бачу”.
Син побував на всіх “політичних” підвалах
Після цього жінку завели у камеру, де дали помитися і переодягнутися. Але кровотеча не припинялась. В “Ізоляції” Олену тримали два місяці, за цей час її чотири рази вивозили до лікарні на чистку, щоб зупинити кровотечу.
“Потім їм набридло мене лікувати, і наприкінці квітня мене перевезли до Донецького СІЗО. Сказали, що тут за мною буде медичний нагляд і там мені буде набагато легше. Але нагляду як такового не було і легше мені не ставало. Дізналася, що сина відправили до Макіївки, у Західну виправну колонію №97, там є спеціальний барак для політичних, таких як ми. У листопаді 2019-го сина перевезли у донецьку в'язницю. Про це я дізналася від однієї жінки, з якою Владік виїздив в “МГБ”. Бувають моменти, що поруч на недовгий час відсутня охорона, і тоді є можливість поспілкуватися між собою. І так син через цю жінку передав, що його вже вивезли у Донецьке СІЗО. На той момент він був на посту №6, до цього на першому і десятому. Це “політичні” пости. Владік пройшов підвали всіх цих постів. Це було десь наприкінці листопада 2019-го”.
Владік для них — “ярий укроп”
Олена Зайцева почала шукати шляхи, щоб якось зв’язатися з сином, аби передати йому бодай якусь маленьку записку.
“Спочатку передала її через одного чоловіка, а коли він відсидів свій строк і вийшов на волю, мені доводилося це робити через “козлов” — зеків, які працювали на “мусоров”. Звичайно, за це доводилося платити: сигарети купувала або готувала для них їжу. І кілька разів передавала записки навіть через самих “мусоров”.
Із листувань з сином Олена дізнавалася небагато. Про всі пережиті жахіття розповіли люди, які сиділи у одній камері з Владом. Хлопця постійно переводили з однієї камери до іншої, то кидали у підвал. Дуже сильно знущалися фізично. Для них Владислав Зайцев був “ярим укропом”.
“Вже у “МГБ”, коли він дізнався, що мене не випустили, хоча обіцяли, син влаштував бунт. Намагався покінчити з собою”.
Олена навіть не уявляє, у якому стані зараз її син. Згадує, що незадовго до арешту поруч з їхнім будинком прилетів і вибухнув снаряд. Владу тоді серйозно травмувало голову і обличчя. Сталася контузія. Хлопцю надав допомогу військовий хірург з 92-ї бригади, він швидко зашив поранення. А після жорстких допитів у Влада почалися проблеми: він почав заїкатися, суттєво впав зір, без окулярів зовсім нічого не бачить, а ще не чує на одне вухо.
“У Донецькому СІЗО я була у “робочій” камері, тобто всі, хто в ній знаходився, платили керівництву гроші за те, щоб їм “добре сиділось”. Ці умови мене не стосувалися, бо я була без грошей. У цій камері я була, як “шестьорка”: мені доводилося за іншими в’язнями прибирати, прати, готувати їм їжу. Іншими словами — прислужувати”.
Нас обміняли на чистеньких морпіхів
15 жовтня Олені Зайцевій виповнився 51 рік. Цього дня її та інших жінок, які знаходилися у Донецькому СІЗО, вивели на “збірний”, інакше кажучи, у підвал. Звідси потім вивозять на судові засідання або коли йде розподіл в табори. Потім жінок посадили в кузов “КАМАЗу”, скотчем перемотали руки і очі.
Жовтень 2022, жіночий обмін. Тоді 108 полонених українок обміняли на російських морпіхів
“Спочатку все відбувалося мовчки. Потім хтось з військових обмовився, що везуть у росію, в один з таборів. Привезли в аеропорт Таганрога, там ми просиділи з 12-ї ночі до сьомої ранку в очікуванні літака. Було дуже холодно, витягували з сумок весь одяг, щоб зігрітися. Коли прибув вантажний літак, нас туди завели, ми сіли на підлогу “ялинкою”. Було дуже страшно, здавалося, що у повітрі відкриється люк і нас викинуть, як непотрібний вантаж. Долетіли до Джанкоя, знову завантажили у “КАМАЗ”, і тільки тоді ми зрозуміли, що нас везуть на обмін. Нас повезли у Запорізьку область через весь Крим. У селищі Василівка 17 жовтня і відбувся обмін”.
Олена на свободі (на передньому плані)
За словами Олени, всі жінки були брудні, від них неприємно пахло. Обміняли їх на 110 морських піхотинців, яких привезли на комфортабельних автобусах. Вони були чисті і зовсім не схожі на полонених.
Скоро сина вивезуть в росію і там будуть судити
Пройшло 7 місяців після обміну. Життя Олени потроху налагоджується, але проблем і досі вистачає.
“Важко було відновити документи, лише через пів року вдалося отримати паспорт. Інші документи, в тому числі і трудову книжку, не можу відновити, так як мене немає ніде по базам. Працювала близько 20 років в "Укрзалізниці", але для підприємства я нібито і не існувала. Тому не можу нікуди влаштуватися на роботу, бо немає трудової. І зі здоров’ям у мене проблеми. Зробили обстеження, але потрібно ж лікуватися, а у мене на це немає грошей. Волонтерів, які б могли забезпечити лікування, теж важко знайти. Ось так і живу, скрипучи зубами”.
Що стосується Владислава, якому зараз 21 рік, він і досі перебуває у донецькій буцегарні. Олена Зайцева куди тільки не зверталася і всюди отримувала відповідь, що та чи інша інстанція зробила все можливе, але вирішують не вони, кого відправити на обмін.
“Наразі я знаю, що “Верховний суд “ДНР” передає справу в ростов і Владіка судитиме військовий окружний суд. Йому загрожує до 25 років позбавлення волі. Наприкінці травня сина мають вже вивезти в росію. Більше у мене немає ніякої інформації від нього, так само я не знаю, що у нього зі здоров'ям. У мене зараз тільки одне бажання — побачити сина в найближчому обміні. Дуже сподіваюся, люди, які займаються цим, не забули про Владіка і роблять все можливе для його звільнення”.
Фото ізоляція - телеграм-канал “Донецкий тракторист”
Свої в Telegram 
