Через три дні після вторгнення я пішла у військкомат. За ніч зібралась на фронт, та нині волонтерю
Ще в дитинстві знала, що стане вчителькою
Світлана Василенкова народилася й виросла у Краматорську. Вже з 7 років вона знала, що у майбутньому буде вчителькою початкових класів. Хоч у родині майже всі лікарі — мама і троє тіток. Перед очима був живий приклад — її перша вчителька Жанна Ісаківна Халфіна. Вона працювала у школі №35.
"Я бачила, як вона ставиться до дітей, як цікаво веде уроки, як виховує нас. Це була чудова вчителька та людина. Щира, розумна, добра. Я хотіла бути такою ж. Не всі вчителі були такими. А от вона була якась особлива. Мені дуже пощастило, що мене взяли до її класу. Хоча місць вже не було, у неї і так вже нараховувалося 47 учнів.
Загалом у тій школі всі вчителі були такими. Там же працював Валентин Михайлович Шейман. Зараз на його честь назвали цей навчальний заклад. Він був новатором, він вже тоді вносив багато нового в освітній процес, з ним було дуже цікаво. Я навчалася у спецкласі з поглибленим вивченням фізики та радіоелектроніки, і саме Шейман у викладав фізику. Валентин Михайлович казав мені: "Світлано, ти не вчи фізику, бо вона тобі не потрібна. Я і так тобі поставлю гарну оцінку. Вчи мову, математику та історію, бо тобі за цими предметами здавати іспити”. Але я все вчила, звичайно. Просто він зміг побачити, ким я буду.
Світлана Василенкова зі своїми учнями
І я на відмінно склала іспити у Слов’янському педінституті. Ще мені додали один бал за навчання у спецкласі Валентина Шеймана та запропонували навчатися на факультеті початкових класів і музики. Я мала музичну освіту, тож з радістю погодилась".
Після навчання за розподілом від вишу Світлана потрапила до Криму. І саме там почався її трудовий шлях — у другій Бахчисарайській школі. Пізніше жінка стала працювати у третій школі Краматорська.
"Своїм учням я ще у 2014 році казала: "Діти, якщо ви не будете любити свою країну, то прийдуть інші, які цю країну заберуть". Тоді люди мало думали про це і не хотіли нічого українського. Ми тоді з дітьми плели сіточки. І я сказала, хто хоче — плетіть. І деякі плели. Деяким батьки казали не плести, по-різному. Хочу сказати, важко тоді мені було.
А тут сталося таке — війна. Знову. Але вже не така, як у 2014 році. Тобто на помилках ніхто не вчиться, маю на увазі всіх тих людей, які кликали "руський мір" та шукали там затишку і допомоги. На жаль, зараз таких ще багато".
Прийшла у військкомат на підборах і у рожевому пальто, а за ніч зібрала речі на фронт
У перші ж дні повномасштабного вторгнення вчителька вирішила стати на захист України. Світлана Василенкова пішла до військкомату буквально через декілька днів після нападу на Україну. Своєю появою вона дуже здивувала всіх, хто туди прийшов і хто там працював.
"Коли почалася війна, я три дні думала, що мені робити. І я пішла потім до військкомату. Зрозумійте, то були перші дні війни. Жінок-цивільних там не було. Це зараз вже багато жінок взяли зброю у руки. Біля мене у черзі стояли чоловіки. Вони запитували, навіщо це мені потрібно. А я навіть не знала, що казати. "Мабуть, потрібно" — говорила.
Світлана Василенкова у перші дні повномасштабки вирішила піти на фронт
Справа в тому, що в мене був військовий квіток, ще з вишу, там було написано, що я медсестра. Бо ми вивчали там медицину. І я з цим квитком і пішла до військкомату, сказала, що можу бути корисною. Перебинтувати можу, уколи внутрішньом'язово можу робити...
Чоловіки у військкоматі були вже зібрані. А я така собі прийшла без нічого, красива, на підборах, у рожевому пальто і з дамською сумочкою у руках. Я думала, що от піду зараз запишуся, а мені скажуть: "Ти іди позбирай речі і завтра приходь". Я прийшла, пройшла медкомісію. І думаю, коли можна йти додому. Але мені кажуть, що зараз приїде автобус і ви поїдете. Однак мене завернули назад. І сказали: "Йдіть збирайтеся, а завтра прийдете і ми подумаємо, що з вами робити".
Тоді я прийшла додому і все розповіла синові. Він працював електромонтажником у фірмі, що проводить інтернет. І він приніс мені їх зимову форму. Одним словом, за ніч мене облаштували так, що я вже була воїном номер один. На ранок у мене вже був рюкзак, каремат, зимовий одяг, свічки, ліхтарик...
За одну ніч Світлана зібралась і вже була готова рушити на фронт
Я прийшла знову. І воєнком порекомендував піти спочатку у тероборону. Бо там можна пройти необхідні курси, підготовку. І тоді вже на фронт.
Я пішла, стала допомагати плести маскувальні сітки для фронту. Мені сказали, коли буде потрібно — вас покличуть. Пізніше син вступив до лав ЗСУ. Коли ворог був майже під Лиманом, я виїхала з Краматорська".
Знайшла себе у волонтерстві
Вчителька поїхала до Дніпра, бо там навчалася донька. Саме у Дніпрі Світлана Василенкова знайшла себе у волонтерстві. Паралельно продовжуючи працювати вчителькою.
"Коли ми переїхали до Дніпра, я дізналася, що поряд з нами є церква "Блага вість". Пастор там Володимир Іванов і жінка його теж пастор. І люди там працюють волонтерами. Ми з сестрою теж запропонували свою допомогу. Ми фасували гуманітарну допомогу— їжу, предмети гігієни тощо. Їм також надходило багато медикаментів. Нас поставили туди. Потім пастори побачили, що ми добре з сестрою працюємо. І попросили нас працювати на комп'ютері, вести облік. Ми створили гугл-таблиці, все впорядкували.
Світлана з сестрою
Так я і жила — зранку на фасовці у церкві, потім швиденько додому, проводити уроки, потім видавати пакунки.
І була у церкві така акція "Буржуйки людям". Я попросила пастора надати для моїх колег-вчителів, що залишилися у Краматорську, буржуйки. Директор ЗОШ №3 Ольга Волотка, все оформила. Для вчителів виділили 23 буржуйки. Безкоштовно. І доставили також все безкоштовно. Я дуже радію, що змогла допомогти.
Так я знайшла себе у волонтерстві. Ще я допомагала військовим, коли вони поверталися з фронту, то потребували якихось речей. І я це організовувала — все, що військові замовляли, ми купували і відправляли. І не брали жодної копійки за бензин. Все за свій рахунок. Це теж донати. Взагалі, я постійно роблю донати на ЗСУ. Мене вже тричі нагородили за волонтерську діяльність. Одна нагорода від ЗСУ і дві від церкви".
Світлана отримує нагороду за волонтерську діяльність
Щодня Світлана Василенкова молиться за сина, який нині б'ється за волю і свободу українців та України.
“Я молюся за них кожен день, і навіть не один раз на день. Я молю Бога, щоб він і всі захисники повернулися живі та здорові, щоб не було каліцтва, а головне — страшного російського полону. Щоб всі в родини повернулися живими і здоровими. Бо робота — це робота, я її дуже люблю, і колег своїх дуже поважаю, але родина — це головне.
Світлана знайшла себе у волонтерстві
Взагалі, я вважаю, що треба жити і чинити так, як би ти хотів, щоб люди чинили з тобою. Треба не мати каміння за пазухою, треба вміти прощати. І як казав видатний педагог Валентин Шейман: "Вперед і вгору". І батько якось мені сказав: "Все, що робиш — роби добре". От я і намагаюся так жити. Потрібно любити свою країну. Просто любити і все".
Світлана Василенкова любить подорожувати. І вже точно знає, куди поїде після Перемоги.
"Куди я поїду — я точно знаю, я поїду в Крим. Піду на могилу до батька та дідуся. Вони поховані поряд. Я не їздила у Крим після 2013-2014 років, бо просто не могла туди їхати після окупації. Але вірю, що скоро зможу там побувати".
Нині Світлана Василенкова мешкає у Дніпрі - навчає дітей та волонтерить, і мріє після Перемоги поїхати у вільний Крим
Світлана Василенкова — вчитель вищої категорії. Вона веде свій блог, у якому розповідає про свою роботу та ділиться професійними здобутками, ідеями. Вчителька має багато досягнень у професійній діяльності, постійно вдосконалюється, бере участь у цікавих проєктах та подіях. Веде активну роботу з ветеранами своєї школи. Учні Світлани беруть участь у різних Всеукраїнських конкурсах, фестивалях, марафонах та олімпіадах.
"Я пишаюсь ними. Перемогу школі приніс мій учень Арман Мелікян, який двічі взяв участь у Міжнародному україно-литовському проєкті Mikcike в Україні і в 2019 році посів І місце в математичному конкурсі з усного рахунку серед 8 країн світу. А у 2020 році сьоме місце серед учнів — Україна, Польща, Вірменія, Грузія, Латвія, Литва, Естонія, Угорщина. Хлопчика нагородили грошовою премією від мера Краматорська, а вчителя — подякою від МОН України".
Світлана Василенкова, не дивлячись на обставини, у яких зараз перебуває, бере участь у конкурсі Донецької ОДА "Жінка Донеччини". Номінація "Вчителька року". А також у конкурсі GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE.
Свої в Telegram 
