Мене позбавляли премії, бо знімав тік-токи на заводі Ілліча. Тепер вони – моя згадка про Маріуполь
У Маріуполі Олександра Пихтіна знали багато людей. Він працював на заводі, але це не завадило йому реалізувати свій творчий потенціал. Завдяки роликам в TikTok його помітив режисер місцевого театру. Так Олександр став актором. Але повномасштабне вторгнення змінило його життя. Разом з родиною вони виживали під обстрілами, блукали у пошуках води та їжі. І тільки в квітні разом з сином змогли виїхати з блокади.
Від заводу до театру
Олександр Пихтін — корінний маріуполець. Працював інженером-електроніком на заводі імені Ілліча. Каже, на виборі професії колись наполягли батьки, які переконали, що Маріуполь — заводське місто. Головним аргументом стали саме стабільність в роботі та можливість працювати за гідну оплату.
«Мій тато — сталевар, мати —– вчителька. З дитинства вони переконували мене, що завод — наше все. Тому вибір майбутньої професії був невеликий».
На заводі Олександр працював з 2012-го року. Каже, робота давалася досить важко саме морально, бо він — творча особистість. Проте рутинна робота не завадила йому реалізувати свій творчий потенціал.
Олександр згадує, якось на роботі з колегами дивилися TikTok.
«І один товариш спитав: «А чому ти не записуєш відео? Ти дуже веселий, в тебе обов’язково би вийшло». Ми тоді посміялися, але я замислився».
В нічну зміну, коли все місто спало, а завод працював, Олександр вирішив спробувати себе і записав перший ролик на своєму каналі, де назвав себе хлопцем із заводськими налаштуваннями.
«На перших відео я був веселим хлопцем, який не сумує на заводі. І спочатку танцював. Згодом зрозумів, що танці — не зовсім моє, і почав записувати ліпсінки — синхронне відкривання рота під музику, що грає».
Олександ Пихтін на заводі
Каже, коли робив відео, не думав, що воно буде популярним. Але за перші дні ролики потрапили у рекомендації. А згодом їх побачило керівництво заводу.
«Спочатку відео побачили колеги. Хтось з них переслав його начальнику. Той викликав до себе і почав вичитувати. Мовляв, на роботі треба працювати, а не валяти дурня. Більше не казав нічого, але коли я отримував розрахунковий лист, бачив, що мене позбавляли премії».
Тоді Олександр видалив відео, які були зняті з порушенням техніки безпеки. Але знімати ролики не перестав, лише трохи змінив формат.
«Я не боявся, що мене можуть звільнити. Важко було працювати морально. Я творча особистість, а завод — то лише про стабільний заробіток».
Саме завдяки роликам Олександр познайомився з режисером театру авторської п’єси «Концепція» Олексієм Гнатюком.
Крім того, Олександр був співорганізатором міських заходів «Маріуполь Театральний», «Маріуполь Classic».
Виживання під обстрілами
Жив Олександр в Кальміуському районі, в районі Перинатального центру.
«Майже всі мої родичі жили неподалік: хрещена з родиною, батько, бабуся та дідусь. Взагалі, ми дуже дружна родина».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ніхто з близьких Олександра, як і він сам, не очікували, що все зайде так далеко.
«24 лютого після роботи ми з сином прийшли до хрещеної. Вирішили, що залишимося у неї. На роботі сказали, що все стихне протягом тижня — чекайте на повідомлення з графіком роботи в робочих чатах».
Олександр до останнього думав, що у цивілізованому світі просто немає місця такій ненависті і зброї.
«Допускав, що можуть стріляти, але вірив, що швидко все закінчиться. При чому шляхом перемовин. Але дива не сталося. Мій Маріуполь нещадно знищили».
Щодня обстріли в місті посилювалися і наближалися до району. В цей період з будинку ніхто не виходив. Олександр з близькими ховалися від вибухів і все ще сподівалися на мир. Будинок хрещеної знаходився неподалік військової бази, по якій постійно гатили.
Тоді ж Олександр вирішив навідатися до свого будинку, аби провідати родичів.
«Дорогою було дуже страшно. Син вперше побачив зруйновані будинки, нерозірвані снаряди, які стирчали прямо в асфальті».
Діставшись будинку, Олександр видихнув: всі живі, будинок цілий. Залишалося лише вмовити тата, бабусю і дідуся перебратися до них, аби всі були разом.
«Вони довго не могли наважитися піти зі свого будинку. Снаряди прилітали у будинки навпроти, один з них вбив їхніх сусідів. І тоді ми змогли переконати бабусю й дідуся перейти до нас. Разом ми почали виживати. Запасів їжі практично не було. З нами ділилися сусіди».
Якось, коли вчергове Олександр з братом вирушили на пошуки продуктів, потрапили під обстріл.
«Було дуже страшно і важко усвідомити, що в одну мить ти падаєш на асфальт на вулиці, по якій зовсім нещодавно гуляв, був щасливий. Ми лежали, прикривши руками голови, доки не закінчили гатити. Коли все притихло, струсили з себе землю і побачили, що прилетіло зовсім близько. Усвідомлення, що ти міг залишитися тут назавжди, дуже лякало».
З чистого аркуша
Коли вся родина була в одному місці, забезпечена водою та продуктами, Олександр вирішив виїжджати.
«Обстріли вже притихли. Але коли виходили за водою, бачили повністю зруйноване місто. Не було ані шкіл, ані садочків. Майбутнього у Маріуполі не було ні для дитини, ні для мене».
Олександр каже, побутові питання в родині змогли вирішити. І це його заспокоїло.
«Я зрозумів, що мушу вивезти сина з блокади і дати йому можливість жити в цивілізації».
Олександр з сином
Дуже довго Олександр шукав, хто може допомогти з евакуацією. На той час людей вивозили на фільтрацію і випускали лише в окупований Донецьк або в росію.
«Але удача мені посміхнулася. Я знайшов людей, які їхали в Бердянськ до родичів. Вони погодилися взяти нас з сином з собою».
З Маріуполя виїжджали на свій страх і ризик 22 квітня. Мовляв, треба пробувати.
«Пройшли фільтрацію в Мангуші. Нас залякали, що то дуже важко і страшно проходити. Але все виявилося простіше. Нас завели в кімнату, сфотографували, зняли відбитки пальців і, як я зрозумів, дивилися по базі. Телефон не дивилися. На це ми витратили близько двох годин».
З Бердянська Олександр з сином поїхали в Київ. Тут на нього вже чекав режисер Олексій Гнатюк.
«Я зателефонував йому, коли був ще у Бердянську. Він розповів, що відроджує театр в столиці і чекає всіх наших. Дуже цьому зрадів, бо вже їхав, маючи роботу, яка приносить мені задоволення».
Репетиція спектаклю про Маріуполь
Олександр вже зіграв у прем’єрі спектаклю про події в Маріуполі «Обличчя кольору війна». Вона відбулася в київському театрі на Подолі.
«Син ходить зі мною на репетиції, вже знає всі репліки. Ми почали життя з чистого аркуша, я повністю занурився в роботу, дитина — готується до школи. Віримо, що в країні обов’язково настане мир і ми зможемо приїхати в новий Маріуполь».
Свої в Telegram 
