Світлини з минулого. Як Денис Черв’як із Старобільська зберігає пам’ять про рідне місто
Денис Черв’як усе життя прожив у Старобільську. Після початку повномасштабної війни був змушений залишити рідне місто. Зараз Денис мешкає у Києві, працює в бібліотеці, волонтерить і створює фотопроєкти, які стають символом його зв’язку зі Старобільськом. Його роботи вже виставлялися у багатьох містах України і навіть за кордоном, проте він мріє повернутися до рідного міста після його звільнення і завершити цикл світлин, який почав ще до великої війни. Про життя у Старобільську, виклики евакуації та збереження пам’яті у фотопроєктах Денис розповів для Сватове.City.
Від спорту до культурного прориву
Денис прожив у Старобільську всі 27 років свого життя. Навчався у місцевій гімназії, потім вступив до педагогічного університету на спеціальність «Фізичне виховання».
«Понад 10 років займався волейболом, а ще силовим триборством», — згадує він.
Проте спорт став лише початком його шляху. Після університету Денис вирішив змінити курс і став працювати у Луганській обласній бібліотеці, яка переїхала до Старобільська після окупації Луганська.
«Я прийшов на посаду SMM-спеціаліста, бо мав певний досвід у цій сфері. Але паралельно ми з друзями почали організовувати в місті різні заходи — концерти, творчі вечори, музичні події. Хотіли створити культурні колаборації, залучити аудиторію».
Денис Черв’як
Тоді до Старобільська приїжджали відомі письменники, митці, зокрема Олександр Положинський з гурту «Тартак», Сергій Жадан, гурт «Козак Сістем» та інші.
«Ми намагалися змінити уявлення про бібліотеку як місце, де лише вимагають тиші й вчасного повернення книжок. Хотіли, щоб у нас було місце для живого спілкування, дискусій, творчості, щоб люди могли прийти та відчути себе вільно. Думаю, нам це вдалося, і бібліотека поступово перетворювалася на справжній культурний центр, де було місце не лише для читання, а й для живого спілкування, музики, мистецьких перформансів».
Перші фотопроєкти та нові сенси
У бібліотеці Денис організовував заходи з акцентом на літературу, зокрема презентації книжок і творчі зустрічі. Одночасно він почав серйозно цікавитися фотографією. І це стало для нього не лише способом фіксування моментів, а й можливістю показати свої емоції. Саме це захоплення у 2016 році перетворилося на власний фотопроєкт «Старобільськ».
«Моя ціль — показати людей цього міста, його красу та мальовничість. Мені дуже подобаються живі фотографії, без постановки. Завжди намагаюсь надати атмосферності фото, які ще нагадують кадри із фільму. У результаті можна побачити багатогранність життя та емоції», — пояснює він.
Свій проєкт Денис присвятив рідному місту та його жителям.
Виставка «Старобільськ»
«Було бажання закарбувати живі моменти у пам’яті. Відчував, що це важливо. Після окупації міста цінність цих світлин змінила моє уявлення про фотографію, зрозумів, що все що створював було не дарма. Адже ці фото — це частина історії. Коли фотографував, стикався з непорозумінням з боку деяких людей. «Навіщо ходиш, як маньяк? Тобі що зайнятися більше нічим?». Радий, що не слухав тих людей. Але жалкую, що не встиг зробити більш», — ділиться Денис, і додає, що свій проєкт він вже представив у різних містах України.
Не менш символічним став проєкт «Дерева в моєму дворі», який Денис також розпочав у Старобільську.
Свої проєкти Денис присвячує рідному місту
«Перше дерево я сфотографував у дворі свого будинку в Старобільську. Воно завжди для мене було символом дитинства, хотілось його закарбувати у пам’яті. Після березня 2022 року я продовжив фотографувати, шукаючи подібні мотиви в інших містах України. Проєкт має більш символічне значення — це пошук зв'язку з рідним домом і спогади про те, що було втрачено».
Ці світлини були виставлені на персональній виставці у Києві та представлені на групових виставках за кордоном, зокрема у Торонто.
Виклики війни та мрії про повернення
Повномасштабна війна змінила життя Дениса. Зі Старобільська він виїхав у перші дні російського вторгнення. І за ці роки встиг змінити декілька місць — від села на Прикарпатті до Ужгорода й Одеси. Кожне з цих місць стало для нього коротким етапом адаптації до нової реальності.
«Я досі працюю у бібліотеці, водночас займаюся фрилансом і волонтерством, намагаюся знайти баланс у житті», — розповідає Денис.
Денис на своїй виставці
Одна із найцінніших речей, яку йому вдалося взяти із собою в евакуацію, був старий плівковий фотоапарат.
«Це той фотоапарат, яким ми колись знімали родинні фото для сімейного альбому. Самі ж альбоми залишилися у Старобільську, і я тепер маю лише ці спогади, що зафіксовані на плівці. Я досі іноді знімаю на цю камеру, але все рідше переглядаю старі знімки — зараз це боляче».
Попри все, ділиться Денис, найбільше він мріє про Перемогу та повернутися до рідного міста.
«Хоча розумію, що питання культурного розвитку міста після війни — дуже складне і потребує багато зусиль. Але дуже хочеться повернутися і продовжити свою справу».
Зокрема в планах у Дениса завершити серію фотографій місцевого «Голівуду» — крейдяної гори в різні пори року.
«Я хочу завершити цикл фотографій, зняти літню пору року з тієї ж точки, де вже зафіксовані інші пори року. Бо до завершення серії не вистачає лише літа. І я сподіваюсь, що скоро я це зроблю у вільному, українському Старобільську».
Свої в Telegram 
