Я рік на волі борюся за повернення коханого з полону. Ми рятували людей у Волновасі і на “Азовсталі”
Разом навчалися, разом поїхали в Маріуполь
Ніна з Андрієм родом з Рівненської області: вона з Вараша, він — з Дубна. Познайомилися на шостому курсі Тернопільського національного медичного університету. Навчання Ніни у виші, який вона, до речі, закінчила з відзнакою, співпало з початком російсько-української війни. Студентка уважно слідкувала за повідомленнями у ЗМІ та різних соцмережах про роботу військових медиків, захоплювалась їхньою самовідданістю, професіоналізмом і мужністю. Тож коли після університету постало питання, де здобувати ступінь магістра, Ніна обрала Українську військово-медичну академію. Там же продовжив вчитися і Андрій, разом вони підписали контракт зі Збройними силами України. 23 лютого 2021 року Андрій та Ніна одружилися.
Ніна з коханим Андрієм
“Три роки ми навчалися на анестезіологів, а після закінчення академії за результатами розподілу у вересні 2021 року разом потрапили на Донеччину, до 555-го маріупольського військового шпиталю ЗСУ. Працювали у відділенні анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії: Андрій ординатором, а я старшим ординатором”.
Була можливість поїхати, але Ніна залишилася з чоловіком
Повномасштабна війна застала Ніну у Волновасі, де вона була у відрядженні.
“Там була лікарсько-сестринська бригада від Маріупольського шпиталю у складі хірурга, анестезіолога, терапевта, медсестри. З нами ще був лікар-стоматолог і його медсестра. Саме там і стали приймати перших поранених і травмованих. Надавали медичну допомогу всім — і військовим, і цивільним”.
У Ніни була можливість поїхати, та вона вирішила бути поруч зі своїм чоловіком. За її словами, через два дні Волновахи майже не стало. Ніна з іншими лікарями перебралася в Маріуполь до своїх колег. Гарнізонний шпиталь №555 у Маріуполі був створений на базі 61-го мобільного у липні 2020 року. Він знаходився у Кальміуському районі міста.
Повномасштабна війна застала подружжя Колосінських у Волновасі - там вони рятували життя цивільних і військових
“Мені до цього не доводилося працювати одночасно з такою кількістю поранених людей. Було багато цивільних: жінок, людей похилого віку, дітей. Останніх було особливо шкода. Було важко працювати в такому темпі, в таких умовах, бо обстріли були постійними. Але ми мали працювати, не дивлячись на всі обставини, бо шпиталь був один з небагатьох медичних закладів, який на той момент функціонував в Маріуполі”.
Нічого не вистачало — обладнання, медикаментів, людських ресурсів
Після чергового авіаобстрілу шпиталь був зруйнований. Це сталося 16 березня 2022 року. Медперсонал розділили: частина робітників шпиталю поїхала на металургій завод імені Ілліча, інші — на “Азовсталь”. Ніна з Андрієм потрапили на комбінат, про який згодом дізнається весь світ.
“На “Азовсталі” облаштували шпиталь, назвали його “Залізяка”. Це місце зовсім не призначене для надання медичної допомоги, але нам вдалося зробити операційну і вдало проводити оперативні втручання та рятувати життя. Кількість поранених збільшувалася, критично не вистачало антибіотиків та знеболювальних, а також перев’язного матеріалу. І рук, щоб максимально швидко допомагати пораненим”.
На "Азовсталі": Ніна Колосінська (справа)
За словами Ніни Колосінської, на “Залізяці” спочатку перебувало 150 поранених, а потім їхня кількість збільшилася аж до 400.
“Найгірше, що я тоді відчула — безпорадність. Ти не можеш надати допомогу в цих жахливих умовах через брак медичного забезпечення і людських ресурсів. Головою розумію, що у звичайних умовах без проблем надала б необхідну допомогу пораненим, а тоді, на жаль, ні… Але є і добрі спогади: познайомилася з багатьма класними людьми, деякі з них стали мені друзями. В тих умовах слово “побратим” набуває особливого значення. Це щось неймовірне, коли знаходячись у пекельних умовах, люди об'єднуються заради спільної доброї справи”.
“Було багато людей, які показали себе з найкращого боку, на яких хотілося рівнятися. І дивлячись на них, я не опускала руки, хоча багато разів хотілося. Стояла до кінця, робила як слід свою роботу”.
У полоні роздягали, били, принижували
У полон Ніна та Андрій Колосінські вийшли 18 травня. Спочатку всіх з “Азовсталі” відвезли в колонію в Оленівці. Ніна там пробула 4 місяці.
“Робітники колонії нас не вважали за людей. Зневажливе ставлення, постійні психологічні приниження, роздягання до наготи, перевірки. Умови перебування жахливі: я з іншими дівчатами була у камері, де мало би бути максимум шестеро людей, але нас там було до двадцяти п’яти. Місця зовсім не було: спиш на підлозі на боці, щоб всі вмістилися. Годували тричі на добу, але їжа зовсім не калорійна, тому їсти хотілося завжди. Вода жахливої якості. У всіх дівчат були постійні проблеми з травленням”.
Ніна Колосінська на "Азовсталі" - дні битви за Маріуполь, 2022 рік
Після Оленівки Ніну перевезли до Воронезької області. Там вона з іншими дівчатами, захисницями Маріуполя, пробула близько двох тижнів. Далі — Таганрог.
“В росії ще гірше умови утримання, ніж у так званій “ДНР”. Тебе перед чоловіками роздягають, постійно штурхають, б’ють по ногах, принижують, обзивають. Не можу все розповідати, бо не хочу, щоб це якось вплинуло на тих, хто і досі залишається в буцегарнях. Але все, що там відбувається — пекло на землі”.
Спогади про полон і досі живі. Рік минув, а Ніна Колосінська пам’ятає все в деталях. Ці жахливі спогади на все життя.
“Увечері ми всі почули дуже гучний вибух, а далі — крики про допомогу, які розривають серце та душу. Ми зрозуміли, що кричать наші хлопці, наші побратими. Почулася ще стрілянина. Ми геть не розуміли, що відбувається. На ранок до нас з того бараку, який пізніше всі будуть називати “барак 200”, привели поранених. І вони вже розповіли про пережиті жахіття, про скоєний злочин, про вбитих хлопців. Те, що я почула, у мене не вкладалося в голові. Це було страшно і боляче”.
Я пробула в полоні 5 місяців, а мої побратими там вже півтора року
У полоні щодня Ніна Колосінська уявляла собі день обміну. Думала, що плакатиме від радощів і цілуватиме землю. А ще про те, якою вона тієї миті буде щасливою.
"Та коли цей день настав, звісно, я відчула полегшення — що вдома, що можу зателефонувати батькам. Але особливої радості не було, бо всі рідні та близькі люди залишаються за ґратами. І там вони вже півтора року, у тих умовах, в яких я була лише 5 місяців. Не буває й дня, щоб я не думала про них, про те, як вони у ворожому полоні".
У полоні залишається Андрій, чоловік Ніни. Вони разом з 2018-го. За рік до повномасштабного вторгнення одружилися. Востаннє Ніна чула голос коханого, коли полонених вивозили в росію, це було 1 жовтня 2022.
За рік до повномасштабної війни Ніна і Андрій побралися
"І відтоді абсолютно нічого не знаю про Андрія: де він, у якому стані тощо. Інформації про нього взагалі немає. Не знаю, як описати свій стан, тут різні спектри емоцій, але переважно злість, що не працюють міжнародні конвенції. За Женевською конвенцією — медики не комбатанти, вони не повинні бути в полоні та не є обмінним фондом. Я вже не знаю, куди звертатися, до кого стукати. Яким чином відбуваються обміни — для мене цей механізм незрозумілий”.
За час перебування Андрія в полоні сім’я отримала від нього лист, датований 2 листопада 2022 року. Більше жодної звістки. Вдома на Андрія чекають дружина Ніна, батьки та старенька бабуся.
Вразила світ і продовжую далі працювати
У серпні цього року Forbes Ukraine вчетверте презентував список “30 до 30”. Неймовірні молоді українці, які вразили країну та світ до 30 років. До цього списку потрапила і старша лейтенантка медичної служби Збройних сил України, лікарка-анестезіологиня Ніна Колосінська, якій наразі 28 років.
Ніна Колосінська, сама того не очікуючи, потрапила до цьогорічного списку Forbs "30 до 30: Творці майбутнього"
“Коли мені зателефонували з редакції, взагалі не розуміла, що відбувається. Пояснили що для чого, попросили відповісти на кілька запитань. Була дуже здивована всім цим, не знала, хто подав мою кандидатуру. Вже коли вийшов номер журналу, дізналася, що про мене редакції розповіли побратими з іншого підрозділу. Звісно, було дуже приємно”.
Після полону і реабілітації Ніна Колосінська продовжує рятувати життя захисників і захисників України та бореться за повернення коханого чоловіка
Після повернення з полону Ніна пройшла повне медичне обстеження. Далі — лікування, реабілітації та відпустка. І повернення на роботу. Зараз Ніна Колосінська, яка врятувала в Маріуполі десятки життів, працює лікарем-анестезіологом у одному з військових шпиталів.
Свої в Telegram 
