Шанс повернутися з поїздки — 50 на 50. Як волонтери допомагають людям на прифронтовій Донеччині
Ольга Семібратова: "У "гарячі точки" я їжджу сама. Це мій свідомий вибір
Голова благодійної організації "Благодійний фонд "Сила Жінки"
Ольга активно допомагала мешканцям прифронтових територій Донеччини ще з початку повномасштабного вторгнення.
“Волонтерити я почала 25 лютого, адже не з чуток знала, як важко втікати від війни — через бойові дії у 2014 році мені з чоловіком довелося покинути дім у Донецьку. 24 лютого 2022 я була у Великій Новосілці. Разом з командою волонтерів-однодумців ми зустрічали людей з Волновахи й Маріуполя, збирали їм по селах речі, продукти, матраци тощо.
Ольга Семібратова
З кожним днем перебувати у Великій Новосілці ставало небезпечніше через ворожі обстріли, тому мій чоловік, військовослужбовець ЗСУ, наполіг на евакуації. Разом з дитиною ми виїхали до Софіївки, Дніпропетровської області, і вже у квітні я заснувала благодійну організацію "Благодійний фонд "Сила Жінки". Відтоді наша організація допомагає мешканцям Волноваського району та Красногорівки”, — розповідає благодійниця.
Ольга говорить, спочатку волонтери "Сили Жінки" надавали консультаційну допомогу мешканцям Великоновосілківської, Комарської та Вугледарської громад в онлайн-форматі. Перша поїздка “в поля”, тобто у прифронтові населені пункти, відбулася у жовтні 2022.
“Перша моя поїздка була до Великої Новосілки. Людям були дуже потрібні “буржуйки”, тож ми їх повезли. Їхали спільно з поліцейськими з “Білих янголів” на броньованій машині. Адже окупанти нещадно обстрілювали населений пункт, на цивільному авто проїхати було неможливо. Поліцейські нам допомагають і зараз. Найбільша наша підтримка — це два екіпажі "Білих янголів" з Курахового та Волноваського району. За це ми дуже вдячні їхнім керівникам — Артему Щусю та Андрію Друмову”, — каже волонтерка.
Ольга Семібратова
Ольга не дозволяє своїм колежанкам возити гуманітарну допомогу в найбільш небезпечні населені пункти — їздить туди сама, бо не хоче ризикувати життям інших людей.
“Я дуже ціную та люблю своїх дівчат, тому по “гарячих точках” їжджу сама. Бо так сама для себе вирішила. Я розумію, що ймовірність повернутися з такої поїздки — 50 на 50. Дуже часто по підвалах сидимо, чекаємо коли можна виїхати”, — розповідає жінка.
Під час поїздок Ольга зазвичай у бронежилеті і касці. Проте одного разу вона забула надіти її і якраз тоді потрапила під ворожий обстріл. Це було у травні 2023, у Красногорівці.
“Окупанти цілили авіабомбою у броньовану машину “Білих янголів”, в якій я приїхала, влучили за чотири метри від неї. Я стояла перед лобовим склом, і саме у броньоване лобове скло влетів один з ворожих уламків, за сантиметрів тридцять від мене. Нас врятувало тільки те, що бомба влучила у бордюр, через що більшість уламків розлетілися від нас в інший бік . Все сталося дуже швидко, а потім я пам’ятаю чорний дим і кров, що пішла з вуха. Слава Богу, всі залишилися живі, проте дідусь, що стояв позаду машини, дістав серйозних поранень”, — згадує жінка.
Ольга вважає, їхні гуманітарні місії оберігають вищі сили, адже за словами жінки, не рідко траплялося таке, що по їх маршруту “прилітало” за хвилину до того, як вони там опинялися. Але такі випадки не лякають жінку.
“Я обрала такий шлях, бо інакше ніяк. Наші хлопці та дівчата з-поміж військовослужбовців, рятувальників та поліцейські також обирають для себе таку долю — ризикуючи власним життям, допомагати іншим. Особлива шана та повага нашим воїнам — вони боронять Україну, а ми гуманітарний фронт”, — акцентує Ольга Семібратова.
Сергій Чайковський: "Якщо люди у скруті, то як ми можемо їм не допомагати?"
Голова громадської організації “Набуток”
Сергій Чайковський розповідає, що від початку повномасштабної війни волонтери громадської організації "Набуток" близько 70 разів виїздили до прифронтових населених пунктів. Більшість виїздів були до Мар'їнської громади.
“За ці два роки насправді возили все, починаючи від дров, закінчуючи великими генераторами, павербанками, продуктовими наборами, наборами гігієни тощо. Намагаємось допомагати всім, що потрібно людям, чим можемо. Про потреби дізнаємося, спілкуючись безпосередньо з людьми, та співпрацюємо з місцевими адміністраціями. Гуманітарну допомогу для населення отримуємо переважно від донорських організацій — наших партнерів.
Волонтери ГО "Набуток" та їхній очільник Сергій Чайковський
Підтримувати мешканців прифронтових територій для нас дуже важливо, як і військових, які захищають нас на передовій, адже вони наразі перебувають у надскладних умовах. Наша Україна єдина, тому нам важливо у важкий час бути поруч з тими, хто потребує нашої підтримки, і робити все, що в наших силах на шляху до Перемоги.
Якщо люди у скруті, то як ми можемо їм не допомагати? З цією місією ми їздили й у Херсонську область, і в Миколаївську, проте потім все ж таки свої сили спрямували саме на Донеччину. Їздимо до тих громад, які перебувають в особливій небезпеці”, — розповів пан Сергій.
Волонтери ГО "Набуток"
За час повномасштабної війни Сергій Чайковський не пропустив жодної поїздки волонтерів організації до прифронтових населених пунктів. Чоловік каже, за цей час він не раз потрапляв у небезпечні для життя ситуації.
“Під час однієї з поїздок російські війська обстріляли село в Мар'їнській громаді, яке ми якраз проїздили — шість снарядів від “Градів” влучили дуже близько від нас, за 100-150 метрів. Снаряди впали на нашому шляху, а нам треба було їхати далі, до Костянтинівки… Тож ми проїхали через цей дим і вогонь, та поїхали далі”, — розповідає про свій “звичайний день волонтера” чоловік.
Сергій Чайковський каже, надихають працювати більше і краще наші захисники.
“Військові нас захищають цілодобово. Вони не мають права втомитися і зупинитися. Їхня робота захоплює й надихає мене і мою команду. Це найкраща мотивація продовжувати робити свою справу. Спілкування з військовими спонукає нас працювати ще краще, рухатись швидше, ставати більш організованими. Кожну нашу поїздку ми намагаємося хоч якось допомогти тому чи іншому підрозділу. Наприклад, можемо привезти дрони, старлінки, павербанки, ковдри, інколи машини тощо”, — ділиться пан Сергій.
Волонтер впевнений, що вони з командою не опустять рук і допомагатимуть українцям до кінця — допоки не закінчаться ресурси та не настане Перемога України.
Олександр Ягмуров: "Коли допомагаєш іншим рятувати життя, відчуваєш, що ти саме там, де маєш бути"
Волонтер Селищного товариства греків "Великий Янісоль"
Свій волонтерський шлях Олександр розпочав після повномасштабного вторгнення росіян. Зараз він привозить гуманітарну допомогу для мешканців Курахівської громади та Волноваського району, евакуює охочих та допомагає людям у розв'язанні соціальних питань, наприклад, сприяє в отриманні втрачених під час війни документів.
Олександр Ягмуров
“Зараз я чітко усвідомлюю, чому кажуть, що “волонтерство це не робота, а покликання”, адже без цього я вже себе не уявляю. Це як дзвінок з Курахового о третій ночі з проханням приїхати та евакуювати людину… І ти зриваєшся та їдеш туди, тому що ти там потрібен, адже у поліції та військових саме на той момент не виходило приїхати. І таких випадків на моїй пам’яті вистачає. І саме в такі моменти, коли допомагаєш іншим рятувати життя, відчуваєш, що ти саме там, де маєш бути”, — поділився волонтер.
Олександр Ягмуров під час місії у Волноваському районі
Олександр говорить, що волонтерські місії у прифронтові населені пункти є дуже небезпечними. Волонтер зазначає, що після дев’ятого випадку, коли був на крок від смерті, він навіть перестав рахувати свої нові “дні народження” та кількість дрібних осколкових поранень на своєму тілі. Перший такий випадок, коли доля врятувала Олександра, стався у квітні 2022, під час чергової евакуації з Великої Новосілки.
“Тоді вже дуже сильно гатили — і “Гради” прилітали, і авіаційні бомби… Я був у центрі селища, коли приблизно за двісті метрів від нас почергово впали три авіаційні бомби.
А ще запам’ятався випадок, коли я приїхав у квартиру до батьків — мама попросила евакуювати з-під обстрілів кілька її суконь. Я все забрав, та коли дійшов до авто, зрозумів, що забув вдома свою сумку з документами, яку я зазвичай ношу через плече і майже не знімаю. Та все ж назад вирішив не повертатися, бо це погана прикмета, тому поїхав у справах. Через 20 хвилин я повернувся і побачив на місці, де раніше стояла моя машина, дві ями від мінних вибухів. Тобто, якби я тоді вирішив повернутися, скоріш за все мене б тут не було”, — згадує чоловік.
Свої в Telegram 
