Цей бізнес під час війни — не для слабких. Як у Запоріжжі 2 роки працює “Алло, Лосось” з Маріуполя

Маріуполь почали бомбити ще вночі

Ангеліна народилася у Запоріжжі, втім, останні роки жила в Маріуполі, де і започаткувала суші-справу. На початок повномасштабної війни “Алло, Лосось” вже був відомим у Маріуполі.

“В ніч на 24 лютого 2022 року я працювала десь з другої до третьої ночі. Вбивала інформацію про наші новинки і почула перші вибухи, які були вночі. Тобто Маріуполь почали бомбити не о п'ятій чи четвертій ранку, як це було по всій Україні, а десь приблизно з другої вже. Це стало для мене "дзвіночком", що потрібно якось реагувати, як в тій відомій фразі “ПОЧАЛОСЬ”, — розповідає керівниця суші-кафе Ангеліна Тесленко.

Маріупольці відновили суші-бренд у ЗапоріжжіАвтор: особистий архів

Біля п'ятої години ранку 24 лютого керівниця відписала своїй команді, що на роботу в цей день ніхто не виходить, бо це небезпечно.

“Моя історія тут, напевно, не найстрашніша, бо ми з моїм хлопцем вирішили їхати з Маріуполя до моїх батьків у Запоріжжя одразу — в той самий день, коли почалась війна. Ми написали всім членам команди, що їдемо й можемо допомогти влаштуватися у Запоріжжі всім, хто хоче виїхати”, — розповідає Ангеліна Тесленко.

Росіяни були дуже поруч. Бо вже 25-26 лютого вони зайшли з боку Каховки до Бердянська без будь-якого спротиву, й підходили до Маріуполя, де якраз був “Азов” і був захист. Тобто маріупольці десь три дні жили у відносному спокої, а от вже 27-го почались активні бойові дії

До початку березня, поки був зв'язок, каже Ангеліна, вона із Запоріжжя підтримувала спілкування з командою.

“Якщо трішки перемотати найскладніший період для Маріуполя, мій особистий та нашого бренду, то це був березень. Тоді почав зникати зв'язок і з'явилася купа російського ІПСО. Маріупольці спочатку намагались виходити на високі точки міста, щоб зловити зв'язок і додзвонитися по Україні”, — ділиться Ангеліна.

Ангеліна ТесленкоАвтор: особистий архів

Керівниця суші-кафе розповідає, що під час активних бойових дій навесні 2022-го в Маріуполі їхні приміщення й склад з продуктами люди використовували, як місце для ночівлі й житла. Там залишилися деякі продукти, тому місцеві змогли деякий час протриматися.

“Там було сховище для наших сусідів. У березні, коли була максимальна ескалація й були постійні вибухи, там проживало близько 70-ти людей в одному приміщенні. І вони спали на наших коробках, там була якась мінімальна аптечка, якісь залишки рису й інших продуктів. Хоч і на початку війни все, що змогли, ми пороздавали військовим — це масло, риба тощо. Але дещо залишалось”, — пригадує Ангеліна.

Нам пізніше вивезли наші рисоварки, оскільки вони для нас важливі. Але одна зіпсувалася, бо люди намагались зварити в ній рис на вогні

В середині березня з Маріуполя, який був під щільними обстрілами росіян, вирішив евакуюватися і приєднатися до запорізької команди сушист Денис Колосов. Вже тоді Ангеліна Тесленко твердо вирішила, що “Алло, Лососю” бути, тільки у Запоріжжі.

Раніше на цій вулиці в Маріуполі працював "Алло, Лосось"Автор: особистий архів

Батько розбудив мене звісткою, що почалась війна

Маріупольський сушист “Алло, Лосось” Денис Колосов зараз працює керуючим компанії в Запоріжжі. Каже, що покидати рідний Маріуполь було складно в усіх сенсах — і морально, і фізично.

“Маріуполь був квітучим містом останні роки до повномасштабної війни. І місто стало більше українським, ніж будь-коли. Якби не було війни, то, думаю, кожен українець хотів би побувати в цьому місті. 24 лютого рано-вранці мене розбудив батько й сказав, що почалася повномасштабна війна. Ворог почав активно бомбити наше місто”, — розповідає Деніс.

Я розбудив свою дівчину й відправив її в село під Маріуполь. І це було правильне рішення, бо через три дні почався геноцид місцевого населення з боку окупантів — обстрілювали всім на світі, не розбираючись, куди і що. Без всяких принципів ведення війни — ніяких принципів не було

Від квартала Дениса Колосова залишились руїни — жодного вцілілого будинку. Тільки в його будинок прилітало п'ять разів: пощастило лише, що це не були авіабомби, а танкові снаряди, міномети й “Град”.

“З мого будинку загинула одна людина, а так по вулиці дуже багато людей. Бувало так, що люди стояли в чергах за продуктами й прилітали ракети чи снаряди — гинули одразу по п'ять-сім людей. Всіх доводилось ховати самотужки”, — розповідає чоловік.

Будинок Дениса Колосова в МаріуполіАвтор: особистий архів

17 березня Денис виїхав з міста й пішов просто по дорозі. Каже, пощастило натрапити на добрих, щирих людей, які забрали його в своє авто, де вже їхало семеро дорослих і маленька дівчинка.

“Я їм дуже вдячний, це правда. Попри те, що там і так місця не було, мені допомогли! Було більше 15 блокпостів. На кожному мене роздягали й оглядали. У мене багато татуювань, так от про кожне вони (російські військові — Свої) розпитували. Зазвичай дорога з Маріуполя до Запоріжжя займає дві години, а тут ми їхали чотирнадцять”, — каже Денис.

Денис Колосов зі своєю дівчиною в Маріуполі до війни Автор: особистий архів

Дівчина Дениса Колосова виїхала пізніше. Вона прожила на вокзалі в Бердянську три дні, але так і не потрапила в евакуаційний автобус, бо коли підійшла її черга, автобус просто не приїхав. Втім, дівчину теж підвезли до Запоріжжя добрі люди. Вже там пара об'єдналася. Денис Колосов продовжує працювати в тій самій, але вже оновленій компанії.

Суші: із Маріуполя в ЗапоріжжяАвтор: особистий архів

“Алло, Лосось”: немає проблем — є задачі

Зараз в компанії більшість відсотків працівників — це переселенці, які отримали роботу й шанс на нове життя.

“З самого початку у нас був пріоритет на маріупольців і просто переселенців з інших регіонів”, — каже Денис Колосов.

Команда "Алло, Лосось"Автор: особистий архів

“Я запрошувала маріупольців, хто їхав й залишався у Запоріжжі, мотивуючи — якщо хочете, то вчіться й працюйте з нами. Я відверто казала, що це відновлення бренду і я не можу нічого гарантувати. Але у мене було відчуття, що все вийде. Так і сталось”, — розповідає Ангеліна Тесленко.

А згодом Ангеліна почала запрошувати на роботу переселенців з будь-яких інших регіонів. Коли почались щільні обстріли Запоріжжя, то частина людей виїхала і тоді команда почала набирати запорізьких професіоналів.

“Ресторанний бізнес — це про професіоналізм, це про кухарів, які повинні мати досвід. І таких людей навчити — це не за один день, це за 6-8 місяців в середньому, наприклад, сушист. Тому нам довелося трішки змінити стратегію”, — говорить Ангеліна.

Ангеліна підкреслює, що ідентичність компанії, звісно, змінилась. І це не зовсім той самий “Алло, Лосось”, що був у Маріуполі, а навіть кращий, позаяк кістяк команди пройшов всі жахи подій у Маріуполі, але не здався.

Я пишаюсь своїми людьми, бо у них є жага до життя та розвитку. Після того, що вони пройшли, вони повернулися вдвічі худішими й виснаженими. Багато хто опускає руки після такого, але не вони. Тому для нас це інша історія бренду

Суші-кафе відкрилося в середині квітня 2022 року. Зараз має ще й дві доставки азійської, паназійської їжі й піци.

Ми не просто доставка їжі, ми професійно готуємо її самі. У нас є відділ кухні, другий цех — це адміністратори, оператори й сервіс, які отримують замовлення й організовують доставку

“Ми акцентуємо увагу на якості — у нас є декілька перевірок продуктів. І, відповідно, ми дбаємо про асортимент, який постійно змінюється, й смак. Найпопулярніші пропозиції залишаються, але ми постійно додаємо якісь нові позиці. При тому для нас важливо, щоб наша їжа була доступною для кожного, бо люди хочуть святкувати корпоративи, дні народження, загалом будь-яке свято, смачно”, — каже Ангеліна Тесленко.

Суші ЗапоріжжяАвтор: особистий архів

Харчовий бізнес під час війни — не для слабаків, а у прифронтовому місті й поготів. Не секрет, що зараз багато кафе та ресторацій зачиняються: часті обстріли, перебої з електроенергією, підвищення тарифів, а попереду ще й податків. Втім, керівниця суші-бренду підкреслює, що немає проблем, а є задачі.

“Ми почали відновлювати свій бренд, коли взагалі нічого не було й нічого не працювало. Тому для нас це не питання. Це критерії, на які я не можу вплинути, тобто я не можу подзвонити в “Енергоатом” і попросити нам не змінювати тарифи на електрику. Чи те саме з паливом. Але я можу подумати, що я можу зробити, щоб ми могли не просто “виживати”, а працювати й розвиватись”.

Родина Гнилицьких з Донеччини відновила свій ягідник на Запоріжжі. Вони вирощують хурму і інжир

За 5 днів дві фільтрації і 20 блокпостів росіян. Микола Жульов евакуювався з Маріуполя на велосипеді

Тепер ношу в собі уламки “русского мира”. Анатолій Годун про волонтерство на прифронтових територіях