Ми одружилися онлайн, коли Сергій був на "Азовсталі". Коханий вижив у "бараку смерті" в Оленівці
11 місяців тому в Оленівській колонії російські окупаційні війська влаштували терористичний акт проти оборонців Маріуполя. Від вибухів в одному з бараків, де утримували українських захисників, загинуло 53 полонених, понад 130 отримали поранення. Сергій Алєксєєвич був серед тих, хто в ніч з 28 на 29 липня 2022 року був поранений, але вижив. Боєць “Азову” і досі перебуває у полоні, про стан його здоров’я рідним нічого не відомо.
У перший же день знайомства покликав заміж
Марія і Сергій разом з 2018 року. Вони познайомилися через соцмережі. Через два тижні після знайомства зустрілися і з того часу були разом.
“Я тоді жила у Вінницькій області разом з мамою, а навчалася у Хмельницькому, у рідному місті Сергія. Вийшло так, що мені потрібно було поїхати на сесію, тож саме тоді ми вирішили зустрітися. Першу зустріч я згадую досі щодня. Коли Сергій побачив мене, то просто, без зайвих слів, взяв на руки та міцно обійняв. Я пам’ятаю свої думки в ті хвилини: було відчуття, що він саме той, хто мені потрібен, такий рідний, ніби я знала його дуже давно. І саме в перший день знайомства Сергій мені сказав: “Пішли в ЗАГС”. Через деякий час ми розмовляли про одруження, але хотіли здобути освіту, зробити кар’єру, щоб забезпечити свою сім’ю. Ще хотіли купити власний будинок. Тому 4 роки ми жили у цивільному шлюбі, будували плани, мріяли та йшли до своєї мети”.
Сергій приїхав додому у відпустку у січні 2022. Марія пам’ятає, що тоді дуже не хотіла його відпускати. Так було завжди, але того разу було сумно і тривожно, і жінка не могла зрозуміти чому.
Сергій поїхав з дому у січні
“28 січня вночі він запитав, чи хочу я з ним поїхати на вокзал, побути з ним трішки довше, адже він вже мав їхати. Я, звичайно ж, погодилась. Ми сиділи у приміщенні залізничного вокзалу Хмельницького, розмовляли, чекали, коли приїде потяг. Потім Сергій викликав мені таксі, поцілував і я поїхала додому. Ми розмовляли телефоном всю дорогу, продовжили ще коли я вже була вдома. Коханий відправляв мені фото з потягу, писав, що приїде в березні, і я дуже цього чекала”.
Офіційно стали родиною, коли Сергій боронив Маріуполь
На момент повномасштабного вторгнення Марія була у Хмельницькому, а Сергій — у Маріуполі.
“На третій день повномасштабного вторгнення, 26 лютого, він освідчився мені. Я тоді саме їхала до дружини свого рідного брата разом з нашим котом, бо в місті почалися стабільні повітряні тривоги, а біля мого дому не було укриття. Я їхала в таксі, тримала кота, відкрила телеграм і побачила: “Я кохаю тебе. Після перемоги давай одружимось”.
У Сергія вже тоді не було постійного зв’язку, писав коханій 1-2 рази на день.
“Наприкінці лютого написав, що вимкнули світло, зв’язок зникає, щоб я не хвилювалась за нього. Просив мене, щоб я вчилась, працювала, думала про хороше. Я постійно шукала інформацію про ситуацію в блокадному Маріуполі самостійно, бо Сергій завжди тільки писав: “Все добре, я живий і здоровий”. Було особливо важко, коли Сергій нічого не писав по декілька днів. Я не знала на той час нікого із його побратимів, щоб написати їм і запитати, чи все з ним добре. Розуміла, що там кожна секунда була важлива і могло статися найжахливіше.
Як би важко не було, але я завжди вірила, що вихід із Маріуполя обов’язково буде і він до мене повернеться живим”.
В кінці квітня Сергій сказав коханій, що хоче одружитися з нею якнайшвидше дистанційно.
“Запитав, чи я згодна. Звичайно! І 27 квітня ми одружилися дистанційно. Побратим мого Сергія допомагав нам одружитися, він уточнював всюди, де і як це краще зробити. У Сергія тоді зі зв’язком були ще більші проблеми, тому він попросив свого побратима допомогти все оформити, навіть якщо в Сергія не вийде під’єднатися на відеодзвінок, щоб показати, що він дійсно згоден одружитися зі мною. Тому Сергій у день нашого весілля записав відео, в якому сказав все, що було необхідно для РАЦСу. Я його передивилась на той момент вже разів двадцять, бо дуже скучила за коханим, і побачила його вперше за час повномасштабного вторгнення. В РАЦСі я ледь стримала сльози, коли включила це відео і слухала Сергія, я постійно хвилювалась за нього і думала про те, як він, що з ним саме в цю хвилину”.
Сергій записав відео для РАЦСу, аби дистанційно одружитися з коханою Марією
Через годину Марії видали свідоцтво про шлюб. Жінка одразу написала коханому про це. Сергій дуже зрадів.
“Писав, що кохає мене і дуже радий, що ми одружилися. Хоча у мене не було весільної сукні, я не бачила і не могла доторкнутися до свого коханого та його обійняти, але я дійсно почувалася безмежно щасливою. Той день насправді дав нам більше сил і впевненості в тому, що все обов’язково буде добре. Що Сергій повернеться і ми проживемо разом довге і щасливе життя”.
На “Азовсталі” був поранений — куля застрягла в нозі
Коли Сергій обороняв Маріуполь, він не писав коханій нічого про те, що відбувається, як він почувається. У всіх розмовах постійно повторював: “Все буде добре!”. Марія намагалась частіше писати йому слова підтримки, аби коханий знав, що вона вірить в те, що Сергій обов’язково вибереться із того пекла.
“Коханий завжди питав, як я почуваюся, про ситуацію в місті, як справи в мене на роботі, просив не хвилюватися через нього сильно і берегти себе. Звичайно, я хвилювалась дуже сильно, але намагалась цього не показувати, щоб він був зосереджений на своїй роботі та не хвилювався за мене ще більше”.
Одного дня Марії наснився сон, що Сергій їй написав про поранення. Коли вона прокинулась, то побачила повідомлення від коханого: "Я тебе дуже кохаю. Як у тебе справи?"
“Я тоді запитала, чи він цілий, чи все з ним добре. Сергій відповів, що все стабільно.
Цю інформацію мені повідомили у його військовій частині, а деталі поранення та обставини вже я дізналась від його побратимів”.
16 травня 2022 року Марія прочитала новину про те, що перші захисники Маріуполя почали виходити з металургійного комбінату “Азовсталь”. Жінка спочатку не вірила, були великі сумніви щодо правдивості цієї інформації. Ввечері цього ж дня з’явилась офіційна інформація про евакуацію військових з “Азовсталі”.
"Я не знала, чи мій Сергій вийшов із заводу, адже він писав мені 13 травня і тільки просив мене не нервуватися, якщо його довго не буде на зв’язку. Я тривалий час думала, що це не полон і що зовсім скоро він зателефонує мені, скаже, що все добре, що ми скоро побачимось, що увесь цей жах закінчився”.
Однак, 19 травня Марія переглядала російські телеграм-канали, дивилася відео виходу наших захисників й побачила відео з колонії в Оленівці. На цьому відео вона впізнала свого чоловіка. Сергій здався їй спокійним, але трішки занепокоєним. І тоді жінка зрозуміла, що це дійсно полон.
Вижив у “бараку смерті”
Після двох місяців полону росіяни влаштували жорстокий теракт на території колонії №120 тимчасово окупованого селища Оленівка Донецької області. У ніч з 28 на 29 липня 2022 року за списками росії понад 50 військовополонених загинули та щонайменше 70 отримали тяжкі поранення. Наразі після 11 місяців з дня скоєння російського воєнного злочину ніхто не може точно сказати, скільки людей загинули, скільки отримали поранення, а скільки вціліли, бо російська сторона не передала міжнародним організаціям та владі України підтверджений список всіх, хто був у бараці на момент вибуху, та будь-яку додаткову інформацію про них.
Сергій Алєксєєвич отримав поранення внаслідок теракту. Він є у списку поранених від росії.
Марія і досі не знає, як почувається її чоловік після теракту в Оленівці
“Це підтверджує відео, яке я побачила у серпні минулого року, де мій чоловік лежить на лікарняному ліжку. На тому відео він розповідав про те, що відбувалось під час вибуху, як вони вибралися на вулицю. Також сказав, що спочатку навіть не відчув, що він поранений. Також у кінці вересня звільнений з полону захисник Маріуполя розповів мені про те, що Сергій дійсно отримав поранення. Всю цю інформацію я передала одразу ж в усі відповідні державні органи: Координаційний штаб з питань поводження із військовополоненими, Національне інформаційне бюро, Службу безпеки України, Уповноваженому з прав людини. Щоб вони знали, що мій чоловік живий, що в нього вже щонайменше два поранення і його треба повернути додому, як і інших постраждалих оборонців Маріуполя”.
Наразі у Марії немає жодної інформації про чоловіка. Вона лиш знає, що він живий. Марія в цьому впевнена. І вона чекає Сергія і продовжує боротися за його свободу.
“Після теракту в Оленівці я була впевнена в тому, що всіх захисників, які перебували на момент вибуху в бараці, повернуть додому якнайшвидше. Адже це — кричущий випадок. Це було сплановане масове вбивство та скалічення військовополонених. Росія досі не понесла покарання за скоєний злочин. Я вірила в міжнародні організації, думала, може хоч таким чином вони почнуть працювати, тому що грубе порушення всіх норм Женевської конвенції не мало б залишитися непоміченим. У Міжнародному комітеті Червоного хреста мене запевняли, що будуть намагатися отримати доступ до колонії та до поранених внаслідок теракту захисників, щоб надати їм медичну допомогу, дізнатися прізвища всіх, хто вижив. Але після теракту пройшло 11 місяців і не зроблено нічого.
Місія ООН із розслідування вбивства військовополонених в Оленівці була розформована у січні цього року через те, що в них немає гарантій безпеки, вони не можуть отримати доступ до колонії. Але за скільки часу, я впевнена, що сенсу немає спрямовувати зусилля на отримання доступу до місця злочину, адже всі докази вже давно знищені. Теракт в Оленівці — це не тільки зруйнований барак та списки тих, хто там перебував. Тому необхідно спрямовувати зусилля перш за все на те, щоб люди, які вижили, повернулися до своїх сімей якнайшвидше, щоб їм надали необхідну медичну і психологічну допомогу, адже ця ніч нанесла їм дуже серйозні моральні травми”.
Спільнота, яка бореться за полонених і тих, хто загинув у Оленівці
Саме тому родини постраждалих в теракті захисників об’єдналися у спільноту Olenivka Families Community. Зараз у цій спільноті 130 рідних оборонців Маріуполя. Ще не вдалось знайти всіх, адже не про всіх бійців щось відомо, але учасники спільноти активно працюють над цим. І всі вони вважають, що розслідування теракту має бути відновлено, поранені мають якнайшвидше повернутися додому в рамках обміну або шляхом репатріації в третю нейтральну країну. Адже ніхто не знає, за якими критеріями росіяни складали список тих, кого вони відправили у “барак смерті”.
“Ми знаємо точно, що за день до теракту росіяни, за заздалегідь складеними списками, переводили туди військовополонених. І всі мають розуміти, що ці люди досі перебувають у небезпеці кожного дня. Тому що від росії можна очікувати будь-чого”.
Наразі Марія з усіх бореться за повернення чоловіка з полону
За словами Марії, активістки Olenivka Families Community постійно спілкуються з державними органами щодо їхніх рідних. І завжди отримують одну і ту саму відповідь, що всі працюють над питанням повернення всіх воїнів додому і що поранені є пріоритетною категорією на обмін.
“У мого чоловіка два поранення, я не знаю, як він почувається, чи хоч трішки загоїлись його рани. Я дуже сподіваюсь на те, що немає зараз ніяких ускладнень і що з ним все в порядку, наскільки це можливо в тих умовах та без медичної допомоги”.
З єнотом чекаємо його повернення
Марія вірить в те, що скоро обов’язково зможе обійняти свого коханого. Щодня вона думає про те, як його повернути.
“Щодня я намагаюсь щось робити, аби пришвидшити його повернення. Після кожного обміну військовополоненими я подумки прошу в Сергія пробачення, що він знову не повернувся цього разу. І продовжую боротися далі”.
Нещодавно Марія замовила для Сергія іграшку — єнота із символом "Ідея Нації", бо “Єнот” — це позивний її чоловіка.
Марія і іграшковий єнот чекають "Єнота" з полону
“Я постійно дивлюсь на цього єнотика і думаю про те, як буду його дарувати коханому, як він буде посміхатися, як ми просто будемо разом і я буду знати, що він поряд і нарешті в безпеці”.
Свої в Telegram 
