Хочемо бути разом, щасливими, як до війни. Діти захисниць Маріуполя чекають своїх матусь з полону
Тамара на “Азовсталі” готувала їжу і надавала медичну допомогу. У полон вийшла у свій день народження
Тамара Мірошнікова родом із селища Нікольське, це неподалік Маріуполя. З дитинства вона прагнула справедливості. Її мати Олена згадує один випадок: маленька Тома побачила з вікна, як старший хлопець ображає її брата Сашка і, ні секунди не роздумуючи, побігла у двір.
“Кривдник добряче отримав від доньки, їй тоді було 7 років. А син образився на Тому, що вона зганьбила його перед іншими хлопцями”, — каже Олена.
Згодом діти пані Олени виростуть і захищатимуть країну — Сашко стане військовим медиком, Тамара приєднається до Національної гвардії України, а згодом піде навчатися до Львівської академії МВС. Але через повномасштабне вторгнення вона так і не встигне закінчити виш.
Тамара Мірошнікова свідомо обрала шлях служіння народові України
На початку російського вторгнення у Тамари була можливість виїхати з Маріуполя, аби вивезти у безпечне місце дітей: доньці Вікторії тоді було 5 років, сину Михайлу — 7. Але військовослужбовиця на псевдо “Тамара” відмовилась, бо присягала на вірність Україні. Вона залишилася у Маріуполі, щоб захищати мирних жителів і допомагати їм. Дітей з міста Марії вивезла їхня бабуся, з ними все в порядку, наразі вони у безпеці.
Після 24 лютого Тамара стала командиром бойової дозорно-розвідувальної машини (БДРМ), з побратимами стояла на позиції на залізничному вокзалі. Звідти згодом з боями проривалися на “Азовсталь”.
На заводі Тамара потоваришувала з колегою Кірою. Жінки разом готували їжу у великих каструлях, робили це двічі на день. Інколи на 20 людей, частіше — на 70. Варили борщ або суп на двох конфорках, через які ледве надходив газ, тому процес затягувався на багато годин. Крім готування Тамара з Кірою по можливості надавали медичну допомогу тим, хто її потребував.
Тамара Мірошнікова вже 18 місяців у полоні росіян
Востаннє Олені вдалося поспілкуватися з донькою 14 травня. Тоді жінка запитала:
— Томо, тобі страшно воювати?
— Ні, мамо, не страшно. Бо я не воюю, я — захищаю!
Тамара Мірошнікова вийшла з “Азовсталі” у день свого народження — 17 травня 2022 року їй виповнилося 27.
“У день здачі у полон російські журналісти взяли інтерв’ю у доньки. Їй ставлять питання російською, а Тома відповідаю українською. І тримається гідно, тільки губи кусала. Мабуть, їй було страшно, бо невідомість завжди лякає”, — пригадує її мати.
Тамара з дітьми — Вікторією і Михайлом
Всіх оборонців Маріуполя відправили до Оленівської колонії. Кіра повернулася з полону під час жіночого обміну 17 жовтня 2022 року. Жінка розповіла рідним, що Тамара на допитах гідно трималася. Більше звісток рідні не отримували, де зараз перебуває нацгвардійка на псевдо “Тамара”, на жаль, не відомо.
Галина могла поїхати з Маріуполя. Попервах її вважали загиблою
На Львівщини мешкає родина Галини Носкової. Сюди вони переїхали влітку 2022-го — якомога далі від пекла, яке їм довелося пережити в рідному Маріуполі. У Золочеві 16-річний Артем та 10-річна Марія знаходяться під опікою бабусі Інни, доки їхня мама у російському полоні.
За словами Інни Валеріївни, у перші дні повномасштабної війни був хоч якийсь зв'язок з донькою.
Галина Носкова востаннє бачилася з рідними 23 березня 2022
“Декілька разів Галя із колегами приїжджала набирати воду. Це було 16 і 18 березня. Донька брала ще їжу, чоловічий одяг. Говорила, що хлопцям треба у щось переодягнутись. 23 березня знову прийшла. Ми зібрали речі, взуття. Донька попросила на 14 людей посмажити хоча б по одному млинцю. Я виконала її прохання, продуктів вистачило навіть посмажити по кілька млинців. Галя все це зібрала, обійняла Марічку та Артема, потім мене і поїхала. Я просила доньку залишитись з нами, але вона не могла їх кинути, вона була для тих хлопчиків, як мама”, — згадує Інна Валеріївна події того березневого дня.
Більше вони не бачилися.
До недавнього часу військовослужбовиця Галина Носкова вважалась загиблою. “Загинула при виконанні 27 березня 2022 року”, — було написано в офіційному листі, який із військової частини надійшов рідним.
Інна Валеріївна до останнього не вірила у загибель доньки. Попри небезпеку, жінка шукала її по всьому Маріуполю, навіть у морг ходила.
“Потім дивлюсь, хлопці тягнуть якісь пакети. Раптом розривається пакет, а там наш військовий. Питала у них, чи не було там жінки зі світлими волоссям, і описала свою Галю. Вони сказали, що ні. Спека — 40 градусів, а ці всі люди лежать на вулиці. Це ж чиїсь діти, батьки. Я і досі коли про це згадую, аж перекручує від побаченого жахіття”, — поділилася жінка.
Потім Інна Валеріївна з онуками поїхала з Маріуполя. Оселилися на Львівщині, у Золочеві, тут мешкають їхні рідні. Жінка зізнається — не хотіла їхати, бо хотіла продовжити пошуки старшої доньки, та влітку 2022 до їхньої домівки прийшли “кадирівці” та “днрівці”, які шукали родичів українських військових.
“На щастя, нас тоді не було вдома. Добре, що сусіди виявилася порядними людьми, ніхто з них "не здав" нас. Адже кілька місяців під час постійних обстрілів та авіабомбардувань ми всі разом сиділи у нашому підвалі, де було найбезпечніше місце на вулиці. Нас там було 26".
Тож 22 червня пані Інна разом з онуками поїхала з міста, спочатку доїхали до Запоріжжя, далі — у Тернопільську область. Там Інна Валеріївна зустрілася з молодшою донькою Оленою, вона також військова, і з трьома маленькими доньками евакуювалась із Харкова. Пізніше велика родина переїде у Золочів. Вже звідти Інна Валеріївна з Оленою продовжать пошуки Галини. Разом довгими місяцями вони по крупинках збиратимуть інформацію про їхню доньку та сестру.
У пошуках Галини мама і сестра спілкувалися з багатьма людьми, які могли бути чи були свідками оборони Маріуполя
“Були різні листування у соціальних мережах. Нам вдалось знайти фото обстріляної машини, у якій їхали українські військові, з ними була моя донька. Потім вдалось поспілкуватись із медсестрою, яка оперувала жінку, за описом ми впізнали нашу Галю. А одного дня мені зателефонували, в трубці пролунали такі довгоочікувані мною слова: “Ваша Галя жива!”, — Інна Валеріївна з теплом згадує ту щасливу мить.
У полон Галина потрапила наприкінці березня 2022. Як розповіла мати захисниці, це сталося , коли вона разом з побратимами виїхала на бойове завдання, авто наших оборонців потрапило під ворожий обстріл. Водій помер, а Галина отримала поранення. Та у частині вона вважалась загиблою. Спочатку статус Галині Носковій із загиблої на полонену не змінювали, до того моменту поки у грудні 2022 року із полону не вийшли перші її побратими та посестри. Одна із жінок підтвердила, що чула як щоранку під час переклички конвоїри озвучували ім’я та прізвище доньки Інни Валеріївни.
“І на “Галина Носкова” жіночий голос відгукувався, то це означає, що донька була в колонії. Потім інша звільнена описала жінку із рисами обличчя нашої Галі. Вона зауважила, що бачила жінку із макіяжем у колонії. А у нашої Галі був перманентний макіяж”, — зауважила співрозмовниця.
Артем і Марійка на одній з акції на підтримку військовополонених. Діти чекають маму з полону, вони хочуть бути разом, щасливими, як до війни
Про теперішнє місце перебування Галини Носкової рідні нічого не знають. Артем та Марія — діти полоненої військовослужбовиці — за можливості беруть участь в акціях, аби не дати суспільству забути про тих, хто захищав Маріуполь.
“Онука добре малює, всі свої картини присвячує матусі. Марійка мріє стати дизайнеркою. Артему 16, він вже обрав своє майбутнє, сказав, що хоче бути військовим, як мама”, — каже Інна Валеріївна.
Всі вони 18 місяців чекають на повернення з полону Галини — люблячої доньки та мами. Щоб знову бути разом щасливими, як це було до повномасштабної війни.
Свої в Telegram 
