В евакуації Олександр Семенов відкрив автомайстерню у Дніпрі. До цього працював на шахті в Торецьку

Від таксиста до власника автомайстерні

У Дніпрі Олександр з дружиною та двома дітьми оселилися випадково. Коли їхали з Торецька, встигли до комендантської години дістатися лише цього міста. Та згодом вирішили залишитися, бо Дніпро — одне з відносно безпечних та близьких міст до Торецька.

«Коли зрозуміли, що в Дніпрі ми надовго, я пішов таксувати. Зареєструвався на фірмі, почав працювати таксистом, але роботи було не багато, люди виїжджали, ніхто не користувався таксі. Я пішов працювати на СТО, заробив трохи грошей», — розповідає Олександр.

Тоді ж Олександр замислився над започаткуванням власної справи. В Торецьку, окрім основної роботи, він ремонтував автівки. Тому коли виїжджав, забрав із собою необхідні інструменти.

Я вирішив розвивати цю справу, але вже у Дніпрі. Орендував приміщення, зареєстрував ФОП і почав займатися ремонтом автівок, кузовним ремонтом, фарбуванням

Згодом Олександр подав заявку на грант на власну справу й виграв його. На отримані кошти купив обладнання, інструменти, шліфмашини, електроінструменти, набори ключів — все, що необхідно для ремонту.

Мрія про власний будинок

У Дніпрі родині вдалося орендувати квартиру у знайомої.

«Я коли навчався в Дніпрі, винаймав квартиру в одній жінки. Дізнався, що її онука має вільну чотирикімнатну квартиру в місті. Знайшов її контакти і домовився про оренду. Без рієлторів, двомісячного задатку та інших неприємних для переселенців речей. Тут нам сильно пощастило. Ця квартира багатьом родичам та друзям допомогла. Люди приїздять у Дніпро — ніякого житла немає, поки його шукали, у нас жили».

Олександр каже, в Торецьку вони з родиною хотіли зробити облаштувати власний будинок, зробити у ньому ремонт.

«Тепер вже ремонту не хочеться, бо живемо на орендованій квартирі — немає свого куточка. Хочеться придбати власне житло».

Олександр з дружиною та молодшим синомАвтор: особистий архів

При чому, ділиться Олександр, вони з родиною мріють саме про будинок, аби діти могли гратися у дворі. А ще, щоб разом із ними могли жити тварини.

«У нас в Торецьку були собаки. Ми їх вивезли. Дві собаки поки в притулку, а одного, стаффордширського тер'єра Бетті, вдалося влаштувати на роботі. Знайшли йому будку і чотирилапий мені допомагає тут».

Дружина поки не працює, займається дітьми, бо молодшому тільки 2,5 роки. Інколи бере замовлення на фотосесії.

Олександр з дружиною ОксаноюАвтор: особистий архів

«Я допомагаю, вожу її на дні народження, весілля. Не постійно, але буває раз в тиждень-два фотосесія. Старший син пішов в перший клас в Дніпровську школу. Дружина багато часу витрачає на дітей, бо у Дмитра навчання онлайн, потрібно контролювати та допомагати».

Повернутися до Торецька для зустрічей та на відпочинок

Олександр ділиться, він дуже сумує за домом. Тут, у Дніпрі, відчувається, що тепер вони з родиною у чужому місті.

«Дивишся фотографії з минулого і думаєш, як було просто вдома: і морально, і фінансово. У всіх планах було краще вдома».

У рідному Торецьку Олександр працював на шахтах. Спочатку на шахті «Святої Матрони», потім перейшов на «Центральну».

«До повномасштабної війни я 10 років працював на шахтах в Торецьку. У нас були плани, мрії, але все змінилося 24 лютого».

Того дня, згадує Олександр, початок повномасштабного вторгнення став для родини новиною, до якої вони не були готовими.

«Хоча у 2014 році вже були постріли, але все ж, коли 24-го вже почалося, це було страшніше. Не хотіли в це вірити. Ми не могли одразу зрозуміти, що це все насправді відбувається».

Каже, тоді ж у місті почалися проблеми з харчуванням, продуктами, паливом.

«Я поїхав 14 березня в Костянтинівку на заправку, постояв там чергу декілька годин, заправив машину. На заправці були дуже хвилюючі розмови, і це наштовхнуло нас на думку, що треба збирати речі і вивозити дітей».

Того ж дня родина виїхала з Торецька. Після цього Олександр ще їздив до Торецька. Допомагав знайомим вивозити речі, людей, навіть кілька разів вдалося забрати свої речі.

У Торецьку залишився батько дружини. Він на «Матроні» охороняє, дивиться за шахтою, щоб її не пограбували. Періодично приїжджає до Дніпра — привозить новини з міста.

Сам же Олександр з родиною повертатися не планують. Перш за все через безпекову ситуацію на Донеччині.

Не зрозуміло, яка буде ситуація на Донеччині після перемоги з роботою, водою та іншими умовами життя. Але нам дуже б хотілось мати можливість приїздити в рідне місто до рідних, друзів і навіть на відпочинок, як на дачу

Найбільшою перемогою для рідного міста, каже Олександр, буде вистояти та залишитися таким незламним, яким воно було протягом останнього часу.

«Я б хотів сказати своїм землякам, що треба триматися, не опускати руки, терпіти. Не боятися робити кроки, проявлятися у новому місті, навіть, якщо для цього треба евакуюватися з Торецька».

Не опускайте руки та живіть з вірою в Україну. Історія переселенки з Торецька Марини Болдиревої

Олена Лепська з Торецька відновила модельну школу у Дніпрі. Там вчаться діти-переселенці й дорослі

Тетяна Рижкова відновила бізнес в Одесі. На евакуйованому з Торецька обладнанні варить сири