Ці захисники нарешті обіймуть найрідніших. Понад два роки вони були у полоні — ось їхні історії
14 вересня, під час чергового обміну полоненими між росією й Україною з російських колоній додому повернулися 103 військовополонені. Серед звільнених — бійці 36-ї бригади морської піхоти, Нацгвардії, зокрема 12-ї бригади спецпризначення “Азов”, з Міжнародного легіону, Сил спецоперацій і територіальної оборони, прикордонники, представники спецпідрозділу “Кракен”, поліцейські, військові моряки, представники Державної спеціальної служби транспорту і Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Це — захисники Київщини, Луганщини, Запоріжжя, Харківщини, Донеччини і Маріуполя. Історії декого з них раніше розповідали Свої. Ось історії тих, кого вдалося звільнити з російського полону.
Поки “Добряк” був у полоні від хвороби помер його улюблений пес
Свої в червні цього року писали історію Сергія Овчаренка з Сумщини. З “Азова” він звільнився наприкінці 2019 року. Жив у Польщі, а з початком великої війни повернувся, аби захищати Україну від окупанта. Спочатку брав участь у боях за Київщину. У березні 2022 року Сергій на гелікоптері полетів на допомогу побратимам в оточений росіянами Маріуполь. Боєць на псевдо “Добряк” воював там до наказу вищого військового командування вийти у полон у травні 2022 року.
"Добряк" під час обміну
Захисника вдома чекали батьки і кохана дівчина. А ще алабай Рем. Сергію було 18, коли батьки подарували йому собаку. Та, на жаль, Рем не дочекався свого власника. Через стрес після постійних вибухів пес занедужав: у лютому минулого року улюбленець Сергія помер.
Пес Рем на футболці
Катерина Прокопенко, дружина командира бригади “Азов” Дениса “Редіса”, зобразила на малюнках тварин, якими до повномасштабного вторгнення і потрапляння у ворожий полон опікувалися “азовці”, в тому числі й Сергій Овчаренко.
“Дезмонд” планував одружитися, але його кохана загинула на “Азовсталі”
Владислав Оксеньчук з Волині — ще один боєць, про якого писали Свої. Він — майстер спорту з легкої атлетики. В “Азові” був парамедиком.
До полку приєднався у 2019 році. Під час підготовки рекрутів “Дезмонд” познайомився з Анастасією Куницькою.
Владислав і Анастасія в Маріуполі
Коли Маріуполь окупували, командири пропонували жінкам вийти з “Азовсталі”. Але Анастасія відмовилася. “Поки Влад тут, я не вийду!”, — сказала вона тоді.
Коли Влад був на "Азовсталі", зрозумів, що хоче будувати майбутнє з коханою. Вони дуже чекали зустрічі одне з одним, навіть планували весілля. А в результаті навіть не змогли попрощатися — дівчина загинула в ніч з 2 на 3 травня 2022 під час бомбардування заводу.
Останній допис “Дезмонда” перед полоном
Олексій Новіков не міг стріляти, проте мав бажання захищати свій Маріуполь
“Матуся, я дома, я в Україні”, — таке повідомлення нарешті отримала маріупольчанка Ольга Новікова від свого сина Олексія. Студент-політолог, захоплюється історією, музикою, кіно та спортом. В планах було стажування у Верховній Раді. 26 січня 2022 року йому виповнилося 18, через місяць Олексій вступив до лав тероборони, аби захистити рідний Маріуполь від російських окупантів, хоча у хлопця не було жодних військових навичок.
Перший телефонний дзвінок після звільнення
Відтоді рідні більше не бачилися, і зв’язку майже не було. Лише 24 квітня 2022 жінці подзвонили з акаунту Олексія у Фейсбуці і сказали, що він у полоні. Після цієї звістки Ольга повернулася з-за кордону до Дніпра: вона ходила по всіх інстанціях, навіть подала заяву до Європейського суду щодо розшуку і звільнення її сина.
“Один раз Льоша мені дзвонив у липні. Тоді сказав, що він в Оленівці. А 29 числа сталася трагедія — вибух в колонії, де тримали українських полонених. Почали публікувати списки, і там Олексій Новіков, але там виявилося інше по-батькові та вік”, — Ольга розповіла “Вільному радіо”.
Співав гімн України, коли росіяни окупували Крим
Дмитро Климович — родом з міста Володимир, що на Волині. У 2014 році він навчався в Криму в Академії військово-морських сил імені адмірала Нахімова. Коли росіяни захопили академію, усіх курсантів викликали до себе. Не лякали й не били, навпаки — обіцяли вдесятеро вищі стипендії та одразу поліпшили харчування. Хлопці з Криму погодилися перейти на російський бік. З материкової частини — хто як. Дмитро навідріз відмовився.
Дмитро Климович
У день, коли окупанти влаштували офіційне свято переведення академії на "російські рейки", тим, хто відмовився, наказали сидіти в приміщенні й не висовуватися. На свято покликали відставних моряків, пенсіонерів. Курсантів вишикували. Спочатку зняли прапор Військово-морських сил України. А коли стали знімати синьо-жовтий, сценарій росіянам зламала зграйка курсантів, котра вийшла на вулицю і на повен голос стала співати гімн України. Серед них був і Дмитро Климович, пише видання “Район.Володимир”.
Далі Дмитро продовжив навчання в Одесі, у 2016 році випустився та отримав офіцерське звання. Згодом з дружиною Валентиною переїхав до Маріуполя. Туди випускника Одеської національної морської академії скерували на роботу на корабель “Донбас”, Дмитро був старшим помічником командира.
Дмитро Климович із дружиною Валентиною
Востаннє Валентина бачила чоловіка 23 лютого, він забіг в обід додому. Вже два тижні весь екіпаж чергував на судні. Додому на ніч їх не відпускали.
“О п'ятій ранку він зателефонував і наказав збирати речі. Сказав, що за мною заїдуть його хлопці. Я взяла сумки й документи, що були наготовані для пологового, кота посадила в переноску і залишила нашу маріупольську квартиру. Виїжджала в машині знайомих. Хотіла зупинитися у родичів у Запоріжжі, щоб повернутися додому за кілька днів. Дмитро ж кричав у слухавку: “Ніяке Запоріжжя, їдь до батьків на Волинь!”, — розповіла Валентина.
9 березня світ облетіли кадри обстріляного пологового будинку при лікарні № 3, де Валентина працювала лікаркою. Там вона збиралася народжувати сина. А вже наступного ранку Валентина передчасно народила.
29 березня 2022 року Валентині Климович зателефонував невідомий чоловік і повідомив, що Дмитро в полоні. Спершу вдалось дізнатися, що його тримають у Бердянській колонії № 77, далі товариші, яких раніше звільнили, сказали, що Дмитро у Севастополі. Згодом дружина дізналася, як усе було — Дмитро з товаришами був в оточенні, боєкомплект закінчився, командири вирішили прориватися. Вони одягнулися у цивільне і розбилися на групи. Та прорватися змогли одиниці.
Поки був у полоні, став батьком і дізнався про це тільки після звільнення
Андрій Турас з селища Холми, що на Чернігівщині. З дитинства мріяв стати військовим, тому після школи вступив до Чернігівського військового ліцею. Закінчив заклад на відмінно й продовжив здобувати військову спеціальність у Львівській військовій академії сухопутних військ. Після її закінчення 2015 року прибув на місце служби за направленням. Лише за 5 років, починаючи з простого командира взводу, Андрій дослужився до начальника озброєння бригади. Брав участь в АТО та ООС, захищав населені пункти Широкине, Водяне, Маріуполь.
До повномасштабного вторгнення Андрій був начальником озброєння 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Берлінського. Його дружина Ольга — старша бойова медикиня цієї ж бригади. Жили на два міста: пів року в Миколаєві, стільки ж в зоні ООС.
Андрій і Ольга Тураси
Вторгнення зустріли в Маріуполі. Як пишуть колеги з Сусіди.Сіty, через два дні подружжя разом зі всією бригадою евакуювали на завод “Азовмаш”. Коли ситуація загострилася, 12 квітня командири дали можливість бійцям самим зробити вибір: або виходити з боєм колоною машин, або вирушити маленькими групами й спробувати самотужки знайти безпечний шлях додому. Тураси обрали другий варіант. Їм вдалося вийти з території заводу, та вже наступного дня подружжя зупинили військові невизнаної "днр" і захопили в полон. Потім їх перевезли на Донеччину й тримали в СІЗО. Згодом переправили до російської федерації.
Олену в рамках обміну полонених 28 квітня 2022 року доправили на Запоріжжя й передали українським спецслужбам. Уже в Україні, проходячи обстеження, молода жінка дізналася, що вагітна.
Про те, що у нього 15 листопада 2022 року народився син, Андрій дізнався вже після виходу з полону. Хлопчику скоро буде два роки, його звуть Леон.
Дистанційно одружилися, а через два дні “Чакі” вийшов у полон
В інтернеті шириться відео, на якому колишній військовополонений каже про своє перше бажання на волі: “Хочу швидше приїхати і привітати батька з днем народження”.
Це Владислав Котельніков з Луцька Волинської області на псевдо “Чакі”. Він фанат футбольного клубу ЦСКА (Київ), представник колективу Old Castle. В “Азові” Влад з 2020 року. За словами дружини Вікторії, її коханий хотів потрапити саме до цього підрозділу. І Владиславу це не лише вдалося — він став одним із найкращих, хто тоді пройшов курс молодого бійця.
Владислав і Вікторія разом 10 років. Планували весілля. “Азовець” просив кохану переїхати з Луцька до нього в Маріуполь. І жінка практично перед початком повномасштабної війни погодилася, вже навіть почала шукати квартиру.
Владислав одразу після повернення в Україну
Вікторія згадує, коли військовим “Азова” треба було вже переходити в укриття на “Азовсталь”, її чоловік залишив у машині боєкомплект, запасний одяг, їжу, а взяв з собою кота.
“Він тягав його по всьому місту, по всіх боях, переносив з точки на точку”, – розповіла Вікторія виданню “Волинь”.
Одружилися закохані на металургійному заводі онлайн. Це сталося за два дні до того, як “Чакі” з “Азовсталі” вийшов у російський полон.
“10 травня Влад написав повідомлення і запропонував мені одружитися з ним. Я відповіла, що, звісно, “так”. 16 травня ми були вже офіційно одружені. Нас розписав командир. Це було телефоном, онлайн чи по відеозв’язку це не можна було зробити, тому що їх постійно обстрілювали”, — поділилася Вікторія.
Вікторія і Владислав Котельнікови нарешті зустрілися
Тепер Владислав і Вікторія нарешті зможуть влаштувати весілля.
“Вольт” приєднався до “Азова”, а його дружина з сином прожили в бункері 65 днів
Анна і Кирило познайомилися в Маріуполі. Він колишній морський піхотинець, вона — вчителька французької мови в школі. Одружилися, в сім’ї народився син Святослав. За три місяці до великої війни він звільнився, бо в сім’ї народився син, і чоловік працевлаштувався на “Азовсталь”.
Кирило Зайцев
Через кілька днів після вторгнення Кирило з Анною та сином Святославом, якому тоді було 3,5 місяці, з дому перебралися у бомбосховище на металургійний завод. У бункері перебувало 75 людей, Святослав був наймолодшим підземним жителем, пише ТСН. Згодом Кирило приєднався до “Азову”, а дружина з малюком прожила на заводі 65 днів. Зі сховища Анна зі Святославом вибралася за день до того, як по бункеру почали скидати найпотужніші бомби, вони були першими евакуйованими з “Азовсталі” до Запоріжжя.
"Вольт" після полону
Вже звідти Анна змогла зв'язатися з чоловіком. Кирило розповів, що закінчується вода, їжа та медикаменти. Він не вірив, що вдасться вийти з оточення. За кілька днів до виходу у полон “Вольт” зміг передати рідним невеликий лист: “Ви найдорожче, що у мене є. У цей складний час мене заспокоює тільки думка про нашу щасливу сім'ю”.
Після полону зрікся спілкуватися російською
Сергій Смирнов — боєць Військово-Морських Сил Збройних Сил України, диригент військового оркестру 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Про звільнення повідомила його дружина Крістіна Смирнова на своїй сторінці у Facebook.
Перша розмова з родиною
“Яке щастя! Які чудові новини! Нарешті син познайомиться з татом не лише по фото. Хлопчику було лише пів року, коли тато пішов захищати нашу країну і через кілька місяців потрапив у полон”, — написала дружина звільненого морпіха. Крістіна разом із сином переїхала з Миколаєва і наразі живе у Нововолинську, вона грає на флейті в місцевому оркестрі.
Сергія Смирнова разом з іншими морпіхами росіяни захопили в полон у квітні 2022 року в Маріуполі на заводі імені Ілліча.
Сергій Смирнов до початку великої війни
Зоя Смирнова, мати Сергія, розповіла, що після звільнення син сказав: “Ти як хочеш, а я більше не буду спілкуватися російською мовою”.
“Горинич” з честю повернувся на рідну землю
З полону повернувся легіонер “Центурії” та боєць 12-ї бригади “Азов” Валерій Горішній з Харкова. За інформацією молодіжної організації українських націоналістів, військовослужбовець на псевдо “Горинич” — керівник Школи молодих лідерів ім. Аксьона і Хоми.
Захисник "Горинич"
Він дав особистий приклад своїм учням, долучившись до лав “Азову” ще до повномасштабної війни.
“Бойові дії в Приазов’ї, оборона Маріуполя, російський полон — “Горинич” пройшов усі випробування і з честю повернувся на рідну землю”, — йдеться у повідомленні “Центурії”.
Керівниця Патронатної служби “Янголи Азова” Олена Толкачова обміймає Валерія одразу після звільнення
Кого ще повернули з полону 14 вересня 2024
Денис Чемерис — командир батальйону управління патрульної поліції Донецької області. Він потрапив у полон 10 березня 2022 року.
Поліцейський з Маріуполя Назар Турчин, який потрапив у полон 7 березня 2022. Спочатку перебував в Оленівській колонії, потім його перевели, куди саме — рідні не знали.
Микола Пізнюра та Ростислав Швачич — військовослужбовці 21-ї окремої бригади охорони громадського порядку ім. Петра Калнишевського.
Морпіх Рзаєв Нізамі Макані Огли — уродженець Азербайджану та український військовослужбовець.
Олександр Царьов — боєць “Азова”, професіональний боксер.
“Азовець” Антон Федоров — представник фанатського руху Jolly Gang (“Кривбас”, Кривий Ріг).
Довідка Свої: вперше за понад два роки повномасштабної війни українській стороні вдалося повернути з полону одразу 38 військовослужбовців 12-ї бригади спецпризначення “Азов”.
Після двох обмінів полоненими — 13 і 14 вересня 2024, командир “Азову” Денис Прокопенко на своїй сторінці у Фейсбуці привітав з поверненням “азовців” і подякував українським спецслужбам, владі та всім, хто постійно займається нелегкою справою — визволенням українських захисників з полону.
“У результаті двох обмінів після понад двох років у російському полоні додому повернулись 38 військовослужбовців 12-ї бригади спеціального призначення “Азов”! Кожен із них пройшов надскладні випробування: спочатку під час оборони Маріуполя, а потім — у ворожій неволі. Вони не зламались, не зрадили присязі, вистояли, і нарешті зможуть обійняти своїх рідних та близьких. Як командир, я вітаю кожного азовця, який повернувся на рідну землю. Дякую за ваші мужність та незламність духу. Ви — приклад стійкості та витримки для всіх українців”.
Свої в Telegram 
