Єгор Біркун загинув у Маріуполі. Наступного дня він мав представляти Україну на світовому чемпіонаті
Минулого тижня у Києві відбувся WWFC 21 CHARITY — благодійний турнір памʼяті Єгора Біркуна, чемпіона бойових мистецтв UF MMA. З Кривого Рогу до столиці приїхали дві головні жінки у житті Єгора — мама Людмила Біркун і кохана Юлія, якій, на жаль, не судилося стати дружиною відважного “азовця”. Свої поспілкувалися з рідними та друзями Єгора у день змагань.
Самбо, бокс, рукопашний бій — спорт для нього був всім
Єгорушка — так свого сина змалечку називала Людмила Біркун. Каже, в дитинстві він був спокійним і слухняним, за що його любили в дитячому садочку та школі. У четвертому класі самостійно пішов і записався у спортивну секцію — хлопець обрав греко-римську боротьбу. За словами Людмили, у сина був класний тренер і Єгору подобалися заняття. Перші перемоги були саме в цій секції. Так розпочався спортивний шлях Єгора Біркуна.
Єгор з мамою
“Потім були і самбо, і рукопашний бій, і бокс. Єгор завжди питав мене: “Мамо, як ти гадаєш, я зможу досягти успіху?”. “Авжеж, — я казала, — бо ти дуже багато займаєшся, а насамперед ти займаєшся улюбленою справою”. Спорт для нього був всім, син мріяв вийти на професійний рівень і це в нього вийшло”, — каже Людмила Біркун.
Найкращий на курсі молодого бійця
Коли настав час служби в армії, Єгор сказав матері, що хоче потрапити в елітні війська. Знайшов інформацію про полк “Азов”, детально її вивчив.
Вже тоді Людмила зрозуміла, як серйозно син ставиться до служби. Це було на початку 2018. Захищати свою Батьківщину Єгор мав за честь. Хлопцю тоді був 21 рік. Єгор поїхав до Києва подавати документи, там же пройшов медкомісію. Під час курсу молодого бійця познайомився з Олександром на псевдо “Скул” і Дмитром на псевдо “Легенда”, з якими стали справжніми друзями. Хлопці разом пройшли курс молодого бійця.
За словами “Скула”, на тому курсі молодого бійця “Бір” був першим.
“По фізичній підготовці, розумовій, матеріальних базах та всьому іншому. У Єгор єдиного була можливість самостійно обирати підрозділ, в якому він хотів би служити. Мене з “Легендою” направили в артилерію, в гаубичний дивізіон. Єгор вирішив залишитися з нами”, — розповів Олександр.
Перший зліва “Легенда”, “Бір” у військовій формі, “Скул” перший справа
Єгор на службі не припиняв займатися спортом: брав участь у різних змаганнях за честь полку, за що має багато нагород. Саме спорт поєднав “Скула” і “Біра”. Вони постійно тренувалися допоки Олександр не перевівся через півтора року до іншого підрозділу.
“Щодо спорту — він був ненормальний з цього приводу. Для Єгора не було ніколи жодних перешкод — дощ, сніг, вітер або пекельне сонце, ніщо не могло його зупинити займатися. Він завжди бігав, тренувався, ніколи не кидав цю справу. Не знаю як, але Єгор завжди перемагав на всіх змаганнях, які у нас були. Пам'ятаю, ми були на бойовому завданні на Світлодарській дузі, у мене тоді не вийшло поїхати на змагання, а Єгору вдалося. Це були змагання з цивільними спортсменами. У “Біра” по факту не було нормальної їжі, підготовки та тренувань. Але він навіть там примудрився з цивільними боксерами нормально провести бої та перемогти”, — згадує “Скул”.
Єгор (ліворуч) тренувався за будь-якої вільної хвилини, бо так любив спорт
Після звільнення з “Азову” Олександр з дружиною поїхали до іншої країни. Так вийшло, що вони опинилися в одному купе з Єгором. Весь шлях від Маріуполя до Дніпра, а це десь 8 годин, вони розмовляли. Це була їхня остання зустріч. Згодом, у квітні 2021 року з “Азову” пішов і “Бір” — хлопець хотів реалізуватися у спорті.
Єгор хотів служити у елітних військах, тому вибрав "Азов"
“А ще він хотів побути з батьком, той сильно хворів. А влітку його не стало. Він на війні від самого початку, з 2014 року, тож у Єгора був приклад на кого рівнятися”, — сказала Людмила.
Були всі шанси стати світовим чемпіоном
Боєць “Азову” Ігор на псевдо “Бурп” знав Єгора як людину, яка завжди підтримає.
“Він був простим. Ніколи за Єгором не помічав лицемірства, меркантильності, задавацтва. А ще давав слушні поради на тренуваннях. Єгор завжди займався спортом, рвався на ринг, мріяв досягти у спорті великих успіхів, стати світовим чемпіоном. І я впевнений, на це у нього вистачило б сил і характеру”, — наголосив “Бурп”.
У Єгора були всі шанси стати чемпіоном світу
З цим погоджується тренер криворізького клубу “Вікінг” Роман Ахремчик. Тут свого часу тренувався “Бір”.
“У Єгора був високий рівень IQ, саме бійцівського. Він добре під час поєдинку перелаштовувався, тобто якщо йому поставити якусь задачу, яку потрібно виконати під час бою, то Єгор це виконував на сто відсотків. Тому практично завжди перемагав”, — розповідає Роман.
У Єгора було розуміння поєдинку, тому він майже завжди перемагав
Саме від бійцівського клубу “Вікінг” Єгор у складі збірної України з ММА виступав на чемпіонаті Європи і його відібрали на світову першість. Представляти нашу країну Єгор мав наприкінці березня 2022 року у Нідерландах, але росіяни розпочали повномасштабну війну.
Не міг пропустити лютий двіж і не допомогти побратимам
“Бір” ще напередодні для себе вирішив — їхати на допомогу хлопцям з “Азову”.
“23 лютого він купив усі квитки, щоб доїхати до Маріуполя. Спочатку скасували автобус з Кривого Рогу до Дніпра, потім взагалі всі автобуси з нашого міста. Поїзд з Дніпра до Маріуполя зупинили на пів шляху, але це не зупинило мого сина. Єгорушка дуже цінував дружбу, тому не міг не поїхати до своїх побратимів”, — каже Людмила Біркун.
"Бір" цінував дружбу, тому у перші дні повномасштабної війни рушив до своїх побратимів-"азовців"
Ігор “Бурп” згадує, що з Єгором зустрівся на другий чи третій день повномасштабної війни. Це було на в'їзді до Маріуполя, біля селища Старий Крим.
“Він був зі своїми пацанами по гражданці. Звичайно, я був радий його бачити. Запитав, навіщо приїхав. Єгор відповів: “Відбувається лютий двіж і без мене, тому я тут, щоб битися з побратимами з “Азову” проти російських окупантів”. Ми один одному побажали удачі, він поїхав, і після цього я його не бачив”, — так описав Ігор їхню останню зустріч.
Врятував “Легенду” ціною власного життя
У Єгора були тільки плюси: з ним в побуті легко, як друг — добрий, ввічливий, чуйний — так про “Біра” каже боєць “Азову” Дмитро на псевдо “Легенда”. Вже коли Маріуполь був у кільці, Єгору дивом вдалося прорватися в місто. “Бір” та “Легенда” кілька разів спілкувалися, поки був мобільний зв’язок. Після хлопці довго не бачилися і не знали нічого один про одного.
Єгор Біркун і "Легенда"
“Десь в середині березня він прийшов до нас на позицію. Я водночас і здивувався, і зрадів його появі. У нас тоді були постійні штурми, я пообіцяв, що трохи розберемося з російською навалою й увечері зайду на чай. Але, на жаль, то була наша остання зустріч, після того Єгора я більше не бачив. Через постійні інтенсивні бої часу забігти на чай у мене так і не знайшлося”, — розповів він.
22 березня “Легенда” отримав поранення. “Бір” почув по рації, що Дмитро “300” і побіг до побратима, але потрапив під ворожий вогонь. Ворожі кулі прострелили Єгору ноги. Він не зміг накласти собі турнікет і загинув від втрати крові. Так не стало “Біра” — відважного воїна і відданого друга.
"Бір" побіг рятувати друга, але загинув від ворожих куль
Наступного дня у Нідерландах почався чемпіонат світу з ММА GAMMA. Представники всіх країн (крім росії та білорусі, команди яких федерація відсторонила від участі у світовій першості) вшанували хвилиною мовчання пам'ять бійця Єгора Біркуна, який загинув захищаючи Україну. Шанси виграти чемпіонат світу у “Біра” були великі. За словами тренера Романа Ахремчика, у Єгора були класні антропометричні показники: зріст, широкий розмах рук і ніг. Він міг би привезти в Україну з цього чемпіонату "золото".
Це повідомлення з телефона Єгора датоване 14-м березня
“В момент белой полосы я сюда и не возвращался. Ведь когда все хорошо, то немного не до этого. За время пока я не писал сюда я, успел найти девушку, которую хочу видеть матерью моих детей и в целом моей супругой. Я успел занять второе место на чемпионате Европы по ММА и в конце марта отправится в составе сборной Украины на чемпионат мира. В июне мы планировали с Юсичкой и мамой полететь в Турцию, а в июле собирались полететь в Париж. Это стало бы подарком Юсе на день рождения, и именно там я собирался сделать предложение. Все планы перечеркнула война. 24 февраля РФ напала на Украину и обстреляла большинство крупных городов. Будучи человеком, который недавно вернулся со службы, я не смог остаться в стороне, все мои побратимы с первых секунд войны начали оказывать сопротивление агрессору. Я приехал в Мариуполь, что уже было непростой задачей. По дороге я уже знал, что Мариуполь берут в кольцо и, возможно, я из него никогда больше не выйду, но раз так суждено случится, я решил принять смерть как мужчина. С боем и потерями со стороны врага. Сейчас уже прошло 10 дней с начала войны, наши позиции сейчас далеко не самые лучшие. Город находится в плачевном состоянии и мы отсечены от основных благ, таких как вода, свет и в скором времени, чувствую, что начнутся проблемы с едой. Наверное, не проходило ни дня, чтобы я не думал о смерти. В какие-то дни эта мысль лишь проходит где-то мимо, а иногда плотно въедается в сознание и сеет панику. Не знаю, чем это все закончится. Я пересмотрю все свои взгляды на жизнь, мне очень хочется выжить и вернутся домой. Взять в жены любимую девушку, обнять маму и жить спокойной жизнью. Но я не знаю, переживу ли я хотя бы эту ночь”.
Мріяв освідчитися коханій у Парижі…
Влітку 2022 року Єгор планував у Парижі освідчитися своїй коханій дівчині Юлії. Людмила Біркун вже подумки няньчила онуків. Але клята війна зруйнувала всі плани на щасливе майбутнє і відібрала у двох жінок найдорожче — їхнього Єгорушку.
“Син дуже поспішав жити, його майже не було вдома, постійно у нього була купа справ. Я і досі не вірю в те, що таке сталося, в те, що це відбувається зі мною. Єгора знає та поважає майже все місто. Я дуже вдячна за підтримку всім його друзям і Юлії, вони весь цей страшний час були поруч. Війна забирає кращих людей, які могли так багато корисного зробити у своєму житті”, — сказала Людмила Біркун.
Остання фотосесія. Єгор з мамою і коханою
Напередодні Нового 2022 року Єгор з матір’ю Людмилою та з родиною Юлії влаштували фотосесію. Спочатку вирішили, що всі будуть одягнуті у червоне, а в останній момент передумали і одяглися у чорне. Людмила Біркун потім згадувала цей момент, ніби то був знак…
Поховали захисника на Алеї Героїв Центрального кладовища Кривого Рогу 8 серпня. Наступного дня йому мало виповнитися 25 років. Єгор Біркун посмертно нагороджений орденами “За мужність” III ступеня і “За заслуги перед містом” III ступеня.
У спортзалі, де займався і тренував Єгор тепер є куточок його пам'яті
У Кривому Розі є мурал на честь загиблого захисника Маріуполя. У спортивному залі, де займався і навчав Єгор, його друзі, колеги та учні встановили портрет, зробили куточок з його особистими речами.
Переможець Grand Prix “Кубок імені Єгора Біркуна” Шаміль Мустафаєв отримав кубок з рук Людмили БіркунФото: World Warriors Fighting Championship/Instagram
Тепер там він навіки старший тренер. Для його учнів Єгор — взірець, людина яку шанують, пам’ятають та не дають забути іншим. На футбольному полі ФК “Кривбас” Єгор Біркун завжди присутній на матчах на трибуні героїв, а на виїздах хлопці з фанатського сектору згадують про полеглих на війні бійців, серед яких і Єгор.
За підготовку статті дякуємо World Warriors Fighting Championship.
Свої в Telegram 
