Кожна людина має усвідомити, що від неї залежить перемога. Михайло Вершинін про виклики війни
Михайло Вершинін — доброволець, підполковник Нацполіції України. У 2014 році — під час АТО, брав участь в обороні Донецького аеропорту, воював у складі Правого сектору, батальйону «Аратта», де був заступником командира батальйону з бойової підготовки. У 2017 році Михайла призначили начальником управління патрульної поліції в Донецькій області. А з початком повномасштабної війни став на захист Маріуполя, дістав поранення. Після оборони «Азовсталі» потрапив у полон, з якого був звільнений у вересні 2022 року. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, орденом Данила Галицького та медаллю «Захиснику Вітчизни». Нині Вершинін продовжує захищати країну. У інтерв'ю Марії Берлінській він розповів про свою військову кар'єру та технологічний аспект сучасної війни, зокрема про використання дронів.
Як поліцейський став оператором дронів
Після звільнення з полону Михайло хворів, довго відновлювався й намагався знайти себе. І у 2023 році зрозумів, що, маючи час, може піти навчатися керувати FPV-дронами.
«І, як будь-яка людина, яка дивиться на те, як легко у пілотів іноді виходить пілотування, я думав, що то буде просто. Я пішов спочатку в одну школу в Києві. Там два тижні було навчання».
Перший тиждень був виключно на стимуляторах, другий — практичні заняття. Михайло згадує, під час першого тижня навчання йому сказали, що іспит він не складе і то був для нього шок.
Михайло під час інтерв'ю
«Ті люди, які зараз сидять і граються на джойстиках — це вже дуже хороші пілоти, бо вони мають розуміння, нейронні зв'язки у них працюють краще ніж у тих, хто цього не робив ніколи. А вийшло так, що я вже думав, що не здам іспит, і для мене це було дуже образливо».
Михайло провчився тиждень. Каже, спочатку в нього майже нічого не виходило. А потім ще місяць-півтора щодня вчився літати в ліфтофі. Свої здобутки показав інструктору. Лише після цього його допустили до практичних занять.
«Після того, як вже здав практичне заняття, почав літати. Придбав собі дрон, частину обладнання подарували. Я вже "захворів" цим абсолютно і безповоротно».
Коли прийшов час визначатися з напрямком, Михайло звернувся до Victory Drones, аби зібрати групу і відправитися на навчання до 190-го навчального центру, аби створити власний підрозділ FPV-шників.
«Була навчена група з декількох людей. Вони приїхали і практично "з нуля" все починали. Зараз вже ця група потрохи працює. Ми розвиваємося, щодня вдосконалюючі власні вміння».
Зараз група Михайла працює в районі Торецької агломерації.
«Наша група — це дуже мотивовані, фахові бійці. Якщо хтось приходить до нас, не маючи такого фаху, він дуже швидко навчається. Бо у нас немає такого, щоб хтось на когось давив. Людина, яка приходить до нас у групу, вона вже вливається у колектив. У нас вже є певні правила, традиції з шевронами, розташуванням, допомогою. У нас вся група — це ті люди, які перш за все мають копати, тобто у нас всі копають, за виключенням деяких дуже наших "сумашедших професорів" їм не можна, бо їм є чим займатися. А так наші всі копають».
Тому, ділиться Михайло, коли йому кажуть, що FPV-шники нічого не знають і нічого не можуть, він запрошує таких людей до їхньої групи, аби показати свої вміння та навички.
«Ми постійно облаштовуємо нові позиції, несемо бойове чергування, наносимо ураження і намагаємося максимально розвиватися. І кожен раз, коли я чую фразу, що поліція не воює, хочеться зняти якесь відео, може навіть селфі-відео, щоб показати, що поліція теж воює і що вона робить. Всюди є хороші і погані люди. І якщо постійно хейтити поліцейських і тикати їм, що вони не воюють, давайте про це говорити — ми можемо прийти з пацанами і дуже довго про це розмовляти».
Що треба знати командиру групи операторів
Перше і найголовніше, каже Михайло, важливо розуміти, що командир він тільки тоді, коли у нього є ті люди, якими він командує.
«Тобто, якщо у тебе є група, то ти, перш за все, не скільки командир, а лідер. Потрібно мати авторитет серед людей. А тут у кожного своя якась дорога. Але командир сам по собі, коли починає "хапати зіроньку", що він такий весь дуже сильний та розумний, він одразу втрачає своїх людей».
Михайло каже, люди — це живий організм, який на війні є справжнім.
«Це за лінією бойового зіткнення, десь ближче до центру можна кого завгодно з себе малювати і здаватися ким завгодно. А там — всі вони справжні: якщо ти козел, то ти козел, а якщо ти нормальна людина — ти нормальна людина. Так, бувають різні моменти. Але я кажу, що будь-яка вдала, досвідчена група — то робота не самого командира, бо не він її зробив, а люди. Тому, перш за все, потрібно чітко розуміти, що в цій команді коїться. Людям потрібно дати ресурс і не задовбувати».
Крім того, каже Михайло, бійцям потрібно давати відпочинок. Бо людина, яка відпочила, потім повертається у підрозділ завжди з "гарячими" очима та новими ідеями.
«У будь-якому разі — це, перш за все, менеджмент і маркетинг. Маркетинг — це окрема тема, коли представляють підрозділ і розповідають про те, чим він займається. А менеджмент — це правильне регулювання відносин в колективі».
Якщо говорити про групу Михайла, то, за його словами, їм регулювання не потрібне.
«Всі розумні, вони реально люди, які тягнуть. Це нормальна група, яка нормально працює. І досягнення того, що ми є — це підтримка керівництва, знову ж таки, не заважати і не задовбувати, і максимальний ресурс, що можна. І от воно тому і працює».
Чому волонтери важливі
Волонтери стали ключовою опорою для українських військових. Вони допомагають забезпечувати армію тим, що часто неможливо отримати від держави. Михайло вдячний волонтерам за їхню постійну підтримку.
«У нас є декілька груп людей, які постійно нас підтримують. І, користуючись нагодою, я дуже сильно всім дякую. Історія в тому, що ти звертаєшся або людина до тебе звертається і питає, що нам потрібно. І вже за декілька днів нам це або присилають, або відкривають збір».
І ця підтримка, каже Михайло, дуже підтримує та мотивує захисників.
«Волонтери бачать, що їхня допомога важлива. Коли ми отримуємо підтримку, ми працюємо з гарячими очима. Це сильний симбіоз, це дуже сильна комунікація між цивільними, які в нас вірять, та нами».
Як навчитися літати на дроні
Навчання пілотуванню дронів — це складний процес, але цілком можливий для тих, хто має бажання навчитися. Михайло радить почати з теоретичних курсів, які доступні в тому числі онлайн. Вони допоможуть закласти базу знань. Зокрема, йдеться про курси Prometheus: «Інженер БПЛА» та «Народний FPV». Михайло каже, у його підрозділі ці курси пройшли всі, бо без навчання там до їхнього підрозділу не можливо потрапити.
Після теорії важливо пройти практичне навчання на симуляторах. Михайло підкреслює, що це необхідно для розвитку навичок пілотування. Якщо ви не налітаєте на симуляторах хоча б 40 годин, далі просто нема чого робити, бо практика дуже важлива.
Тим, хто серйозно налаштований, важливо придбати пульт для тренувань. Це невеликі кошти, але важливий крок. І саме це дозволить отримати навички, необхідні для реальних польотів.
«Коли людина зробила ці кроки, все інше — питання часу. Далі вона потрапляє до нормального колективу і вчиться літати».
Також, каже Михайло, є потужні програми 190-го центру, де вчать всьому "з нуля".
«Тому FPV-вішник — це чувак, який може літати, паяти, копати, робити бліндажі, підривати і при цьому ще виконувати роботу піхотинця».
Як не вигоріти на війні
В умовах постійного стресу та бойових дій вигоряння — серйозна загроза для кожного військового. Михайло впевнений, що командир має створювати умови, де люди можуть працювати без зайвого тиску.
«Якщо людина мотивована, якщо її не задовбують, дають можливість працювати, вона і вигорати буде не так швидко, як людина, яка постійно під пресом знаходиться. Командирам потрібно думати про свій особовий склад».
Крім того, зазначає Михайло, зневіри в українців не було б, якби свого часу змалку ми мали потужне духовне виховання.
«Коли б, окрім віри у Бога, люди мали б вірити у себе, в людей, які знаходяться поруч, робити все для того, щоб їм також довіряли — робити якісь дієві команди, які будуть працювати… Якщо б хоча б з 2014 року ми починали це впроваджувати, як національну ідею, зараз все було б геть інакше».
Ба більше, з великою підозрою каже Михайло, що не було би і війни.
«Тому що вона просто не могла би статися. Зараз нашим суспільством і нашими військовими дуже часто користується ворог, закидуючи ті наративи, які постійно "бродять" в розумах. І наші військові зневірюються в тому що, вони думають, що воюють за дітей депутатів і таке інше».
Проте, наголошує Вершинін, треба розуміти, що навіть найвмотивованішим треба змінюватися. Важливо не витрачати власні сили на пошуки якихось примарних речей.
Також важливо давати людям можливість відпочити й відновитися. Михайло каже, людина, яка знає, що точно матиме можливість відпочити, набагато швидше повертається до роботи.
Якою має бути мотивація
Мотивація для кожного бійця на фронті — це те, що підтримує його в найскладніші моменти. Для Михайла головною мотивацією є його команда.
«Хлопці з моєї групи — вони справжні. Кожен зі своїм прибабахом, але про кожного можна книжки писати. Вони — звичайні поліцейські: один з чергової частини, інший — з безпеки дорожнього руху. А зараз це вмотивована група, яка один за одного, і вони цим горять. Я бачу їхні очі — це мене мотивує найбільш, ніж щось інше. Я бачу, що є люди — такі ж самі довбануті, як я, які готові щось робити».
У технологічному процесі: де зараз ми, а де ворог
Михайло каже, у ворога є системність та ресурс, у нас — креативність, але дуже погано з системністю.
«Коли вони починають системно щось виробляти — те що, ми накреативили, вони нас будуть в цьому бити. Ми винаходимо, а вони масштабують».
Українські захисники часто мають менше техніки та обладнання, але завдяки винахідливості знаходять способи вивести з ладу або перехитрити ворога. Проте Вершинін також підкреслює важливість покращення системності української армії, аби довготривала війна не обернулась на виснажливе протистояння.
Як підготувати суспільство до затяжної війни?
Михайло переконаний, що війна може тривати довго, і суспільство має бути готовим до цього морально й фізично.
«Я молю Бога щоб, кожна людина в Україні зрозуміла, що від кожного з нас залежить перемога. Якщо пересічні люди будуть дистанціюватися від війни, від смертей, від ще чогось, просто колись прийде їхній час і потім від них будуть дистанціюватися інші люди».
Михайло каже, важливо розуміти, що війна — це не лише справа військових. Усі громадяни можуть і повинні зробити свій внесок у перемогу, незалежно від того, де вони знаходяться.
Допомога, каже Михайло, може бути різною, але кожен має знайти свій спосіб бути корисним. Ми всі маємо боротися.
Чому фронт потребує дронів, які зібрані навіть на кухні
Волонтери продемонстрували, як навіть прості речі можуть змінити хід битви, виконуючи важливі завдання на фронті.
Дрони, зібрані волонтерами, мають велике значення на полі бою. Михайло підкреслює, що такі дрони можуть бути не менш ефективними, ніж заводські.
«Дрони, які ми отримуємо від волонтерів, одні з найкращих. Вони будуть спалювати техніку ворога на мільйони доларів, будуть спалювати обладнання, їхні склади. Це, знову ж таки, — вклад людини в перемогу, навіть сидячи на кухні».
Чому кожному треба мати військову підготовку
Михайло вважає, що кожен має отримати базову військову підготовку, оскільки війна може торкнутися кожного. Ці знання допоможуть вижити в екстремальних умовах.
«Зараз ми живемо одним днем. Сьогодні класно, тому що росіян немає під Києвом. Але завтра вони можуть там опинитися. І все одно прийдеться брати зброю. Тільки якщо ти будеш не обучений, то, скоріш за все, загинеш у перші 10 хвилин бою».
Тренування та навчання — це не лише засіб виживання, а й можливість зробити свій внесок у перемогу. А ще, підкреслює Михайло, підготовка може допомогти не лише на фронті, а й у звичайному житті.
Свої в Telegram 
