Їдемо туди, де потрібні, рятуємо людей. Як живуть у шелтері в Запоріжжі переселенці з Донеччини

Сподівались, що все налагодиться, та довелося рятувати власні життя

Одни із запорізьких шелтерів приймає вимушених переселенців з усіх напрямків, але більшість людей тут з Донеччини. І у кожного з них своя сумна історія.

Шелтер "АРТАК"Автор: Єва Миронова

Вікторія виїздила з рідного міста Курахове через обстріли росіян двічі. Минулого року на початку літа, потім поверталася, сподіваючись, що все якось налагодиться. А нещодавно виїхала з мамою, братом і маленьким сином остаточно.

Вікторія з мамоюАвтор: Єва Миронова

“Просто неможливо було залишатись через ворожі обстріли, тим паче, що я народила дитину. Якось ми йшли вулицею і прилетів снаряд на дах будинку. Ми побігли в під'їзд, і прилетів ще один, після чого звалилася плита, яка ледве не вбила нас. Після цього ми тимчасово виїздили на захід України в Рівненську область, куди евакуювалась мати мого чоловіка. Там є табір для переселенців, але нам не дуже комфортно було. Повернулися додому, а там стало ще гірше. Наш будинок повністю розбитий”, — розповідає Вікторія.

Жінка каже, що в тій стресовій ситуації не думали, які речі брати — схопили найнеобхідніше й поїхали. Евакуювали родину волонтери.

Ми їхали під обстрілами, я знов боялась за дитину

У Валентини Породіної з Вугледара два безвісти зниклих сина, які пішли захищати країну від російських загарбників. Мати залишалась у рідному місті до останнього, ховаючись в підвалі від обстрілів. Отримала контузію.

Валентина ПородінаАвтор: Єва Миронова

“Два роки під обстрілами жили, але довелося виїздити. Минулого року в листопаді приїхали в Курахове. Знімали разом з іншими вугледарцями квартиру. Але й звідти довелось евакуюватися, бо дуже сильні обстріли. Старшому сину В'ячеславу 45 років, а молодшому Олексію — 40. Обидва пішли на війну й поки що не повернулися. Вважаються безвісти зниклими”, — розповідає жінка.

Мешканці шелтера плетуть маскувальні сітки для шлемів військовихАвтор: Єва Миронова

На фронті на Покровському напрямку зараз і син Ірини Попереки, що виїхала з Торецька. Жінка каже, що від рідного міста нічого не залишилось — ворог повністю його розбомбив. З середини липня 2022 року в місті вже не було електрики, води й газу. Припинили працювати банкомати й різні установи. Ірина втратила дві квартири й будинок — повертатися нема куди.

Ірина ПоперекаАвтор: Єва Миронова

“Спочатку ми виходили в коридор, бо не було куди ховатись. А потім обстріли посилились — розбомбили школу навпроти. Тоді вже поруч з нами відкрили підвал, і ми постійно туди спускалися. Влітку цього року виїхали з-під обстрілів. До останнього сиділи, сподіваючись, що виживемо й обстріли припиняться. Вивозили нас британці на броньованій автівці. Довезли до Костянтинівки, потім в Дружківку, а потім у Запоріжжя”, — ділиться Ірина Поперека.

Ми встигли взяти тільки документи. А так їхали в халатах і капцях, але тут нам все дали — всі речі. І повністю одягли

Жінка також забрала мамину подругу — незрячу бабусю, бо у неї більше нікого немає.

До речі, в шелтері фонду “АРТАК разом до мрії” зараз живуть переважно люди похилого віку, нерідко лежачі чи ті, кому важко пересуватися, і тут є все обладнання для таких людей.

Їдемо туди, де потрібно врятувати людей

Нині у шелтері живуть 23 людини. Однак директорка благодійного фонду “АРТАК” Наталья Ардальянова, працівники якого майже рік тому відкрили цей прихисток для тимчасових переселенців, каже, що планується розширення. І тоді шелтер зможе приймати більше людей.

Наталія АрдальяноваАвтор: Єва Миронова

“Окрім розміщення людей, ми займаємось евакуацією, а також допомагаємо людям оформити втрачені документи. Цей шелтер ми відкрили у березні цього року. Дуже довго шукали приміщення, щоб було зручно з точки зору логістики й підвозу людей. Так, якщо вийде орендувати частину приміщення поруч, то ми зможемо приймати більше людей”, — розповідає Наталія.

Команді фонду допомагають інші благодійні організації, в тому числі й міжнародні. Наприклад, “Схід SOS” надали меблі, техніку, допомогли зробити ремонт. Нерідко до допомоги приєднуються й закордонні благодійники, в тому числі американські.

Евакуацією людей з небезпечних точок запорізький фонд почав займатися майже три роки тому — на початку повномасштабної війни, коли люди активно виїздили з окупованих територій Запорізького регіону. Паралельно волонтери вивозили людей також з Донецького, Луганського та Херсонського напрямків.

Данііл ПічікінАвтор: Єва Миронова

“Ми приїжджаємо туди, де потрібна допомога й вивозимо людей. На сьогоднішній день це всі можливі напрямки. Про нашу діяльність люди давно знають. Всі, кому потрібна допомога, напряму звертаються на нашу "гарячу лінію". Також ми співпрацюємо з містом і з різними організаціями, з котрими можемо координуватися та робити якісь великі евакуації. Ми робимо повний цикл евакуації: забираємо людей, допомагаємо з поселенням, якщо це потрібно. І довозимо туди, куди потрібно — від міст України до Європи”, — розповідає співзасновник та керівник фонду “АРТАК” Данііл Пічікін.

Ванна для маломомобільних людейАвтор: Єва Миронова

Наразі, каже волонтер і співзасновник благодійного фонду, із прифронтових міст Запорізької області виїздить небагато людей. Частіше зараз евакуація відбувається з Донецького напрямку та з Харківщини.

Відзначимо, що в Запоріжжі працює десять муніципальних шелтерів і 17 приватних. У міськраді зазначають, що приблизно 200 вільних місць мають всі прихистки разом.

Відірвані. Як війна розділила родину Олександри з Донецька і звела між ними кордон

Відірвані. Війна розділила Наталію з Луганська з мамою, яка не може виїхати з окупації через хворобу

Відірвані. Світлана дуже боїться більше не побачити бабусю, яка залишилась в окупованому Сватовому