Прикордонник «Валантьор» воює на Сході. Під час боїв він врятував життя 37 своїм побратимам
Бойовий шлях «Валантьора»
24 лютого 2022 року «Валантьора» розбудила дружина й повідомила про початок великої війни. Після цього він ще довго не міг зібратися й зрозуміти, що відбувається. Та опанувавши себе, відвіз дружину з дитиною в безпечне місце. Сам же пішов записуватися в ТРО.
Вночі він патрулював вулиці міста, а вдень займався волонтерством. Саме звідти й з'явився його позивний, який причепився до нього вже під час служби. У військомат «Валантьор» пішов 21 березня. В максимально короткий термін він пройшов курс молодого бійця, і вже 1 квітня став на захист країни в лавах Луганського прикордонного загону.
Взимку 2022–2023 року його загін заступив на позиції неподалік Кліщіївки. Тоді окупанти наступали з південного флангу на трасу Часів Яр-Бахмут, щоб перерізати логістичне постачання українським оборонцям.
«Ми стояли між Кліщіївкою та Іванівським. Іванівське на той час вважалося тиловим, але чомусь по ньому прилітало там само сильно, як і на позиції. В принципі, з цього і почалась наша історія на бахмутському напрямку. І тільки тоді я зрозумів, що ми вже не прикордонна служба, а піхота», — згадує військовий.
Доволі швидко лінія фронту наблизилась до позицій прикордонників, і через натиск російської армії їм довелось відійти зі своїх позицій безпосередньо в сам Бахмут.
Жарти «Валантьора» й зв'язок із родиною
Під час запису інтерв'ю, прикордонник жартівливо звернувся до своєї дружини.
«Валеріївна, мене вкрали терористи! Вимагають, щоб ти купила спінінг, котушку, і прикормку, а краще дві. І тоді вони мене відпустять у відпустку», — ледь стримуючи сміх говорить він.
Водночас з Бахмутської операції на його телефоні залишилось відео, на якому він записує інше звернення до коханої. В ньому прикордонник говорить, що не знає, чи залишиться живим, адже посадку з сусіднім підрозділом незадовго до того російська армія знищила вщент. «Валантьор» обіцяє, якщо вдасться вийти живим з-під Іванівського, щодня або принаймні на всі святкові дні буде молитися. І у випадку, якщо його телефон хтось знайде, просить передати дружині, що він дуже любить її та дитину.
На щастя, тоді «Валантьор» вийшов з-під Бахмута живим. Та зараз він зізнається, що подумки досі перебуває в минулому. Хоча й не уявляє себе десь, окрім війська.
«Я ніби застряг у 22-му році, ніби в мене така картина, що я повернусь додому, а там мій син такий же малий, розміром з двохлітрову пляшку, який ще не вміє розмовляти. Мабуть, після закінчення війни, я й далі буду нести службу. Я не впевнений, що зможу повернутися до свого звичайного життя, яке було раніше. Тоді я працював в сфері будівництва. Напевно, після війни в ній буде багато роботи. Але зараз життя йде в режимі: до завтра дожив, ручки-ніжки на місці — то й добре», — ділиться прикордонник.
Після реабілітації — на навчання і знову в Іванівське
Після Бахмуту «Валантьор» потрапив до лікарні. Там його прооперували. А відновившись, командування вирішило відправити «Валантьора» на навчання у Британію.
«Я намагався до останнього не їхати туди, бо вже мав трохи бойового досвіду, і їхати на КМБ мені здавалось трохи "зашкварним". Але коли вже я пройшов КМБ, зрозумів, що мені дійсно дали знання, яких я до цього не мав. Наприклад, в тій же тактичній медицині. В подальшому це мені дуже допомогло», — зізнається військовий.
Повернувшись у стрій, «Валантьор» знову потрапив у Іванівське, бої за яке тривали з грудня 2023 року й аж до травня 2024. Прикордоннику було не страшно повертатися на знайому ділянку фронту, бо тоді він ще не усвідомлював, наскільки змінилась війна.
Захисник «Валантьор»
«Тоді вже наступила ера дронів-камікадзе, дуже багато fpv-шок. До цього я їх стільки не бачив. Я міг втікти від міномета, прийняти стрілецький бій чи дати відсіч броньованій техніці, але коли приїхав, то все відбувалося трошки не так, як я собі це намріяв».
«Валантьор» згадує, під час останніх боїв за Іванівське він був "бігунком": заводив військових у село, заносив їм боєкомплект, провізію та евакуював поранених. І саме в допомозі їм прикордонник знайшов своє призначення в цій операції.
Бої за Іванівське навесні 2024 року були надзвичайно складними через те, що частина села в певний момент опинилася в напівоточенні. Через це серед захисників села було багато поранених, а між підрозділами часто було не достатньо координації.
«В Іванівському були й "спірні" моменти, коли вже здавалося, що не вивезу. Я там довго пробув, і нєрвішки здавали, прямо дуже сильно крило. Були й панічні атаки. Але в мене є друг і побратим "Земляк", який кожного разу морально підіймав мене».
Одного разу «Валантьор» разом з іншим "бігунком", заходячи на позиції, почув крик. Рухаючись на голос, вони знайшли "трьохсотими" свого командира, його водія та медика свого підрозділу. Попри паніку прикордонник зміг накласти турнікети пораненим і забрати їх з поля бою.
«Ми затягли їх в якийсь розвалений сарай, хоч вони були набагато більшими за нас. Нам було дуже складно їх тягти, але наш командир самотужки піднявся і, будучи "300-м", ще й допомагав транспортувати нашого медика. І тоді я зробив, мабуть, найбільш необдуманий вчинок у своєму житті. Ми не знали, де буде евакуація й куди має приїхати "бешка". Я включив ліхтарик і побіг на зустріч цій "бешці": почав просто маячить, щоб вона мене побачила. А коли на краю Іванівського "бешка" мене зустріла, я почав кричати: "Їдь за мною!". Я в паніці просто біг попереду, а водій їхав за мною. В результаті, я прибіг і, як виявилось, ми весь час знаходилися на точці евакуації. Тобто, те, що я біг, було дуже глупо, бо мене могли просто побачити в коптер і вальнуть», — згадує «Валантьор».
Про врятовані життя і квіти
Загалом, за час перебування у Іванівці, «Валантьор» витяг 37 поранених. Серед них були як легкі, так і тяжкі, але, на щастя, усі вони залишились живими. Прикордонник ділиться, що продовжує підтримувати із ними зв'язок.
«Були й критичні поранені. Так складалося, що критичні — це ті хлопці, яких знаходили випадково. Припустімо, він був напозиції і "затрьохсотився", відповз у погріб і сидить. Більшість таких хлопців ми витягли тоді, коли шукали своїх зниклих поранених. Один із тих хлопців, якого я витяг, подарував мені ведмедика, а ще один, на знак вдячності, подарував квіти. Це було трошки незвично, але щось в цьому є», — зізнається військовий.
За порятунок життів у Іванівському «Валантьор» отримав медаль «Захиснику України». Прикордонник каже, що на врученні відчував себе по-особливому, а його спина ніби сама вирівнялась на команду «Струнко».
Проте, ділиться захисник, тепер медаль нагадує йому про всі складні моменти, які довелось пережити на фронті. Медаль ніби стала тригером для «Валантьора».
Свої в Telegram 
