Драмтеатр і скульптури Нільсена. Олександр Полосухін намалював 12 листівок з пам’ятками Маріуполя

Олександр Полосухін родом з Донецька, саме там починався його шлях у поліції. Після окупації чоловік залишився вірним присязі — Олександр з родиною переїхав до Маріуполя, працював пресофіцером Маріупольського районного управління поліції, а з 2019 року став заступником начальника відділу комунікації Головного управління нацполіції в Донецькій області.

Навесні 2022 Олександр евакуювався з Маріуполя, і після цього намалював архітектурні пам’ятки міста — стару водонапірну вежу, драмтеатр, будинок з годинником і меморіал “Колокол миру”, храм святого Петра Могили і собор Успіння пресвятої Богородиці, а ще — міні-скульптури архітектора Віктора Нільсена.

Пішов по стопах брата, який загинув на війні

Олександр пригадує, коли вступав до Донецького інституту внутрішніх справ, у 2001 році, його старший брат Андрій якраз закінчив цей виш.

Олександр ПолосухінАвтор: особистий архів

“Він почав працювати дільничним інспектором, але потім звільнився. Брат пішов до війська у 2015 році, був у 93-й окремій механізованій бригаді, тоді була його перша ротація. Відслужив рік на Донеччині. З початком повномасштабної війни знову пішов служити, призвали через військкомат. На превеликий жаль, у квітні 2023 року він загинув у Бахмуті, коли під час штурму вивозив поранених побратимів”.

Через конфлікт з керівником потрапив у пресслужбу

Після інституту Олександр працював за тією ж спеціальністю, як і його старший брат. Зізнається, від роботи не був в захваті. А потім через робочі питання стався конфлікт з керівником, і той навмисно не погодив відпустку влітку, як того просив Олександр, а відправив на відпочинок у грудні.

“Мені тоді було 22 роки, одна половина моїх друзів навчається, інша — працює. І що мені робити у відпустці взимку я не знав. Став вивчати комп’ютерні програми, особливо занурився у відеомонтаж. Скоротив до двадцяти хвилин мультфільм про Шрека, наклав свій звук. Тоді ми обмінювалися фільмами не, як зараз, через інтернет, а записували на диски, і так цей мультфільм потрапив до пресслужби тоді ще міліції Донецької області. Згодом мене запросили на співбесіду, на якій запитали, чи маю я бажання працювати у них. Ось так у 2008 році я потрапив до пресслужби”.

Поїхав з Донецька у відпустку і після оселився в Маріуполі

Говорячи про Донецьк, Олександр згадує його розквіт, який припав на 2012 рік. Тоді в місті проводився чемпіонат Європи з футболу. Мине менше двох років і Олександр за наказом керівництва поїде з Донецька, й більше туди не повернеться.

“Коли був штурм облуправління, я був у відпустці. Хоча до цього практично без вихідних був на всіх мітингах і займався документуванням подій. У відпустці я був у Юр'ївці, на березі Азовського моря, мені зателефонував керівник, від нього отримав наказ прибути до Маріуполя”.

Тож я з дружиною і дитиною, в шортах, шльопанцях і футболці, з однією сумкою приїхав до Маріуполя, де жив і працював до початку повномасштабної війни

До Донецька Олександр вже не повернувся, все, що мав там, втратив.

“У Маріуполі я працював у пресслужбі, фіксував і писав про події в місті, висвітлював роботу поліції в ЗМІ в нових для неї умовах, умовах конфлікту.

Олександр продовжує працювати в поліціїАвтор: особистий архів

А зараз з колегами виїжджаю на місце обстрілів, на евакуації людей, привозимо гуманітарну допомогу на лінію розмежування і, звичайно, організовую роботу з журналістами щодо їхніх виїздів до прифронтових населених пунктів, працюємо над фото- та відеоконтентом, аби люди бачили, що відбувається в Донецькій області і як в таких умовах працює поліція”.

Олександр на ДонеччиніАвтор: особистий архів

Яким Олександр запам’ятав Донецьк до 2014 року

Ще школяром Олександр вчився у художній школі, деякий час навіть хотів вступити до архітектурного вишу, та після закінчення "художки" передумав — не було бажання далі малювати. Потім вступив до інституту і зовсім було не до малювання.

“Іноді в зошиті малював ручкою, але виключно, щоб морально відпочити на парах. До малювання повернувся вже в Маріуполі, це був кінець 2019 року”.

Олександр згадує, як в одному із спеціалізованих магазинів побачив оголошення “Стань художником за 4 години”. І вирішив спробувати. Суть полягала у тому, аби прийти, заплатити і у присутності художника малювати все, що заманеться.

На одному з перших полотен Олександр намалював рідний Донецьк — обласне управління поліції і поруч їздять трамваї. Картина "Донецьк до 2014 року" написана олією. Етапи її створення Олександр фільмував на відео.

2020, полотно, олія. ДонецькАвтор: особистий архів

Пам'ятки Маріуполя лінерами на чорному ватмані

А ще він, крім олійних фарб, став використовувати лінери — це спеціальні ручки з чорнилами.

“Вперше працювати з лінерами спробував ще в Юр’ївці: зробив кілька малюнків на ватмані, відцифровував зображення і переносив їх на футболки, які сам носив”.

Олександр в Маріуполі, 2021 рік. Футболка з власним малюнкомАвтор: особистий архів

У березні 2022 року на завданні Олександр дістав поранення. Поки був на лікуванні, вирішив повернутися до творчості, яка стала частиною його реабілітації — малював на ватмані поліцейських.

“А потім у мене виникла ідея спробувати намалювати на чорному ватмані. Купив чорний ватман і білий маркер і став зображати Маріуполь, його пам’ятки. За основу брав фотографії, які сам робив або дивився в Інтернеті, обирав потрібний ракурс і малював, дивлячись на фото. До речі, фотографування — це теж моє хобі.

Драмтеатр, малюнок Олександра ПолосухінаАвтор: особистий архів

Передав ці малюнки відомому маріупольському волонтеру Кирилу Долімбаєву в його простір Little Mariupol, який він відкрив у Дніпрі. Потім зробив ще малюнки Нільсенів і передав їх у вільний простір “Халабуда” в Черкасах, роботу якого відновила Людмила, дружина відомого в Маріуполі фотографа Дмитра Чичери (Дмитро з березня 2022 року вважається безвісті зниклим в Маріуполі, — Свої)”.

Завдяки міжнародному проєкту з’явилася ідея з листівками про місто на березі Азовського моря

Того ж року знайомий Олександра — український письменник Володимир Аренєв, запропонував взяти участь у проєкті створення першої української антології фантастики в Польщі.

“Вони хотіли показати різноманітність стилів, написання, малювання у цій збірці. Обрали художників, кожен з яких ілюстрував два оповідання з цієї книги, які були перекладені польською. Всі гроші від продажу видання пішли на допомогу переселенцям, які оселилися з початком повномасштабної війни в Польщі. Коли представники волонтерської спільноти “Варта” поїхали на фестиваль фантастики у Польщу, я віддав їм оригінали самих малюнків, які були ілюстраціями до книжки. Вони мене запитали, що в мене ще є, і я в електронному варіанті відправив їм малюнки з Маріуполем і Нільсенів. Ось так і з'явилися ті самі листівки.

Маріупольська вежаАвтор: особистий архів

НільсенАвтор: особистий архів

Їх потім “Халабуда” і “Варта” друкували, а гроші з продажів з мого дозволу йшли на допомогу військовим. Наприклад, “Халабуда” займається ремонтом дронів для військовослужбовців. Ну, а потім я вирішив сам друкувати листівки і дарувати їх своїм друзям та знайомим. З усіх листівок у мене найулюбленіша — вежа.

Листівки Олександра Полосухіна з архітектурними пам'ятками МаріуполяАвтор: Сергій Ваганов

Може, тому що часто там і на заходах бував, і під час прогулянок по центру міста повз часто проходив. У мене навіть є футболка з моїм малюнком вежі”.

Придбати листівки з Маріуполем можна в просторі “Халабуда” і у волонтерській спільноті “Варта”.

Ці шеврони про пекло Маріуполя. Стас Борщак продає їх і свої картини, щоб допомогти пораненим бійцям

Залишив рідне місто, але не покинув місцевих. Як Олександр Ляхов допомагає маріупольцям та війську

Ірина Хащенко з Попасної два роки у кулінарному десанті на Тернопільщині. Вона готує вареники воїнам