Молоді вчителі з Донбасу розповідають про бентеги і радощі своєї роботи
У перші вихідні жовтня – День учителя. Навіть ті, хто не любив ходити до школи, згадують кумедні моменти і важливі уроки з того періоду життя.
Журналісти Медіакластеру Схід Агенції розвитку локальних медіа «Або» розпитали молодих учителів, які працюють у невеликих містах Донбасу, чому вони обрали таку професію, що є їхніми найбільшими страхами, що дає радість і чи влаштовує зарплата.
«Молодий спеціаліст не повинен отримувати набагато менше, ніж більш досвідчені колеги»
Денис Шулік, вчитель фізкультури Попаснянської школи №1, працює третій рік:
– Я навчався у Лисичанському педагогічному коледжі. Закінчив чотири курси та отримав диплом молодшого спеціаліста. За фахом я вчитель фізичної культури. У школі працюю третій рік, почав ще на третьому курсі.
Займався спортом і навчався в Луганському обласному вищому училищі фізичної культури. Наприкінці 2014 року мені довелось виїхати з Луганська, почалися бойові дії. Найближчим закладом виявився саме Лисичанський педагогічний коледж. Саме так я і став вчителем.
Але це тільки перші уроки, напевно, всі через це проходять. Згодом я «втягнувся».
Звісно, є діти, які не ставляться до вчителів з повагою, незалежно від того, наскільки вони старші. Але якщо вчитель правильно зарекомендував себе ще на першому уроці, то в нього не повинно бути таких проблем.
У мої перші дні в школі до мене всі «приглядались»: і діти, і колеги. Деякі колеги знали мене добре ще до того, як я почав працювати. Діти теж бачили мене до цього кілька разів. У цій школі працює мій батько. Допоміг пристосуватись до нових умов Анатолій Береславський, який теж працює вчителем у школі. Він розповів, як проводити урок, як поводитися з дітьми.
Я постійно порівнював свої уроки фізкультури, коли я сам навчався в цій школі, та уроки, які проводять зараз. Кожен вчитель веде по-різному. Деякі приділяють більше уваги теорії, деякі практиці, але в цілому нічого глобально не змінилось.
Найбільше запам’ятовуються перемоги дітей у різних змаганнях. Діти отримують медалі, кубки, і я отримую від цього задоволення, як їхній вчитель і наставник.
Окрім роботи в школі, я ще треную баскетбольну команду у дитячо-юнацькій спортивній школі Попасної. Мої діти вже встигли взяти бронзу на обласних змаганнях.
Молодий вчитель отримує десь 4,5-5 тисяч гривень, якщо він має повну ставку – 18 годин. Наразі є значна різниця в заробітній платі між молодим спеціалістом, який прийшов і працює два-три роки, і вчителем, який працює понад 20 років. Старшим колегам нараховується надбавка за вислугу років, тому вони отримують значно більше.
Вважаю, що треба дещо вирівняти цю ситуацію. Молодий спеціаліст не повинен отримувати зарплату набагато меншу, ніж у більш досвідчених колег. На мій погляд, молодий спеціаліст має отримувати близько 11-12 тисяч.
«Я стою у класі, де вчилася сама, і мені не віриться, що я тут викладаю»
Марина Підгорна, вчителька хімії у Сватівській школі №1, працює три роки:
– Я вчилася на факультеті природничих наук у Луганському національному педінституті. За фахом – вчителька хімії, закінчила курси і відтепер можу викладати ще й біологію. Загальний педстаж у мене шість років, але три з них я була у декреті. Тож загалом у шкільних кабінетах працюю три.
До серпня 2019-го я працювала у школі №6, а зараз у першій. Тут мені вже дали класне керівництво – у мене є 26 семикласників. Це моя рідна школа. Тут викладають вчителі, які ще мене вчили.
Вперше на роботу я вийшла у 2013 році, у школі №8. Пропрацювала там рік, бо це було не постійне місце. У школі мене зустріли привітно, але на перших порах бувало, що не могла знайти спільну мову з дітьми. Засмучувалася. Але працювала – вивчала поведінку дітей, намагалася підлаштуватися під них. Найбільше боялася своєї недосвідченості. Я і зараз не вважаю себе досвідченою, а тоді – взагалі. Хоча під час навчання ми проходили практику. Завжди дуже хвилювалася перед уроками. До них треба довго готуватися, але до всього звикаєш.
На вибір професії вплинула школа. Я її дуже любила, мені подобалося вчитися. У той час я не уявляла, як прожити день і не піти до школи – ми там і днювали, й ночували б. Часто засиджувалися дотемна за написанням сценаріїв, готувалися до фестивалів, вигадували танці. Були активними – намагалися брати участь у всіх конкурсах. Я засмучувалася, коли через хворобу не могла піти до школи.
Якщо замислитися про зміну професії, то я б нічого не змінила. Так би і стала вчителем.
Те, що у мене є клас – поки трохи незвично і складно. Але все одно це в радість, бо є про кого дбати.
«Ти вкладаєш у роботу душу і серце, щоб радіти за найменший успіх кожного учня»
Ануш Багдасарян, вчителька молодших класів у Волноваській школі №7, працює п’ять років:
– Я не мріяла стати вчителем з дитинства. Школяркою я хотіла бути музикантом. Поклик до професії з’явився тільки в педагогічному коледжі, під час практики у школах Донецька. Тоді мені було цікаво бачити себе в цій новій ролі – наставника. Тепер я жодної миті не шкодую про свій вибір. Звісно, є труднощі, але вони для мене зникають, коли бачу світлі очі своїх дітей.
Ще коли вчилась у Бердянському педагогічному університеті, почала працювати у Волноваській школі №7. Для мене як молодого вчителя колектив мав суттєве значення та вплив. Досвідчені педагоги моєї школи нерідко самі пропонували підтримку та ставали джерелом корисних порад.
Педагог – це не просто людина, яка вчить рахувати та писати, це значно більше. Викладання – це щоденна підготовка вчителя до уроків, підбір цікавого матеріалу, зацікавленість своїм предметом, додаткові знання та, головне, вміння легко та якісно донести їх до дітей.
За п’ять років роботи у школі я навчилась краще розуміти своїх вихованців. З дітьми весело проводити час – цікаво знати, про що вони думають. Ти вкладаєш у свою роботу душу і серце, щоб радіти за найменший успіх кожного учня, бо розумієш, що це і твій успіх також. Тому мені подобається вчити дітей, передавати їм знання, виховувати їх.
Але треба визнати – виховання залежить насамперед від батьків. Саме вони найбільше впливають на дітей. На жаль, не всі це розуміють.
Щодо роботи вчителя початкових класів існує стереотип: більшість людей вважають, що це найпростіша робота. Вони не беруть до уваги, що вчителі несуть повну відповідальність за життя та здоров’я кожної дитини в класі, витрачають весь вільний час на підготовку до уроків, організацію заходів, заповнення документів і перевірку зошитів з усіх предметів. Тому випадкові люди затримуються в цій професії рідко.
Не кожна людина може бути вчителем. Ця професія вимагає колосальної та кропіткої праці, саможертовності, величезного терпіння, любові до дітей та непідкупного інтересу до своєї професії.
«Жодного разу не пошкодував про свій вибір. Бути вчителем у школі – це круто»
Сергій Решетняк, вчитель фізкультури у Яменському ліцеї та психолог у Воєводській гімназії (Троїцький район Луганської області), працює другий рік:
Мені 22 роки, і я закінчив Луганський національний університет за спеціальністю «початкова освіта». Також заочно закінчив магістратуру за спеціальністю «фізична культура і спорт».
До десятого класу сумнівався, яку професію обрати. Добре розбираюся у техніці, та й батько-механік завжди допомагав дізнатися щось нове в інженерній справі. Тож спочатку думав про це, а в 11-му класі вирішив, що стану педагогом. Перед очима завжди був гарний приклад мами, яка багато років віддала праці вчителя.
Професія вчителя для мене – це постійне навчання, зростання. Спілкування з дітьми завжди стимулює до розвитку. Відчуваєш себе таким же учнем, бо навчаючи дітей, сам навчаєшся розуміти їх, переосмислювати теоретичні знання.
Коли дивився, як працює мама, думав, що все просто. Та виявилося, що для такої простоти потрібні великий досвід і професіоналізм. Це приходить з часом. Тож на практиці було складніше. І найскладніше було знайти спільну мову зі своїми учнями, зацікавити їх, щоб приділяли увагу шкільному предмету. Доводилося вчитися слухати і переконувати.
Діти сьогодні націлені на здоровий спосіб життя: охоче приходять пограти у волейбол чи баскетбол, побігати за м’ячем на футбольному полі, пробігтися уранці чи проїхатися на велосипеді.
Працюючи вчителем другий рік, отримую мінімальну зарплату, чистими це 3 850 гривень. Як у молодого спеціаліста, в мене небагато годин, немає класного керівництва та вислуги років. Тож два дні на тиждень працюю ще й у Воєводській гімназії психологом.
З моменту, коли став вчителем у школі, жодного разу не пошкодував про свій вибір. Бути вчителем у школі – це круто. Згадую свої уроки, спілкування з учнями під час гри «Джура», коли всі працювали на перемогу, і розумію, що це справжнє щастя – вчити дітей.
«Робота в школі – абсолютна протилежність до того, чому навчали в університеті»
Ганна Мартишевська, вчителька української мови та літератури у Торецькій школі №9, працює четвертий рік:
– Мені 26 років. Після закінчення Донбаського державного педагогічного університету приїхала викладати українську мову та літературу у рідній школі №9, де і працюю четвертий рік поспіль.
Велику роль зіграли й мої шкільні вчителі, які були взірцем людяності й толерантності. Я сама дуже люблю дітей, і фах вчителя дає мені широке поле для творчості.
Вчитель – професія та покликання душі. Хіба можна щиро навчати, не отримуючи від того душевної насолоди?
Мені пощастило, бо я почала працювати в школі, де навчалась сама. Колеги та батьки одразу стали пропонувати підтримку. Я вдячна їм за допомогу, за те, що вони вірять у мене і моїх дітей. Мене оточили підтримкою, теплом і турботою. Директорка доклала зусиль, щоб мені, молодому фахівцеві, було комфортно працювати.
Спочатку було трохи страшно, але цією роботою треба жити. Я приходжу в школу і розумію, що це моє, я отримую насолоду від роботи. Крім того, що я учитель, я ще й класний керівник. Впевнена, мої діти – найкращі, унікальні. Розумію, що з вибором не помилилася.
За три роки роботи в школі я змогла впоратися з багатьма труднощами, які стоять на шляху молодого педагога. До кожного треба знайти підхід. Зараз у мене чудові стосунки як з колегами, так і з учнями різного віку – від 13 до 17 років.
Як педагог я брала участь у конкурсах, тренінгах, творчих групах. Але знаходжусь у постійному пошуку і щоразу при підготовці до уроків знаходжу щось нове. Врешті-решт, я тільки на початку професійного шляху.
Теорію я знала відмінно, але потрібна була й практика: як складати календарне планування, як готувати плани-конспекти, як добре приготуватися до уроків, як вести шкільні документи і багато інших питань. Практику легше опанувати, якщо є теоретична підготовка.
Робота в школі – абсолютна протилежність до того, чому навчали в університеті. Немає жодної вільної хвилини, щільний розклад, безліч уроків, до яких слід ретельно готуватися. Але від добре проведеного уроку або заходу з дітьми отримуєш задоволення. Адже слова твоїх учнів: «Дякуємо за урок» – це один із найцінніших компліментів учителю.
Робота вчителя – це покликання. Але фінансова сторона теж важлива. У перший рік роботи я отримувала невелику зарплатню, десь 4 тисячі гривень. Зараз вона складає більше 6 тисяч гривень. Це як у будь-якій професії: скільки ти вкладеш, стільки й отримаєш.
***
Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook і Teleg
Свої в Telegram 
