В евакуації Олександр Семенов відкрив автомайстерню у Дніпрі. До цього працював на шахті в Торецьку
Олександр Семенов з шахтарської династії. Його батьки працювали на шахті в Торецьку, а після закінчення університету він і сам працевлаштувався на підприємство. Вільний час проводив у гаражі — ремонтував автівки. Тож набуті навички допомогли Олександру в евакуації. Після евакуації з Торецька родина оселилася у Дніпрі. У новому місті чоловік започаткував власну справу. Як це вдалося Олександр розповів для Торецьк.City.
Від таксиста до власника автомайстерні
У Дніпрі Олександр з дружиною та двома дітьми оселилися випадково. Коли їхали з Торецька, встигли до комендантської години дістатися лише цього міста. Та згодом вирішили залишитися, бо Дніпро — одне з відносно безпечних та близьких міст до Торецька.
«Коли зрозуміли, що в Дніпрі ми надовго, я пішов таксувати. Зареєструвався на фірмі, почав працювати таксистом, але роботи було не багато, люди виїжджали, ніхто не користувався таксі. Я пішов працювати на СТО, заробив трохи грошей», — розповідає Олександр.
Тоді ж Олександр замислився над започаткуванням власної справи. В Торецьку, окрім основної роботи, він ремонтував автівки. Тому коли виїжджав, забрав із собою необхідні інструменти.
Згодом Олександр подав заявку на грант на власну справу й виграв його. На отримані кошти купив обладнання, інструменти, шліфмашини, електроінструменти, набори ключів — все, що необхідно для ремонту.
Мрія про власний будинок
У Дніпрі родині вдалося орендувати квартиру у знайомої.
«Я коли навчався в Дніпрі, винаймав квартиру в одній жінки. Дізнався, що її онука має вільну чотирикімнатну квартиру в місті. Знайшов її контакти і домовився про оренду. Без рієлторів, двомісячного задатку та інших неприємних для переселенців речей. Тут нам сильно пощастило. Ця квартира багатьом родичам та друзям допомогла. Люди приїздять у Дніпро — ніякого житла немає, поки його шукали, у нас жили».
Олександр каже, в Торецьку вони з родиною хотіли зробити облаштувати власний будинок, зробити у ньому ремонт.
«Тепер вже ремонту не хочеться, бо живемо на орендованій квартирі — немає свого куточка. Хочеться придбати власне житло».
Олександр з дружиною та молодшим сином
При чому, ділиться Олександр, вони з родиною мріють саме про будинок, аби діти могли гратися у дворі. А ще, щоб разом із ними могли жити тварини.
«У нас в Торецьку були собаки. Ми їх вивезли. Дві собаки поки в притулку, а одного, стаффордширського тер'єра Бетті, вдалося влаштувати на роботі. Знайшли йому будку і чотирилапий мені допомагає тут».
Дружина поки не працює, займається дітьми, бо молодшому тільки 2,5 роки. Інколи бере замовлення на фотосесії.
Олександр з дружиною Оксаною
«Я допомагаю, вожу її на дні народження, весілля. Не постійно, але буває раз в тиждень-два фотосесія. Старший син пішов в перший клас в Дніпровську школу. Дружина багато часу витрачає на дітей, бо у Дмитра навчання онлайн, потрібно контролювати та допомагати».
Повернутися до Торецька для зустрічей та на відпочинок
Олександр ділиться, він дуже сумує за домом. Тут, у Дніпрі, відчувається, що тепер вони з родиною у чужому місті.
«Дивишся фотографії з минулого і думаєш, як було просто вдома: і морально, і фінансово. У всіх планах було краще вдома».
У рідному Торецьку Олександр працював на шахтах. Спочатку на шахті «Святої Матрони», потім перейшов на «Центральну».
«До повномасштабної війни я 10 років працював на шахтах в Торецьку. У нас були плани, мрії, але все змінилося 24 лютого».
Того дня, згадує Олександр, початок повномасштабного вторгнення став для родини новиною, до якої вони не були готовими.
«Хоча у 2014 році вже були постріли, але все ж, коли 24-го вже почалося, це було страшніше. Не хотіли в це вірити. Ми не могли одразу зрозуміти, що це все насправді відбувається».
Каже, тоді ж у місті почалися проблеми з харчуванням, продуктами, паливом.
«Я поїхав 14 березня в Костянтинівку на заправку, постояв там чергу декілька годин, заправив машину. На заправці були дуже хвилюючі розмови, і це наштовхнуло нас на думку, що треба збирати речі і вивозити дітей».
Того ж дня родина виїхала з Торецька. Після цього Олександр ще їздив до Торецька. Допомагав знайомим вивозити речі, людей, навіть кілька разів вдалося забрати свої речі.
У Торецьку залишився батько дружини. Він на «Матроні» охороняє, дивиться за шахтою, щоб її не пограбували. Періодично приїжджає до Дніпра — привозить новини з міста.
Сам же Олександр з родиною повертатися не планують. Перш за все через безпекову ситуацію на Донеччині.
Найбільшою перемогою для рідного міста, каже Олександр, буде вистояти та залишитися таким незламним, яким воно було протягом останнього часу.
«Я б хотів сказати своїм землякам, що треба триматися, не опускати руки, терпіти. Не боятися робити кроки, проявлятися у новому місті, навіть, якщо для цього треба евакуюватися з Торецька».
Свої в Telegram 
