У російському полоні й досі залишаються понад 900 «азовців». Згадуємо історії оборонців Маріуполя
Вчора, 31 січня, відбувся один з наймасштабніших обмінів. Додому повернулися 207 українських захисників — воїнів ЗСУ, Нацгвардії, ДПСУ, Нацполіції — рядові, сержанти та офіцери. Багато оборонців Маріуполя, військових, що були на «Азовсталі», острові Зміїний, Донецькому, Запорізькому, Харківському, Луганському, Херсонському та Сумському напрямках. Проте, як зазначив Денис Прокопенко, серед них немає тих, хто тримав оборону Маріуполя у складі полку «Азов».
Скільки «азовців» досі у ворожому полоні?
Зі звільненням з російського полону українських захисників привітав командир бригади «Азов» Денис «Редіс» Прокопенко.
31 січня з полону повернулися 207 українських воїнів
«Щасливий за кожного, хто здобув свободу, та бажаю якнайшвидшого відновлення. Щиро вітаю зі звільненням із ворожої неволі двох бійців 12-ї бригади «Азов» НГУ, які після розширення підрозділу «Азов» із полку до бригади, стали частиною нашої військової родини», — написав на своїй сторінці Прокопенко.
Та, за його словами, радість затьмарює те, що рідні бійців, які тримали оборону Маріуполя у складі полку «Азов», знову не побачили у списках імен своїх близьких. За всі обміни з початку повномасштабного вторгнення лише кілька разів у них з’являлися імена його побратимів. Денис Прокопенко зазначає, що у російському полоні й досі залишаються понад 900 «азовців», які тримали оборону Маріуполя 86 днів і не давали противнику перекинути сили й засоби, аби розвивати успіх у напрямку Запоріжжя.
Що відомо про полонених «азовців»?
Багато історій бійців полку «Азов», які до останнього боронили Маріуполь, а нині перебувають у ворожому полоні, розповіла журналістка Свої Ганна Курцановська.
Геннадій «Терегеря» Харченко
Коли оборонці Маріуполя в середині травня 2022 року виходили з «Азовсталі» в полон, на кілька світлин потрапив чоловік з бородою в мілітарі кашкеті. Його харизматична зовнішність і проникливий погляд зачепили багатьох, зокрема й Ганну. Вона поставила собі за мету розшукати інформацію про бійця і написати його історію. Через свою читачку Ганні це вдалося.
Геннадій Харченко під час виходу з "Азовсталі"
Чоловік на фотографіях — боєць «Азову» із Запоріжжя Геннадій Харченко. Він нині у полоні в одній з російських в'язниць. З рідних у Геннадія лише старенька мама, яка ростила його сама, і далекі родичі. Історію Геннадія Харченка на псевдо «Терегеря» розповіла його давня подруга Оксана Гурська.
«Непересічна, розумна, шляхетна, патріотична, високоосвічена людина. Він закінчив історичний факультет Запорізького державного університету з двох спеціальностей: викладач історії й перекладач англійської мови. Згодом здобув другу освіту — економічну. Коло його інтересів надзвичайно широке: історія, література, іноземні мови, політика, археологія, бізнес, спорт. Геннадій професійно займався гандболом, навіть мав власну команду «Хорта» в першій лізі», – розповідала про Геннадія жінка.
Понад півтора року Геннадій перебуває у ворожому полоні. При чому росіяни засудили захисника на 25 років колонії суворого режиму. Та подруга, яка взяла під опіку матір Геннадія, продовжує боротьбу за нього.
Геннадій на одному з допитів
«Не відступлю, не залишу його. Я звичайна українська жінка, не маю мільйонних статків чи якихось зв’язків у вищому світі. Але вірю, що Бог допомагає рішучим людям, які борються за справедливість і свою любов».
Андрій «Бодька» Богдан
Світлана Богдан — відома у рідному Ковелі волонтерка та активістка. Вона збирає допомогу бійцям на фронт. А ще постійно бере участь в акціях і мітингах за визволення полонених та організовує такі ж у своєму місті, адже її старший син Андрій – боєць «Азову» на псевдо «Бодька» — вже майже два роки у полоні. Він обороняв Маріуполь.
Андрій Богдан у Маріуполі
«Андрій під час навчання у коледжі в нашому місті був донором крові, активно брав участь у цій соціальній справі в проєкті «Одна кров — Ковель», і за можливості долучав до цієї справи ковельську молодь. А ще приєднався до місцевого осередку організації «Національний корпус», який очолював Олександр Філон, колишній боєць «Азову». Після звільнення з підрозділу Олександр став гуртувати навколо себе свідому молодь, брав активну участь у житті і розвитку рідного міста, став тренером «Рукопаш Гопак», до речі, тепер це національний вид спорту. Андрію подобалися тренування в спортивному клубі «СІЧ», їздив на змагання, здобував перемоги».
Влітку 2023-го Андрій отримав вирок — 25 років суворого режиму у російській в’язниці.
«Побратим Андрія тоді сказав, щоб я не вірила жодному слову, бо його змушують казати це на камеру. І він це робить задля збереження свого життя, а інакше його будуть катувати. І що цікаво: Андрій на відео розмовляє російською, хоча він від народження україномовний. Тобто він читав текст, який йому написали російською».
Серпень 2023. Андрій Богдан під час судового засідання у росії
Нині жінка продовжує боротися за сина та його побратимів. Каже, інколи вкрай важко стримати емоції, проте поруч із нею завжди друзі, колеги та волонтери.
«Періодично емоції беруть верх, можу розплакатися, особливо коли почую сумну пісню або прочитаю щемливий допис. Роблю це дома, тихенько, щоб ніхто не бачив. А на людях я завжди сильна, не дозволяю показувати свою слабкість. Навпаки – ще намагаюся інших підтримати, у кого ж таке горе, як і у мене».
Руслан «Акація» Середа
Руслан Середа на псевдо «Акація» мав би приймати вітання від рідних, друзів, побратимів. Проте своє 52-річчя боєць «Азову» зустрів у російському полоні, минулий день народження так само пройшов за ґратами. 86 днів оборони Маріуполя і вже понад півтора року сержант Середа перебуває у катівні на ворожій території.
Військовополонений захисник Маріуполя Руслан Середа
Руслан Середа жив у Кам'янці-Подільському, самостійно виховував двох діток. Руслан — творча натура, в цивільному житті він був ковалем. Акуратний, педантичний, працьовитий. Наталія з Маріуполя, багатодітна мати-одиначка з трьома дітьми. Познайомилися у вересні 2015 року вони на зупинці в місті на березі Азовського моря, Руслан тоді був у складі 93-ї окремої механізованої бригади. Коли побачили один одного, зрозуміли — їм доля бути разом.
«Поруч з Русіком я завжди почувалася юною закоханою дівчиною. Ми завжди йшли, тримаючись за руки. Іноді я ставала перед ним і заплющувала очі, Руся знав, що мене потрібно поцілувати, бо я не піду з місця. Спочатку він соромився цього, навіть за ручку ходити, казав: «Ну, ми ж не діти, що за припливи ніжності, ми ж на вулиці». Та я завжди йому говорила, що майже пів життя у нас і так минуло без кохання, то треба зараз цим жити, в ці хвилини».
Наталія і Руслан були щасливі разом
Крайній раз подружжя бачилося 17 березня 2022 року. Тоді Руслан востаннє приходив до їхньої домівки. Того дня вони дали обіцянку вижити в тому пеклі. Вибратися з пекельного Маріуполя Наталія з донькою змогла тільки на початку травня. І тільки-но їм вдалося зловити зв'язок, одразу стали дивитися й читати новини. Потім дізналися про вихід з «Азовсталі» в полон.
«Ми з доньками і онучками безліч разів передивлялися всі відео виходу і на жодному не знайшли Русіка. Десь через тиждень мої діти принесли фото чоловіка, вони тільки при розкадруванні змогли його впізнати. 31 грудня від Артема (азовець «Флейм», якого обміняли напередодні Нового року) дізналася, що мій чоловік у колонії в Таганрозі і які тортури до нього застосовують. Від побратимів, яких обміняли, дізналася, що чоловік був поранений при виконанні бойового завдання на «Азовсталі». У березні після чергового обміну мені передали, що Руслан сильно кульгає, що в нього сині ноги, що він кашляє, і що від 120 кг залишилось лише шістдесят. Після служби в нього була дірка в легені, яку ми довго лікували. А ще контузії. Навіть не уявляю, в якому він стані і що зараз із його здоров’ям».
Іван Бочкарьов
29 років ув'язнення — такий вирок бійцю бригади спецпризначення «Азов» Івану Бочкарьову у вересні 2023 виніс так званий суд «Донецької народної республіки». Його та ще одного «азовця» окупанти звинуватили у розстрілі цивільних у Маріуполі навесні 2022.
Іван Бочкарьов і досі у полоні росіян
«24 грудня 2022-го отримала повідомлення від друга Вані. То була ціла стаття в російській газеті про нього. Там була світлина коханого. Навіть зараз мені так боляче це згадувати, бо на фото було видно сліди катувань на тілі. Ці порожні очі я ніколи не забуду. Як же сильно він схуд, навіть уявити важко, що йому довелось пережити», — розповіла його наречена Діана Криницька.
Де зараз перебуває 25-річний Іван та в якому він стані — близькі та рідні не знають. Проте вони не втрачають надії, що з ним все добре і всіма можливими способами борються за його повернення.
«За що йому це все? За те, що захищав свою країну? За те, що боровся за наше життя? Знаю яка він добра людина, Іван завжди був справедливим. Мені важко жити з думкою, що я можу спокійно спати, працювати. Можливо, це неправильно, але мені іноді соромно, що я тут, у безпеці, а він там в пеклі, позбавлений усього. Наразі я взагалі не знаю де він, звістки ніякої немає. Тепер я борюся за нього, 18 місяців сенс мого життя перебуває у полоні. Я сподіваюся, що моя віра та моє кохання дають йому сил триматись. Я вірю в наше щасливе майбутнє».
Свої в Telegram 
