Моя хата скраю. Волонтерка Анастасія Зарічна про поїздки на фронт і байдужість жителів мирних міст
Ми зустрілися на парковці під час повітряної тривоги
Волонтерська команда "Оса" вперше зібралася 24 лютого в Києві. Абсолютно незнайомі люди раптом опинилися в одному місці й в один час і зрозуміли, що треба робити бодай щось для прискорення перемоги.
"До 24 лютого ми були незнайомими один з одним людьми. Під час чергової повітряної тривоги ми просто спустилися в підземний паркінг, де вже потім познайомилися. Розговорилися про те, що треба допомагати, і почали думати, чим саме ми можемо допомогти. Є машини, є якісь свої збереження, плюс-мінус гроші, є що везти — то їдемо, закупляємо необхідне і йдемо допомагати", — згадує Анастасія.
Так команда незнайомців стала вже "Осою" — об’єднаними силами автоволонтерів.
“Автоволонтери, бо, перш за все, спочатку у нас були просто водії. Ми купували їжу, екіпіровку та необхідні речі для ЗСУ та ТрО. Київ тоді був непоганим сарафанним радіо, тож ми швидко познайомилися з іншими волонтерами, яким теж була не байдужа доля України”, — каже волонтерка.
Волонтерство швидко переросло в справу життя, тож після деокупації Київщини "ОСА" не розпалася, а тільки розширила напрямки своєї діяльності.
"Одразу після деокупації ми поїхали в Ірпінь і Бучу, почали масштабніше займатися гуманітарною допомогою. Потім одними з перших поїхали на Харківщину після звільнення. Нині ж ми їздимо з допомогою по всіх прифронтових територіях та найгарячіших точках. Багато наших колег уже припинили свою діяльність, але ми тримаємося й навпаки розширюємося", — розповіла Анастасія Зарічна.
Люди обирають роботу замість волонтерства
Анастасія Зарічна каже, розуміє людей, які обирають роботу замість волонтерства. Більшість має сім’ї, дітей та батьків, яким потрібні гроші для існування.
"Зазвичай люди обирають працювати, бо їм треба якось виживати. Робота — це зараз цінна штука, бо багато хто її втратив після початку повномасштабної війни. Волонтерством можна займатися й у вільний час. Мало хто хоче присвячуватися цій справі. Я їх розумію. Головне — не бути байдужим та допомагати тим, що у ваших силах", — поділилася думкою волонтерка.
"Від носків до танків", — такий девіз команди "Оси"Фото: "ОСА"
Сама ж волонтерка каже, що ця справа захопила її ще в школі, але 24 лютого волонтерство в її житті набуло нового значення.
"Коли я ще вчилася в школі, то ми вже намагалися якось допомогти країні. В’язали маскувальні сітки після уроків, намагалися робити хоча б щось. А 24 лютого почався колапс. Треба було щось робити. Багато хто з твоїх рідних, друзів та знайомих іде воювати. Ти розумієш, що вони йдуть голі й босі. Їм треба хоча б елементарне забезпечення. І ти зі шкіри вилазив, але це знаходив. Іноді ми жартома казали: "Від носків до танків". І справді так було", — згадує Анастасія.
З різних куточків України зібралася наша команда
Зараз у команді "Оси" 20 людей, а ще з десяток волонтерів, які не можуть приділяти кожну хвилину свого життя справі, але все одно допомагають.
"Голова нашої організації з Нової Каховки. Водії є з Вінниці, зі Львова, Чернігова й Житомира. З різних міст, з різних куточків України зібралася наша команда. Є навіть маріупольці. Усі працюють, як злагоджений механізм, бо маємо спільну мету. Я керую гуманітарним напрямком та допомогою цивільним", — розповіла волонтерка.
Водії "Оси" вже встигли проїхати всю лінії фронту, не оминувши й Донеччину. Багато разів їздили до Красногорівки, близько десятка разів були в Бахмуті та декілька разів приїжджали з допомогою до Нью-Йорка.
"У кожному населеному пункті свої потреби. Лінія фронту проходить від Красногорівки зовсім близько, буквально через поле, то магазини там не працюють. Людям потрібна їжа. У Авдіївці людям потрібні генератори й паливо для них. Для того, щоб краще зрозуміти потреби, ми шукаємо волонтерів або людей, які готові допомогти, серед місцевих. Намагаємося везти тільки те, що треба людям у конкретному містечку. Всюди є лише одна спільна потреба — це вода", — каже Анастасія
Але найулюбленіший продукт гуманітарної допомоги від "Оси" — це консервовані фрукти. Їх люблять як цивільні, так і військові на фронті.
"Одне з найбільших гуманітарних відвантажень, яке ми реалізували — це 44 тонни консервованих фруктових міксів. Там були ананаси, гуава і різні-різні фрукти. Це було енерговитратно в плані ресурсів, але дуже смачно. Військові та мирні жителі дуже хвалили ці фрукти. Бо всім хочеться смачненького", — розповіла волонтерка.
Крім гуманітарної допомоги, команда "Оси" займається також збором коштів та закупівлею необхідних для армії речей. Авто, дрони, приціли та тепловізори — розхідні матеріали, які дуже швидко виходять з ладу в умовах війни.
"Ми ще з тих організацій, які організовують збори. Зараз вони закриваються не так швидко, але все ж працюють. Зі зборами нам допомагають Лачен, Дурнєв, Монатік, Дантес. І їхні аудиторії разом з нашими читачами дуже допомагають нам у цьому", — поділилася Анастасія Зарічна.
Вислів "Моя хата скраю — я нічого не знаю" стає все більш явним
"Я вважаю, що люди втомились від війни. Хоча все ж "втомились" — це трішки не те слово. Мені здається, що люди, які живуть у мирних містах, не втомились. Вони просто забили, настільки звикли до війни, що їм стало так байдуже. Вислів "Моя хата скраю — я нічого не знаю" стає все більш явним", — засмучено каже волонтерка.
На думку Анастасії, деякі люди навіть використовують війну, як самопіар. А все більше людей живе за принципом "моя хата скраю".
"Так було й з підривом Каховської ГЕС. Багато організацій, які давно припинили свою роботу, почали бити в дзвони й кричати: "Що робити? Треба їхати". І вони повезли туди безліч гуманітарної допомоги, яка насправді там не потрібна, бо людей евакуювали. Поїхали просто, щоб зробити гарні фото в інстаграм. На жаль, це про хайп і про те, що людям байдуже”, — розповіла волонтерка.
Але найбільше обурюють ситуації, коли шахраї видають себе за волонтерів і збирають кошти для себе. Так було й з "Осою", ба більше — шахраїв і досі не знайшли.
"Нещодавно нам пошкодили бус у центрі Києва. Напевно хотіли вкрасти. На бусі написано "Волонтери", тож зловмисники розуміли, що вони роблять. Нам розбили вікна, щось шукали в бардачку, а також намагалися його завести дротами, але нічого не вийшло. Я вже не дивуюся такому. Насправді, ми дивуємося більше з роботи поліції, яка декілька разів приймала наші заяви, але так нічого й не вирішилося", — говорить волонтерка.
Анастасія каже, що змінилася й спроможність людей донатити. Якщо у лютому 2022 року за 2-3 дні волонтери закривали збір на 200 тисяч, то зараз на це потрібно 2 місяці, а може й більше.
"Але не все так погано. Динамика змінилася, але є люди, які роблять усе для перемоги. І я дуже вдячна всім волонтерам, які віддають останнє: сили, час, терпіння та гроші. На таких людях тримається зараз вся Україна. На простих волонтерах, яким я дуже вдячна", — підсумовує Анастасія Зарічна.
Свої в Telegram 
