Я їхала з пекла Маріуполя, а коханий потрапив у полон. Тепер сенс мого життя — боротьба за його волю
Вікторія Орос чекає на звільнення свого коханого Віталія Кайсарова та їхнього друга Антона Сангліча з полону. Хлопці захищали рідний Маріуполь, а у квітні 2022 потрапили у полон. Коли їхній третій близький друг Данило Подибайло дізнався про це, то став на захист країни, аби наблизити Перемогу та повернення друзів. Вікторія поділилася зі Свої історією кохання та справжньої дружби.
Дружили так сильно, що навіть служити пішли разом
У рідному Маріуполі Вікторія навчалася в університеті разом з Данилом Подибайлом на історичному факультеті. Дівчина каже, саме в університеті вона знайшла справжніх друзів і однодумців, з якими завжди була "на одній хвилі". Вони жили активним студентським життям, брали участь у різних проєктах, разом їздили Україною. Після чергової поїздки разом з Данилом вирішили влаштувати подібні з побачених у інших містах заходи в Маріуполі. Допомогти реалізувати всі задуми визвався друг Данила Віталій Кайсаров.
"Ще під час першої зустрічі між нами пролетіла якась іскра. Проте тоді ми спілкувалися лише по справі. Та навіть за такий короткий час я помітила, яка сильна дружба між Данилом та Віталіком, які вони творчі та цілеспрямовані хлопці. І мене це дуже вразило".
Вікторія згадує, як друзі спільно знімали кліпи, фільми та ролики, писали музику. За їхньою творчістю вона слідкувала віддалено, а про нові плани дізнавалася від Данила. З Віталіком Віка майже не перетиналася.
Данило, Віталік та Антон
"Особливо це відчулося, коли Данило служив в армії. Тоді Віталік і Антон Сангліч, це їхній третій друг, пішли разом із ним на строкову службу. Так сильно вони дружили, що навіть служити пішли разом".
Пізніше Віталік і Антон продовжили служити за контрактом у Нацгвардії України, а Данила комісували за станом здоров’я.
Щасливі моменти
У 2020 році Вікторія та Віталій поновили спілкування. І знову завдяки Данилу. Хлопці знімали відео неподалік місця, де працювала Віка. Віталій зайшов до дівчини і попросив навушники, та у дівчини їх не виявилося із собою, тож ними поділилася її колега. Увечері Данило і Віталій запропонували підвезти подругу додому. Цього вечора Вікторія і Віталій вперше провели час лише вдвох.
"Хлопцям треба було заїхати ще в одне місце, щоб завезти апаратуру, тому я попросила підвезти мене до зупинки. Але Віталік пішов мене проводжати. Розійтися так швидко ми не змогли, тому вирішили трохи прогулятися. Пам’ятаю незручні погляди, багато говорили та жартували. Ще пам’ятаю, що сказала, наче сьогодні гарна погода, а він відповів: "Не така гарна, як ти". Це було дуже мило, можливо, тоді дівоче серце не витримало. Ми навіть не помітили, як швидко пролетів час. Додому я повернулася аж вночі".
З того дня Вікторія та Віталій продовжили спілкуватися, а згодом зрозуміли, що хочуть бути разом.
Вікторія та Віталій
"Він настільки світла та добра людина, поруч із ним так спокійно та тепло. Це те саме відчуття, коли ви хочете постійно смішити один одного, заради того, щоб просто бачити посмішку. Віталій продовжував служити у Нацгвардії. Він часто їздив на блокпости. Хоча цього робити не можна, та декілька разів я приїжджала туди до Віталіка. Першого разу він показав мені "свої володіння". А вдруге я приїхала до нього на Великдень і привезла власноруч спечені паски. Віталік подарував мені величезний букет червоних тюльпанів. Я тоді була така щаслива".
Невдовзі пара вирішила жити разом. Вікторія каже, вони облаштовували побут, намагалися зробити домівку якомога затишнішою. В цьому Віталік був справжнім ідейним натхненником. Вечорами любили дивитися серіали та розмальовувати картини по номерах.
"Віталік дуже любить тварин. У нас був маленький хом’як. Колись, я сказала, що куплю коханому кота, але так і не зробила цього в Маріуполі, тому у листі написала, що обов’язково куплю, коли він повернеться з полону".
"Прокидайся, рідна. Обстріляли всю Україну"
Напередодні повномасштабного вторгнення Вікторія відчувала, що намічається щось погане.
"Ці дні я була, наче "на голках". Особливо почала нервувати, коли в росії визнали території так званих "лднр". Почувши ці новини, я побачила, як змінився в обличчі Віталік. Він пильно слідкував за новинами, проте ми обидва не очікували, що це станеться. Пам’ятаю, коханий був дуже стривожений".
Вночі Віталія викликали по бойовій тривозі. Вікторія залишилася вдома сама. Свої відчуття вона записала на папері:
"23 лютого я так мало тебе обіймала. Мало розуміла. Було судомне хвилювання та неприйняття. Я хотіла втекти, та не було куди. Ходила неподалік будинку біля перехрестя — чекала на тебе з магазину. Розмовляла з подругою по телефону та не вірила, що ти поїдеш на службу. Поїдеш не так, як зазвичай. Ти був таким спокійним, а може не подавав вигляду. Пішов так рано та сміливо, що мені це здалося не таким страшним і дуже сильним. 24 лютого прокинулася. Дзвінок на телефон. Почула не так, як завжди: "Прокидайся, рідна, поки ти спала, обстріляли пів України". 7:20 на годиннику. Чую залпи артилерії. "Телефонуй батькам, нехай збирають речі та їдуть до тебе. Нас виводять з Маріуполя і я поки не знаю напрямок. Наберу пізніше".
Речі не зібрані до кінця. Скажи, це ж все не правда, коханий?! "Ні, прокидайся, рідна. Обстріляли всю Україну".
Віталій декілька разів ще телефонував Вікторії, та згодом почав надсилати лише повідомлення. Зазвичай вони були короткі, де говорилося, що з ним все гаразд і що він в Маріуполі.
"На початку березня в Маріуполі зник зв'язок. Аби отримати хоч якусь звістку від коханого доводилося ходити містом під постійними обстрілами, аби знайти місце, де ще можна було зловити зв’язок. Тоді я отримала повідомлення — Віталік писав, що з ним все відносно добре".
Вікторія намагалася надіслати йому хоч якусь відповідь, проте через поганий зв’язок повідомлення так і не відправилися.
8 березня Вікторія отримала останнє особисте повідомлення від Віталія: "Рідна, ви цілі? Я живий". І то для неї був найщасливіший день за весь час життя в блокаді.
Поки їхала з блокадного Маріуполя коханий повідомив мамі, що у полоні
10 квітня Вікторія з родиною змогла вибратися з блокадного Маріуполя. Повідомити про це коханому Віка не могла, як і сказати, що з нею все в порядку, бо не було можливості поговорити з його мамою. Зв'язатися з нею Вікторія змогла лиш після того, як виїхала на підконтрольну українській владі територію.
"Поки ми були в дорозі, 14 квітня Віталік зателефонував своїй мамі і сказав, що їм дозволили подзвонити батькам і повідомити, що вони у полоні. Коханий ще питав про мене, та його мама нічого не знала, тож, аби заспокоїти сина, вона сказала, що зі мною все добре".
Дізнавшись про полон, Вікторія намагалася дізнатися хоча б щось про місце знаходження коханого та їхнього друга Антона, але інформації практично не було. Дізнатися, де вони вдалося лише через волонтерів.
Він написав, що дуже сумує за нею і радіє, що кохана та її рідні цілі.
"Ще написав, що треба триматися. З його слів я зрозуміла, що в полоні їм здається, ніби про них всі забули. Та вони все одно не падають духом, і навіть пишуть сценарії для майбутніх відеоробіт. Як би тяжко не було, знають, що близькі та друзі на них дуже чекають. Мені страшно уявити, в яких умовах вони знаходяться і що переживають. Та я точно знаю, що мій Віталік не опускає руки".
Боремося за скоріше звільнення з полону
Данило Подибайло, друг Віталія і Антона, тільки-но дізнався, що його друзі потрапили у полон росіян, твердо вирішив щось робити і якось допомогти їм швидше вийти на волю.
"Він пішов у військо захищати нашу країну, бо просто не міг вчинити інакше. Казав, що повинен боротися, бо це єдине, що може наблизити перемогу та повернення друзів додому".
Данило загинув 1 червня під Бахмутом
На жаль, 1 червня 2023 року 26-річний Данило Подибайло загинув у бою під Бахмутом.
"Ця новина мене глибоко ранила. Я втратила друга, брата, який завжди був готовий вислухати та знайти правильні слова. Він любив життя і був талановитим музикантом. Та головне — справжнім другом", — каже Віка.
Тепер вона намагається робити все, аби продовжити боротьбу за коханого та їхнього друга Антона. Дівчина веде боротьбу на інформаційному полі, ні на мить не даючи забувати про полонених оборонців Маріуполя, зокрема нацгвардійців.
"Я вірю в Перемогу і в те, що зовсім скоро зможу обійняти Віталіка, повернутися в Маріуполь і купити йому кота. Що після всього ми та наші рідні й друзі зможемо зібратися за одним великим столом і вшанувати пам’ять нашого друга Данила. Мені нестерпно боляче через те, що у хлопців зараз забирають великий шматок їхнього життя.
Вікторія чекає на коханого та його друга
Я не знаю, що робити, але не робити не можу. Просто мушу бути сильною, знаючи, що хлопці не падають духом. Щиро вірю, що дуже скоро ми з Віталіком та Антоном зустрінемося. Їхні рідні, близькі та друзі пам’ятають, чекають на них і дуже сильно люблять".
Свої в Telegram 
