17 етапів та вирок у 30 років. Через що довелося пройти захиснику Маріуполя Олегу Завалецькому
Обмін, реабілітація та плани на майбутнє
Олег й повернувся додому після майже трьох років у полоні. У жовтні 2023 року його обміняли. Захисник пройшов реабілітацію у Національному реабілітаційному центрі “Незламні” у Львові. Лікарі виявили серйозні травми внутрішніх органів та голови, через що Олегу довелося перенести операцію. Попри це, він не втратив оптимізму та бажання служити Україні.
Олег Завалецький
“У мене було багато часу планувати своє життя та кар'єру. Одного разу я провів 70 діб у одиночній камері. Там аналізував свій досвід та Маріупольську кампанію загалом, накидав тези до своєї наступної наукової роботи з інженерно-фортифікаційних споруд. Військова служба завжди була мені в кайф”, — зізнається Олег.
Наразі він активно займається спортом, набирає м'язову масу та планує здати нормативи кандидата в майстри спорту. Олег також висловлює подяку персоналу всіх реабілітаційних закладів України та наголошує на тому, що в наступних обмінах потрібно намагатися дістати з неволі поранених та хворих, яких, на жаль, досі дуже багато.
“Зараз якщо в житті виникає якесь проблемне питання і мене воно мучить, я думаю: “Олеже, ти вибрався з таких місць, де тебе намагалися знищити всіма способами, а ти вижив. Немає нічого неможливого”, — каже він.
Розбираючи вдома листи, які Олег писав із ворожих катівень, він знайшов лист, адресований самому собі. Це було буквально 10 мотивуючих пропозицій, ніколи не опускати руки і робити те, про що мріяв, перебуваючи у неволі.
“Дивлячись на те, що відбувається в країні, я не можу сидіти склавши руки. Не можна залишати все в такому положенні. Я відчуваю енергію щось робити і бути корисним”, — каже Олег.
Він сподівається на те, що хоча б 1% тих, хто прочитає цей матеріал, стануть більш усвідомленими та надихнуться прикладом життєстійкості полонених захисників України.
“Хочу, щоб люди все зрозуміли, і докладали сил для перемоги. А вона буде, це 100%!”, — упевнений Олег.
Завжди мріяв бути військовим
Олег народився 6 квітня 2000 року у селищі Сокіл, неподалік Кам'янця-Подільського. Його вихованням займався дід, колишній офіцер-танкіст, який мріяв бачити онука військовим.
“Дід помер. Він не побачив, як його мрія здійснилася, але я сам загорівся цією ідеєю, вибрав шлях військовослужбовця і у 2014 році вступив до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою”, — розповідає Олег.
Після закінчення ліцею він вступив до Львівської академії Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного, де став заступником командира взводу, а згодом — командиром першого відділення. Олег активно займався спортом та науковою діяльністю, написав три наукові роботи та одну статтю.
Після випуску йому пропонували різні вакансії, включаючи посаду у Генеральному штабі, але Олег обрав 501-й батальйон морської піхоти.
“Грунтувався на елітарності підрозділу і тому, що весь особовий склад там точно знає, що наш ворог — росія і її треба перемогти”.
Бої за Маріуполь
Олег був бойовим інженером. 10 грудня 2021 року в зону ООС він вирушив на 5 днів раніше батальйону, для того щоб підготувати ВОПи та мінні поля. А вже 15 грудня 501-й батальйон морської піхоти почав нести службу в Широкиному.
“Наше завдання було вести стабілізуючі дії, вести інженерну розвідку доріг та удосконалювати старі позиції”.
Проте з 18 лютого 2022 року обстановка на лінії фронту стала тривожною. рф посилила обстріли та почала проводити інформаційні операції.
“Я бачив відео, де розповідалося, що нібито ми повинні атакувати та десантуватися у Новоазовську. Це абсурд. Ми мали завдання суто з оборони”.
24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення. Олега призначили керувати протидиверсійними діями, він мінував підступи до Маріуполя у Широкиному.
“1 березня надійшов наказ на відхід у завод Ілліча для відновлення боєздатності. Потім командир бригади вирішив повертатися до Широкиного, і ми безуспішно штурмували залишені позиції”, — згадує Олег.
Олег під час боїв за Маріуполь
2 березня Олег виїхав на розвідку до міста. Морпіхи зайняли оборону від селища Мирного до металургійного коледжу.
До 15 березня Олег діяв як військовий інженер, розбивав мости підвезення до армії рф, ставив мінні шлагбауми та зводив фортифікації. Після цього став діяти як звичайний піхотинець. Був на позиції біля жіночої колонії на відстані 150 метрів від ворога. Позиції морпіхів постійно обстрілювалися, вони несли великі втрати.
“Ми мали 60 вбитих і дуже багато поранених. Майже всі, в тому числі й офіцери управління, були задіяні в оборонних та штурмових діях”, — розповідає він.
Полон та катування: пережите у неволі
Олег згадує, що коли їхні позиції стали обстрілюватися з танка, ніяких засобів його ліквідувати не було. Хлопці почали втрачати дух.
“Тому нам не можна відходити, інакше росіяни зайдуть у завод і нас перестріляють. Наше завдання – накришити їх якнайбільше і залишитися живими”.
За словами Олега, батальйон був відрізаний повністю від комунікації з “Азовсталлю”. Доводилося користуватися російськими трофеями. Так тривало до квітня — допоки Олег та його побратими не потрапили у полон. За його словами, це не був їхній вибір.
“Заступник командира батальйону старший лейтенант Безсмертний сказав усьому особовому складу прийти на допомогу другій роті. Аргументував тим, нібито їх оточили. Ми всі знялися та поїхали туди. Там побачили їхнього командира без броні та зброї. Він сказав, що ми вже знаходимося на території ворога і маємо два шляхи: здатися в полон або залишитися в цій землі”, — розповідає Олег й додає, що відповідальність за це рішення лежить на конкретних особах, а рядові бійці билися і помирали героїчно.
Тоді росіяни взяли в полон 260 бійців 501-го батальйону. Й відтоді розпочався час жахів, катувань, принижень.
“Я говорив із представником ООН. Він сказав, що це найбільше число, яке він чув і чули його колеги. Тож я встановив невеликий рекорд”, — усміхається Олег й додає, що всього пережив 17 етапів.
“Ад Данте на землі”
Коли Олега етапували до СІЗО Кашино (Тверська область), там окупанти стали “шити” йому кримінальну справу.
“Принцип у них такий. Де гинули цивільні від рук РФ і поряд були ми – отже, і провину можна повісити на нас. Спочатку я щиро відмовлявся, але потім били мене та інших. Щоб це припинилося, я сказав: “Ок” і підписував, що тільки можна. Але краще не ставало. Я став найпопулярнішим військовополоненим у Кашині. Усі зміни спецназу говорили: “О! Алігатор! (Це мій позивний). Він убив 5-6 людей” і починали бити. У Кашино мені зламали ногу”, – розповідає Завалецький.
Коли “справа” була готова, Олега етапували до Мордовії на особливий режим до колонії для довічно ув'язнених. 89 днів свого перебування там він називає “Адом Данте на землі”.
Потім був етап у Таганрог, Горлівку та Донецьке СІЗО, де Олега засудили на 30 років.
Так зване “покарання” Олег відбував у Макіївській колонії, маючи право на зв'язок з рідними, передачі та посилки. Зламатися не давала віра в обмін та повернення на рідну землю.
“Обмін для мене не був чимось несподіваним. Я дізнався, що ми зайшли в Курську область, значить брали полонених, а отже, нас будуть міняти. Говорив про це хлопцям, але мені не вірили”.
Свої в Telegram 
