За картини мене б забрали на підвал. Володимир Куп’янський про те, як війна змінила сенси творчості
Змінився світ, і мені треба було змінитися
Володимир Куп'янський — український фігуративний художник зі сходу України. Як він сам розповідає, працює у різних жанрах — живопис, графіка, ілюстрація, скульптура.
"Мої роботи завжди сповнені гострої іронії і сарказму. Гротескні персонажі творів — носії хворобливих диспропорцій і протиріч, які мало пристосовані до щасливого і гармонійного життя. Гумор, гротеск і невротизм — це три провідні складові моєї творчості", — розповідає художник.
Володимир Куп'янський
Принаймні, так було до повномасштабної війни, яка застала Володимира на його батьківщині — у Біловодську Луганської області. Родина художника пробула в окупації понад місяць, а потім виїхала на підконтрольну територію України. Наразі Володимир тимчасово мешкає у Дніпрі і намагається віднайти себе як митець і артист у нових реаліях сьогодення.
Попри вторгнення росії на схід України ще у 2014 році, до великої війни біловодський художник був космополітом і працював на світового глядача. Володимир каже, його творчість не була пов'язана конкретно з Україною.
Робота Володимира Куп`янського до великої війни
“Я вважаю себе такою людиною, що до повномасштабної війни була геть не серйозною, яка жила собі своїм таким приватним життям. Такою собі транснаціональною людиною. Моя творчість була зрозуміла й американцю, і французу. І, до речі, найбільше мої роботи купували закордонні колекціонери”, — розповідає Володимир.
З початком повномасштабної війни у багатьох людей відбулися глобальні внутрішні зміни, каже художник. Це і ставлення до себе, і до людей навколо, і до міста, в якому ти живеш.
“Ті питання, які давно були на порядку денному, вони оживились, і ти мав сам собі відповісти на питання: хто ти — українець, не українець, манкурт? Якою мовою ти маєш спілкуватися, про що думати, як діяти? Я відчув, що якимось чином я маю відповісти на це. Знаю, що є такі художники, які до війни малювали квіточки, почалася війна, а вони продовжують малювати квіточки, наче нічого не відбулось. Мені це здавалось дуже незрозумілим”, — говорить митець.
Володимир Куп'янський каже, що не соромиться своєї творчості до повномасштабної війни, але не міг повернутися до неї.
Володимир Куп'янський
Треба було проявити культурний спротив
Вже з лютого 2022 року рідний Біловодськ, де Володимир мешкав з дружиною й сином, окупувало російське військо. Працювати в окупації, каже Володимир, було складно, а довго залишатись — небезпечно.
Наприклад, за такі роботи окупанти могли забрати митця на підвал.
"Я тоді ніби вже переможений готувався до можливої окупації і заздалегідь починаю писати парадні портрети загарбників. Хтось їх зустрічатиме з хлібом-сіллю, а я ось — з величезними портретами, повними гідності та ознак "величі" окупантів".
"Російський ліс або Другий кінь Апокаліпсису"
"3d-візуалізація світоглядних розбіжностей або українські окуляри для Путіна"
Та, попри увесь внутрішній спротив, реальність була іншою. І треба було якось розуміти, куди рухатись.
“Коли пройшов перший шок від нападу, усталилась якась ця дурна реальність навколо нас — з цими окупантами, патрулями, автоматами, наставленими вниз живота. Коли ти вже не мав шукати їжу в магазинах, в яких вже нічого не було, бо все вже "розмели", коли вже не бігав по аптеках за ліками, то починав думати, що ж робити далі”, — розповідає Володимир Куп'янський.
Митець каже, що в окупації мав пару ідей, які хотів реалізувати. Була потреба відповісти на те, що відбувається навколо. Але дружина вмовила утриматись від цієї реалізації, бо це було максимально небезпечно для родини.
“Я почав думати про листівки чи щось подібне. Мені треба було показати своє невдоволення тим, що відбувається. Проявити спротив. Щоб окупанти зрозуміли, що легко їм не буде, і люди їх не підтримують. Але коли дружина дізналася, то у нас була конфліктна розмова. Вона сказала, що мене й так можуть забрати, а з такими проявами поготів”.
Роботи після окупації
До творчості Володимир Куп'янський повернувся тільки після виїзду з окупації — ближче до травня 2022 року. Митець каже, тоді звільнилось дуже багато додаткової енергії, аби своїми роботами якось допомогти країні й людям.
“Митці включились з перших днів війни. Почали рефлексувати над тим, що відбувається. Правда, я помітив, що декілька місяців у людей був такий ступор через те, що відбувається. Тому що події мали дуже інтенсивний і незвичний прояв”, — говорить художник.
"Римський портрет ху...ової людини. Автор невідомий. Часи кінця Імперії"
Вже на початку літа 2022 року в культурному просторі Дніпра, куди евакуювався художник з родиною, з'явилися всякі культурні ініціативи — від виставок про війну до виставок-продажів та аукціонів.
Майстерня митця залишилась в окупації, а у ній все — від полотен до матеріалів. Але Володимира підтримали люди — вони активно відгукнулися на його пост у фейсбуці з проханням про допомогу, і практично дали інструмент в руки художника — зібрали гроші на планшет для малювання. Тому більша частина робіт, створених після окупації, — це цифрові роботи.
Тоді у художника з'явився проєкт-виставка серії діджитал-артів “Страна побєдівшего корічнєвого”.
“Перекручена росією реальність і заявлені нею амбіції, якими вона мотивувала і виправдовує свою війну, і створили того монстра, якого отримав світ і маємо ми у якості свого скаженого сусіда і смертельного ворога. Росія — імперія ресентименту. Ресентимент — це єдина причина і філософія існування росії в цьому, сучасному, її втіленні. І саме в ній абсурд набув не просто жахливих розмірів, а цілком мистецьких форм, народивши державу ображених на світ і впевнених у своїх претензіях на чуже народів (закреслено) люмпенів, яких виплекав закомплексований психопат за більш ніж двадцятирічну історію свого беззмінного правління”.
Ще одна серія картин, написана Володимиром вже у Дніпрі, присвячена жінкам під час війни. Художник назвав її "Вона і війна".
З проєкту "Вона й війна"
“Ця серія картин про те, як війна позбавляє жінку її базових потреб, її життєвих опор, її основи основ: потреби у спілкуванні, увазі, близькості, сексі, любові — всього того, що є і методом, і інструментарієм, і шляхом, і метою, необхідними для реалізації її основного таланту — примноження життя. Війна — це те, що скасовує у жінці жінку, принаймні, намагається це зробити. На цих картинах — абстрактні жінки, різна натура без демонстрації рис і характерних ознак конкретної жінки, життя яких завмерло, поставлено війною на паузу, що все ніяк не закінчується; життя, в якому немає нічого, крім скупої механіки повсякденності, оголеного, як нерв, очікування, прагнення жити й любити, попри все”.
Вже понад два роки Володимир Куп'янський живе у Дніпрі, однак каже, що й досі не почувається зовсім своїм серед дніпровських митців.
“Так, я когось знаю, з кимось спілкуюсь, але зовсім інтегруватися в мистецький простір Дніпра мені поки що так і не вдалося”, — резюмує Володимир Куп'янський.
Свої в Telegram 
