Відірвані. Як Денис зі Старобільська зберіг відносини з мамою, попри відстань і окупацію

Цей текст — частина спецпроєкту Свої “Відірвані. Історії родин, які розділила війна”. Кожна історія — про родинні зв’язки людей зі сходу, про те, як війна розірвала їх, а лінія зіткнення стала кордоном між людьми та поколіннями в сім’ях.

Міцні стосунки

Все дитинство і юність Дениса минули у рідному Старобільську. У 2014 хлопець вступив до одного із університетів Києва і переїхав до столиці. Каже, відстань не вплинула на його стосунки з родиною. Вони були міцними, особливо з матір'ю, з якою вони підтримували тісний зв'язок навіть попри рідкі зустрічі.

«Ми не бачилися часто, як інші студенти. Я приїжджав додому раз на пів року або навіть раз на рік, але це ніяк не впливало на нашу близькість. Ми розуміли одне одного, наскільки це можливо, ну, звісно, з огляду на конфлікт поколінь. Але зв'язок підтримували завжди».

Денис поїхав з окупованого Старобільська, та все одно підтримує зв'язок з мамою

Майже вісім років Денис прожив у столиці. А наприкінці 2021 року за сімейними обставинами повернувся до рідного Старобільська, до матері. Там вони і зустріли початок великої війни.

Остання зустріч

Російська армія окупувала Старобільськ у перші дні повномасштабного вторгнення. Денис згадує, попри страх невідомості, він зі своєю дівчиною вирішив виїздити з міста. Матері було важко прийняти таке рішення сина, і на початку вона, як каже Денис, з гаряча, питала: «Ти нас тут кинеш?». Але згодом, коли емоції вщухли, підтримала сина. А сама вирішила залишитися, бо не могла покинути літню бабусю та інших родичів, які також відмовилися від переїзду.

«Вона зрозуміла, що для мене буде краще, якщо я буду в безпечнішому місці. Мама не могла залишити бабусю, хоч це і її свекруха, але вона доглядала за нею протягом останніх років».

Підготовка до поїздки була досить емоційною. Денис каже, тоді все відчувалося в моменті.

«Лякала невідомість. По-перше, вся ця дорога: що буде під час поїздки з нами — невідомо. Були сумніви: а чи варто їхати кудись — туди, де не ясно, що на нас чекає. Тієї миті я зрозумів, чому мої мама і бабуся не хочуть нікуди їхати. Їм дійсно набагато важче. На той час мені не було й 30-ти, а вони — значно старші».

Зі Старобільська Денис з дівчиною виїжджали у травні 2022 року автобусом з місцевого автовокзалу. Провести їх прийшли мати та бабуся Дениса.

«Я не люблю довгих прощань. До цього ми все обговорили: я пообіцяв, що дорогою за можливості буду повідомляти де та як ми. Але все одно не обійшлося без емоцій. Обійми, сльози».

У бабусі було відчуття, що ми більше не побачимося. Не хотілося навіть припускати це, але я розумів, що це може бути наша остання зустріч

Так сталося, що те прощання на вокзалі стало для Дениса та його бабусі останнім. Нещодавно її не стало.

Зв’язок на відстані

Денис — єдиний зі своєї родини, хто виїхав з окупованого міста. У нього проукраїнська позиція. В той час як його рідні займають нейтралітет.

«Я не скажу, що моя сім’я проросійська, але й не можу назвати їх проукраїнськими. Їхня позиція — «аби тільки не стріляли», — розповідає Денис, і додає, що серед родичів є й ті, хто має проросійські погляди. Тож аби не вступати в конфлікт, з ними він не підтримує зв’язок.

Натомість з мамою Денис завжди на зв’язку. І навіть коли у 2022 році армія рф намагалася позбавити жителів Луганщини можливості спілкування, він знаходив рішення цій проблемі.

«У 2022 році українського зв’язку вже не було. А згодом окупанти взагалі перерізали всі мережі та інтернет. Він був лише у деяких людей, серед них була і моя родичка. Тому зв’язок з мамою я підтримував через неї».

А коли інтернет з’явився й у мами Дениса, вони змогли говорити без сторонньої допомоги, переважно спілкуючись через Telegram.

Ми можемо переписуватися кілька разів на тиждень, телефонуємо одне одному. Не обговорюємо політику, я намагаюся не задавати мамі незручних запитань. Та й вона особливо не розповідає нічого, лише якщо стається щось глобальне

Зокрема, нещодавно мама поділилася з Денисом, що росіяни зруйнували місцевий парк.

«Це був звичайний міський парк, де були дерева, травичка, атракціони. І в якийсь момент окупанти вирішили його переробити. І фактично знесли його, все перекопали. Зачепили й капличку з могилами священиків. І оцю всю ситуацію ми обговорювали».

Денис також зізнається, що за останні два роки їхні з матір’ю стосунки трохи змінилися, ставши більш закритими.

«Можливо, я просто подорослішав і не ділюся вже всім так відверто, як раніше. Хоча про важливі моменти свого життя я розповідаю. Я знаю, що завжди можу прийти до мами за порадою, хоч і в телефонному режимі», — каже Денис, і додає, що спілкування з мамою продовжує бути опорою для нього, навіть через відстань.

Відірвані. Війна розділила Наталію з Луганська з мамою, яка не може виїхати з окупації через хворобу

Відірвані. Світлана дуже боїться більше не побачити бабусю, яка залишилась в окупованому Сватовому

Відірвані. Як війна розділила родину Олександри з Донецька і звела між ними кордон