У цій виставі — надія на відродження. Вірляна Ткач про “Маріуполь. Щоденники війни і дерево життя”
Вірляна Ткач — американська театральна режисерка українського походження презентувала більше трьох десятків спектаклів на тему України й нашої культури. Одна з останніх робіт режисерки була присвячена окупації Маріуполя — “Маріуполь. Щоденники війни та дерево життя”. З Вірляною Ткач Свої поговорили про її творчість, візити до України і, власне, спектакль “Щоденники війни та дерево життя”.
Про велику війну росії проти України дізналася під час зуму
Театральна режисерка Вірляна Ткач якраз працювала над проєктом, який був присвячений творчості Леся Курбаса (батька українського театру, — Свої), як в Україні почалась повномасштабна віна.
Режисерка Вірляна Ткач
“У нас вже була котра репетиція й зум з цього приводу. Ми всі були готові до вистави, тому що якраз 25 лютого день народження Леся Курбаса. І колега повідомила нам про те, що росія почала велику війну проти України. Далі ми майже тільки про це говорили — про виставу вже не говорили. Так що, можна сказати, що я на зумі зустріла повномасштабну війну”, — розповідає Вірляна Ткач.
Через два дні, каже режисерка, в Українському музеї Нью-Йорка творча група збирала кошти на допомогу Україні.
Режисерка говорить, що була у багатьох містах України — нерідко їздила на схід. Ба більше, у жовтні 2013-го року, приїхавши з творчим проєктом разом з письменником та поетом Сергієм Жаданом в Донецьк, Вірляна близько тижня провела в ізоляції, позаяк вже тоді там почалися антимайданівські, сепаратистські рухи.
На наступний рік цей проєкт довелось реалізовувати вже в Києві, через те, що Донецьк вже був окупований росіянами.
Вірляна Ткач
Подорож в Бердянськ Запорізької області організував для американської режисерки Євген Малолєтка — відомий український фотокореспондент, лауреат премій Джеймса Найта й Тараса Шевченка, який отримав широку популярність репортажем про блокаду Маріуполя.
“Євген показав нам, яка там прекрасна природа. Це були більш дикі шматки природи на березі моря. Вже точно не знаю, як правильно називаються ті райони. Він сказав: “Ну, поїхали, покажу вам красиву природу". Я не очікувала, що Азов може бути настільки атмосферним. Мені здавалося, що це щось типу нашого Нью-Джерсі. І тоді Євген показував рукою за море й говорив: “Бачиш, то росія там, вже на тому березі”. Що все дуже близько”, — розповідає американська театральна діячка.
Однак найбільш захоплююче й близьке для режисерки місто України — все ж таки Харків, позаяк саме там Лесь Курбас створив найцікавіші речі.
“Перший раз, коли я приїхала в Україну, це був 1990-й рік. Це ще був “союз”, була зима. Мене запросили, бо ми робили виставу про Курбаса, але з американцями. Спочатку для мене Україна дуже дивно виглядала… Темні сходи в будинках, зимові сумні вулиці. Я зустріла Черкашина (Роман Черкашин — режисер, актор, — Свої). Вперше він мені показав відомий харківський будинок “Слово”. Там просто люди жили й висіла одна табличка, що там колись жив Тичина. Ми стоїмо на подвір'ї, Роман мені каже: “Бачиш, Вірляно, світло отам? Там Тичина пише вірша. А ось там Курбас працює над новою виставою. А там Хвильовий стріляється”. І це була така космічна хвилина для мене. Я зрозуміла, що щось знаю про цю країну”, — ділиться режисерка.
Вистава "Щоденники війни"
Ідея “Щоденників війни”
Вірляна Ткач, яка побувала в Маріуполі особисто декілька разів, задовго до повномасштабної війни росії проти України — у 2016-2018 роках, у своїй виставі використовує фото приморського міста до війни і після повного його знищення окупантами, у такий спосіб підсилюючи контрастність та жахливість подій.
Режисерка й перекладачка в своїй творчості неодноразово використовувала вірші Сергія Жадана, позаяк багато поезій Сергія переклала раніше, й небайдужа до творчості відомого українського письменника. Вірляна каже, що працювала з Сергієм і це було чимале задоволення.
Сергій Жадан і Вірляна Ткач
От і в маріупольські історії американська театральна мисткиня органічно вплітає його вірші, а також поезію Вікторії Амеліної — поетки, яка загинула у Краматорську в результаті ракетного удару росіян.
Взагалі-то, історія спектаклю “Маріуполь. Щоденники війни та дерево життя”, зізнається режисерка, почалась з організації в Нью-Йорку експозиції світлин Євгена Малолєтки, присвяченої окупації Маріуполя у 2022-му році.
“Він мені подзвонив і сказав, що відправить свої фотографії з Маріуполя, які вже виставлялись у Парижі. Він сказав, що я маю організувати йому виставку в Нью-Йорку, а сам він приїде за два тижні. Але у нас складно організувати так швидко таку подію. Врешті решт мені пощастило, що в одній з галерей “випала” виставка. Так у нас все вийшло”, — розповідає Вірляна Ткач.
Фото Євгенія Малолетки з Маріуполя
Приблизно в той самий період з'явився "живий" матеріал — зібрані історії маріупольців, які переклала сама режисерка. Спочатку то була одноразова подія — читання з різними акторами маріупольських історій. І лише через рік сформувалась ідея вистави.
Кадр зі спектаклю "Щоденники війни"
Герої та “Дерево життя”
Знамените маріупольське мозаїчне панно “Дерево життя” художниці Алли Горської, яке було створене у 1967-му році, у 2022-му знищили російські окупанти. Дерево є не тільки фотоном, а важливою частиною постановки.
Роль художниці Алли Горської виконала культурна активістка Дар'я Коломієць. Власне, саме Дар'я й зібрала всі ці історії. Й не тільки маріупольські історії — авторка каже, що загалом на даний момент зібрала 41 історію війни від українців з різних регіонів, і вже випустила декілька подкастів, в основі яких ці щоденники.
Дар'я Коломієць грає художницю Аллу Горську
“Я читала історію про неї, що вона виносила червоні тюльпани Шевченку. А в той самий час маріупольській поліцейській, що ховається від обстрілів у підвалі, колеги приносять тюльпани. Це в березні 2022-го — на її день народження. Якимось чином вони знайшли їх під щільними ворожими обстрілами”, — розповідає режисерка.
Маріупольську поліцейську Євгенію Іванченко грає акторка Сьюзен Гванг, яка не одразу погодилася на таку складну роль.
Джордж Дренс грає бійця "Азова" Максима Нікуліна. Про нього у своїй історії розповідає дружина Олена, яка дізналася про свою вагітність, під час облоги "Азовсталі", де був Максим. Наразі маленький син воїна Костянтин зростає без батька, бо Максима Нікуліна росіяни забрали в полон й допоки його доля невідома.
Спектакль "Щоденники війни" Вірляни Ткач
Один з чотирьох героїв вистави “Маріуполь, Щоденники війни” — паралімпієць Ярослав Симоненко, який у дев'ять років втратив обидві руки. Ярослав три тижні разом із дружиною провів в окупованому Маріуполі, перебуваючи під постійними ворожими обстрілами без їжі й води.
Попри всі важкі маріупольські історії, понівечені вулиці колись квітучого міста й травмованих як фізично, так і психологічно людей, маріупольські щоденники мають на меті й вселити надію на світле майбутнє, каже режисерка, на те, що це українське місто буде звільнене від окупантів і відновлене. І знов розквітне Дерево життя.
Свої в Telegram 
