“Мій воїне, дякую, що кохав”. “Раннер” загинув у бункері “Азовсталі”, коли росіяни скинули авіабомбу
Кохання до нестями, до метеликів в животі
Їхня історія почалася у 2013 році — 8 січня. Ірині тоді було 16, Сергію — 21. Вона студентка першого курсу педагогічного коледжу, він тільки-но прийшов зі строкової служби.
“Я була самотня, шукала знайомства в Інтернеті. На одному з сайтів треба було заповнювати анкету, в ній розповісти про хобі, захоплення тощо. Писали хлопці, але звернула увагу саме на Сергія. Анкета була банальна, але зацікавило перше написане смс. Воно було написано правильною українською мовою, з розділовими знаками. Просто, але з душею”.
Сергій та Ірина познайомилися в інтернеті
До травня спілкувалися виключно в соцмережах або телефоном. Потім Сергій покликав на перше побачення в музей народної архітектури та побуту України. Ірина згадує, що вона закохалася до нестями, у неї від почуттів були метелики в животі. Через те, що Ірина та Сергій жили в різних містах на Київщині, бачилися рідко, але щодня годинами спілкувалися в Інтернеті або телефоном.
“Я продовжувала вчитися, а Сергій влаштувався рятувальником в одну зі столичних пожежних частин. Мені було цікаво, як пройшов день у коханого, але він був небагатослівним. Коротко говорив, що був на важкому виїзді, не розповідав подробиць. Тільки один раз обмовився, що довелося виносити з квартири кілька обгорілих трупів”.
Сергій був у складі команди рятувальників, які ліквідовували масштабні пожежі в лісах у Чорнобильській зоні. Також брав участь у ліквідації пожежі на нафтобазі у Васильківському районі в Київській області. Вісім днів тривала боротьба з вогнем.
До служби в "Азові" Сергій працював рятувальником
“Це було 8 червня 2015 року, у Сергія був вихідний. Ми гуляли і раптом йому зателефонував начальник і терміново викликав на службу. Я тоді дуже переймалася, бо він довго не телефонував, а по новинах говорили, що там важка ситуація, журналісти розповідали про загиблих пожежників”.
Час минав, а їхні почуття тільки міцніли. Ірина вступила до університету, Сергій захопився бігом. Спочатку як любитель, згодом приєднався до бігового клубу. Кохану теж долучив до цього виду спорту. У “Раннера” понад 30 нагород з відзнаками в біговій категорії — марафони, напівмарафони, ультрамарафони, забіги на короткі дистанції.
Сергій захоплювався бігом, згодом вони бігали вже разом з Іриною
Від пожежника до військового
Потім була Революція Гідності, військові дії на Сході країни. Сергій сказав Ірині: “Хлопці там воюють, а я тут в Києві в теплі та добрі. Я хочу поїхати туди. Як я можу сидіти тут, коли там гинуть люди?”.
Але зірватися й одразу поїхати Сергій не міг, бо у нього контракт, тому швидко було неможливо звільнитися з пожежної частини. Бо потім на державну службу вже не зміг би влаштуватися.
“Пояснювала, що його робота пожежного дуже важлива. Я тоді його переконала допрацювати хоча б до закінчення контракту”.
З початком війни росії проти України Сергій хотів кинути роботу рятувальника і займатися військовою справою
Пожежником Сергій попрацював 3 роки Після контракту взяв невелику паузу — відпочити та подумати, куди рухатися далі.
“На той час ми вже жили разом. Ближче до кінця 2016 року коханий сказав, що хоче займатися військовою справою. Я пропонувала пошукати альтернативу, але він твердо стояв на своєму, бо відчував — що то його справа”.
Щодня Сергій Мельниченко з Києва їздив в область, у Гостомелі була військова частина, а при ній була бригада оперативного призначення Нацгвардії України.
“Але я бачила його велике бажання служити, тому переступила через свої страхи. Це був 2017 рік. Перший час постійні навчання, але навіть через щільний графік ми знаходили час на побачення, прогулянки, тренування та забіги”.
Жетон для двох
У липні 2017 року “Раннер” вперше відправився на бойове завдання, то був виїзд на Світлодарську дугу.
“У мене одразу "серце в п'ятки", купа негативних думок, плакала, хвилювалася. І перед виїздом зробила коханому подарунок — срібний ланцюжок з хрестиком та військовий жетон. Один жетон собі залишила. Вони були парні і якщо їх з’єднати, то виходив знак нескінченності. На зворотному боці був напис: “Над нами загальне небо, а значить я поруч, де б ти не був”. Поїхав, сказав, що довго не зможе виходити на зв’язок. Мене рятувало навчання, в яке я повністю поринула, бо вже не було сил постійно плакати й перейматися”.
Такий жетон залишився і у Ірини
Два тижні від Сергія не було ніяких звісток. В один з днів, коли Ірина їхала з університету додому, зателефонував Сергій. В слухавці голос коханого питав, як у неї справи, чи все добре, а вона у відповідь мовчала — ком в горлі, а на очах сльози.
“Після від'їзду Сергія на фронт намагалася продовжувати бігати, бо він сказав, як тільки повернеться, то разом обов’язково побіжимо наш спільний забіг. Скидала звіт програм — скільки набігала і в якому темпі. Він тішився, підтримував.
Сергій займався спортом навіть на передовій
Цікаво, що Сергій навіть на передовій примудрявся бігати. А ще з великих використаних мін зробили штангу, а з металевих труб — турнік. Я захоплювалася його силою духа”.
Заручини на забігу
Перший спільний забіг на дистанцію 5 км відбувся 26 листопада 2017-го і називався він “Втеча з Межигір’я”.
“За кілька сотень метрів до фінішу Сергій мене підбадьорював, що я зможу подолати дистанцію. Я піднажала, перетнула фініш, а Сергія поруч вже не було. Повертаюся, а він стоїть на одному коліні, ледве дихає, щось говорить, але я тільки одне запам’ятала: “Ти вийдеш за мене?”. Звісно, я погодилася. Всі нам аплодували, телевізійники взяли інтерв'ю. Це був неймовірний день. На той момент ми разом були вже 4 роки”.
Сергій освідчився коханій після того як вона фінішувала у їхньому першому спільному забігу
Далі Сергій повернувся на службу і їхнє життя було здебільшого в телефонному режимі. Як тільки у Сергія з'явився вільний час, вони одразу пішли до РАЦСу, подали заяву. 14 квітня 2018 року Сергій та Ірина офіційно стали чоловіком і дружиною.
Навесні 2018 року Ірина та Сергій стали офіційно чоловіком і дружиною
Пройшло кілька місяців після одруження, коли Сергій підняв тему про бажання перевестися до іншого підрозділу, а саме в “Азов”. Він хотів рухатися далі, свій розвиток бачив саме в “Азові”. В кінці липня чоловік поїхав до Маріуполя, Ірина залишилася в Києві, їй не було сенсу їхати за ним, бо одна з умов — перші пів року боєць має жити виключно на базі. “Раннер” розповідав дружині про згуртованість в колективі, що всі хлопці горою один за одного. Там він вперше насправді відчув, що таке побратимство.
Сергій перевівся до лав "Азову", бо дуже хотів служити у цьому підрозділі
“Як тільки у нього випадав вихідний, я одразу купувала квиток на потяг “Київ-Маріуполь” і їхала до чоловіка. Нехай навіть часу у нас було обмаль — лише доба. Бачилися 4-5 разів на рік. Розлучення давалися мені важко, я постійно плакала, а Сергій втішав. Пам’ятаю, він запитував: "Ну, в цей раз не будеш плакати?". Ні, казала, я ж — кремінь. Але коли приїжджали на залізничний вокзал, мене було не зупинити. Особливо, коли провідник казав, щоб ті, хто проводжає, виходили з потяга”.
Довгоочікуваний диплом так і не отримав
У 2018 році Сергій пішов вчитися, вступив на заочне відділення. Поки він був на службі Ірина добивалася, щоб його, як учасника АТО, перевели на бюджет.
“Згідно з умовами, заочники мали пів року бути присутніми в університеті. Сергій був у Маріуполі, а на лекції їздила замість нього я. Все конспектувала і поштою йому відправляла. Смішно згадувати, коли викладач перевіряв присутніх по списку і питає: “Мельниченко Сергій є?”. І я підіймаю руку. Всі знали, що Сергій — військовий, постійно на виїздах, і мені дозволили бути на заняттях замість нього. Допомагала шукати інформацію для рефератів, писала їх замість нього тощо. Екзамени він здавав самостійно, правда дистанційно. Можна вважати, що крім моєї спеціальності вчителя початкових класів, я отримала ще і економічну освіту, яку здобував Сергій”.
Поки Сергій служив, його дружина ходила на лекції замість нього
На жаль, довчитися “Раннер” так і не зміг. До здобуття довгоочікуваного диплома Сергію залишався рік, який саме припав на повномасштабне вторгнення.
Ще пожежником Сергій Мельниченко отримав посвідчення медика. В “Азові” проходив багато різних курсів з надання першої медичної допомоги, в тому числі з переливання крові. А ще Сергій навчився керувати дронами, і це його вміння дуже знадобилося на бойових завданнях. Ірина каже, що все чому навчали в “Азові”, Сергій намагався ввібрати в себе по максимуму.
Він — найкращий тато!
Три роки подружжя жило на два міста, але влітку 2020-го вони нарешті з'їхалися — орендували квартиру в Маріуполі. Ірина влаштувалася на роботу, Сергій продовжував служити в “Азові”.
“Кохання на відстані тільки в книжках виглядає як щось неймовірне, а у житті через це багато сварок, сліз тощо. Зберегти стосунки на відстані — то тяжка робота. Вже згодом Сергій мені зізнався, що після однієї зі сварок, коли він був на виїзді, ледь не отримав поранення. Йшов сердитий та злий, тому втратив пильність. Після того я задумалася над тим що варто говорити, а де краще промовчати і як поводитися”.
Стосунки на відстані тільки у книжках сповнені романтики, у реальності це щоденний тяжкий труд
29 вересня 2021 року в сім’ї Мельниченків сталося поповнення — народилася донька Поліна.
“В той день він мав їхати, але командир дав невеличку відпустку. Сергій був зі мною на пологах від самого початку до кінця. Він після лікаря першим взяв доньку на руки, перерізав пуповину. Того дня він був такий щасливий. Через те, що в Маріуполі у нас не було близьких, зустрічав з пологового тільки він. З великим букетом моїх улюблених квітів — альстромерій, і з повітряними кульками.
Сергій першим взяв на руки у пологовому свою донечку і був дбайливим татком
Перший місяць по можливості допомагав з донькою: покупати, змінити підгузок, одягнути на вулицю, погуляти тощо. Вночі разом зі мною просинався, коли малеча плакала. Сергій дуже любив Поліну. На жаль, вони побули разом лише 4 місяці. Він був найкращим татом весь цей час, який нам відміряла доля”.
Куточок пам'яті для маленької Поліни
З Маріуполя Ірина з маленькою Поліною виїхала у перший день повномасштабного вторгнення. Сергій щохвилини був на зв’язку зі своїми дівчатами. Хвилювався за них, але про свої справи жодного слова не сказав. Переймався, що через погані новини у дружини може зникнути грудне молоко.
Середина травня. Телефонний дзвінок. На тому кінці жіночий голос представляється співробітницею Патронатної служби “Янголи Азову”. “Раннер” загинув. Це сталося 8 травня 2022 року на “Азовсталі”. В той день російська авіація скинула авіабомбу на бункер, в якому одночасно загинули понад 70 військовослужбовців. Поховати Сергія рідні і досі не можуть, бо немає тіла.
“Могили, куди можна прийти та пом'янути Сергія, немає і я не впевнена що така змога буде. Тому вдома я облаштувала куточок пам’яті. Там стоять його фотографії, картини, деякі речі, які я змогла забрати з Маріуполя — напевно, одні з тих, що залишилися. І медалі з забігів.
Цей куточок пам'яті Ірина облаштувала вдома для їхньої маленької Поліни, яка не пам'ятає свого татка
А ще ордени за службу і мужність. Це здебільшого для Поліни: вона не пам’ятає батька, але я щодня розповідаю доньці, яким він був чудовим, люблячим. Вона знає, що татко знаходиться на зірочці й оберігає нас. Щовечора ми вмикаємо проєктор із зоряним небом, вона показує вгору і каже: “Ось там тато!”.
Ірина та Сергій були разом 9 років. Їхні стосунки не були ідеальними, але жінка каже, що поруч з коханим була щасливою.
Перший Новий рік Ірини, Сергія і Полінки
“Минуло півтора року з дня смерті, а я і досі вчуся жити без коханого. Важко, але я докладаю зусилля заради нашої доньки Поліни. Мій воїне, дякую за те, що кохав мене, підтримував, оберігав, захищав і робив все для нашої родини. Вдячна за те, якою я стала поруч із з тобою. Сергію, ти — перше, найбільше і єдине моє кохання”.
Свої в Telegram 
