Цей перформанс — прощання з минулим. Ксенія Гузь про смерть коханого, Маріуполь і боротьбу з раком
Перформанс називається “Октава мого життя”. Ідея народилася ще у березні 2022 року, коли Ксенія покидала рідне місто.
“Хочеться сказати, що історія незвичайна, але за останні 10 років війни в Україні виходить, що дуже поширена, на жаль. Це автобіографія — історія про моє життя, останні два роки мого життя. Історія про окупацію, виживання в Маріуполі, про непросту еміграцію, про загибель чоловіка на фронті, історія про дно і як з нього вибратися, про те, як важливо відпустити минуле, щоб з’явилося майбутнє. І загалом про життя! Це цілий етап, ціла октава і я хочу з вами її переглянути, протанцювати та відпустити. Щоб йти в нову октаву, обираючи життя”, — каже Ксенія про свій перформанс.
З початком повномасштабної війни Ксенія разом з донькою евакуювалася до Бельгії. Там через три місяці після поховання чоловіка, у червні 2023, у Ксенії діагностували рак грудей, а операцію по їх видаленню зробили у грудні. Відтоді вона постійно приймає гормональні препарати.
Ксенія Гузь
На початку весни Ксенія з донькою тимчасово повернулися з Брюсселя до Києва. Це вже другий її приїзд після початку великої війни — навесні 2023 вона приїздила на поховання свого чоловіка.
Йога, медитація та різні практики
Ксенія Гузь і Максим Свєтлов разом прожили 12 років. На своєму подвір'ї у Маріуполі, неподалік від драмтеатру, вони відкрили міський простір для духовного спілкування “Міський Будда” і креативний простір “Арт-хаус”, де місцеві займалися саморозвитком і творчістю.
“Це було місцем сили для багатьох маріупольців. Тут люди могли видихнути, бути самими собою, не грати ніяких ролей і не носити ніяких масок”.
Ксенія (ліворуч) під час одного із заходів у Маріуполі в своєму арт-просторі
Зустрічі з однодумцями у просторі на подвір'ї у Маріуполі
Для подружжя духовний розвиток був дуже важливим, вони активно займалися йогою й медитацією, а також різним суфійськими практиками.
“Я 13 років керувала івент-агенцією “Майстерня свят”, у мене великий організаційний досвід. В наших просторах вела какао-церемонії, організовувала перфоманси, віршовані й музичні батли тощо. Ще на території нашого двору працювало вегетаріанське кафе, де ми влаштовували вечірки”.
Максим Свєтлов
А Максим навіть здійснив паломництво до Тибету в 2011 році. За словами Ксенії, спочатку у неї з чоловіком були духовні вчителі, а згодом і сам Максим для багатьох людей став наставником. Ще у 2014 році він займався волонтерською діяльністю, приєднався до лав маріупольської Самооборони.
Стрес спровокував онкологію
Повномасштабна війна застала його у передмісті Києва, в селі Софіївська Борщагівка, куди чоловік приїхав у справах за місяць до вторгнення. 24 лютого 2022 Максим Свєтлов приєднався до самоорганізованого загону оборони кварталу, того ж дня розпочалися перші бомбардування. А Ксенія з донькою, якій тоді було 18 років, була в Маріуполі. Каже, що їй емоційно було важко, бо поруч не було коханого.
“Спочатку ми переховувалися у нашому будинку. Потім до нас прийшов хлопець доньки зі своєю родиною. У нас не було підвалу чи погреба, тому десь через вісім днів ми всі разом перейшли у підвал п'ятиповерхівки навпроти”.
Там вони й прожили до 16 березня.
“Своєї автівки у нас не було, а по іншому виїхати було не реально. Я просила свого колишнього чоловіка нас взяти з собою, у нього в машині були місця, але він відмовив. Сказав, що зможе взяти тільки дитину. Для мене його відмова стала сильним ударом — коли тебе залишають помирати, хоча є можливість взяти із собою. У такий спосіб він мені помстився через те, що колись я пішла від нього”.
Ксенія у лікарні
На початку березня чоловіка Ксенії Максима обрали командиром взводу “Парасолька”, який входив до Добровольчого формування територіальної громади “Окремий батальйон “Софіївський”. Саме там він отримав своє перше псевдо “Маріуполь”, скорочено — “Марік”.
Важливо залишатися людиною
16 березня — останній день, коли Ксенія з донькою були в Маріуполі. Поїхати з міста вдалося завдяки її подрузі, чий чоловік був у місцевій теробороні.
“В автівці нас було восьмеро. Моя подруга з донькою й кішкою, я зі своєю донькою, а також відомий в Маріуполі волонтер Данило Подибайло, його дружина з дитиною і бабуся. До Бердянська ми добиралися 16 годин, було дуже холодно і дуже страшно. Там я вперше за багато днів нарешті помилася під душем. І відчула себе людиною. До речі, частина цієї історії є у перформансі. Про те, як себе відчути людиною. Виявляється, можна від простих речей”.
Ксенія думає, що вижити їй вдалося завдяки комунікації. Каже, що в будь-якій ситуації важливо залишатися людиною, вміти домовлятись та вміти ділитися.
“Був такий момент, коли до нас, коли ми переховувалися ще у своєму будинку, прийшов хлопець, він у мирні часи знімав відео про наш простір. Він був з дівчиною, каже, що прибігли з Лівого берега, бо там зовсім жесть. Попросив продуктів. І ти розумієш, що невідомо коли зможеш поповнити свої запаси їжі, якої у нас з кожним днем меншало, але переді мною стоїть людина, яка потребує допомоги. Я не змогла відмовити, хоча нас було багато, а їжі, навпаки, мало, але ми поділилися. Про те як залишатися людиною, про те як допомагати тим, хто потребує — теж ці моменти є в перформансі”.
Макс став вільним — його прах розвіяли над Дніпром
У листопаді 2022 року Максим Свєтлов перевівся до лав Збройних сил України, де отримав новий позивний — “Пєрєсвєт”. У грудні у нього були навчання у Житомирі. Ксенія приїздила до коханого на присягу.
“Він тоді вів електронний щоденник, записував свої думки. Максу це допомагало на себе подивитися зі сторони, а також підтримувати в собі бойовий дух”.
Захисник України - Максим Свєтлов
У січні Свєтлов вже воював на передовій поблизу Мар'їнки. Він був взводним 1-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону 95-ї бригади десантно-штурмових військ. 13 лютого 2023 року “Пєрєсвєт” загинув поблизу Бахмута. Ксенія з донькою тоді вже були у Бельгії. Про смерть чоловіка їй повідомили телефоном.
“Сміливе рішення влаштувати нестандартні похорони прийшло до мене у Варшаві. Я це обговорила з нашим з Максимом духовним вчителем. Ця мудра жінка підтримала мене і ми разом з нею організували душевне, світле, глибоке, нестандартне поховання. Це не були поминки в кафе, де люди їдять і п’ють. Після кремації ми зібралися в кафе, де багато спілкувалися, багато згадували Макса. Не було величезної скорботи, а тільки світлий сум і вдячність за те, що Максим був у нашому житті. Гадаю, якби я організувала стандартні проводи, чоловік би цього не зрозумів. Оскільки ми досить нестандартно мислимо і дивимося на світ, точніше тепер я це роблю за нас двох, то з Максимом багато говорили про смерть. Ми хотіли, щоб нас кремували, не прив'язуватися до землі. Вважається, що після кремації душа швидше й легше йде із земного плану своїм гарномічним шляхом”.
Максим загинув 13 лютого 2023 року
“Пєрєсвєт” хотів, щоб його прах розвіяли над Азовським морем. Але оскільки це зараз неможливо зробити, Ксенія розвіяла його над рікою Дніпро в Києві.
“Макс за життя прагнув бути вільним. Він таким став після смерті, бо частинки його є тепер у воді, у повітрі і на землі”.
Глибокий сенс перформанса
Ідея перформансу виникла в день від'їзду з Маріуполя — 16 березня 2022 року. Їй хотілося через творчість показати весь той жах і страх, який відчуває жінка, коли перебуває в окупації.
“Спочатку перформанс хотіла назвати “Тривожна валіза”. Бо коли я стала збирати валізу, то не знала, що туди класти. Я сиджу у своєму будинку і у мене купа речей. А в голові думки: “Що із собою забрати? На який термін я їду? Чи зможу ще повернутися?” А відповідей на жодне запитання тоді у мене не було. Після того, як вдалося врятуватися не було ресурсу на реалізацію задуманого. Життя в чужій країні, Макс на війні, переживання за нього, потім загибель коханого, а через три місяці лікарі діагностують рак”.
З часом Ксенія зрозуміла, що окупація — не пікова точка в історії. Гадала, що коли поїде з Маріуполя, її війна закінчиться. А насправді це був лише початок. Тому і перформанс довелося перейменувати на “Октава мого життя”.
“Цей перформанс — акторська й танцювальна моновистава про останні важкі два роки в моєму житті. Про окупацію в Маріуполі, про імміграцію, про загибель чоловіка на фронті. Про те, як у мене знайшли рак, про те, як і що може допомогти в такій ситуації відштовхнутися від дна і жити далі, незважаючи ні на що, як вибрати життя”.
На початку весни, під час Рамадану, Ксенія показала перформанс мусульманській громаді у Брюсселі. Згадує, що після побаченого і почутого люди плакали й дякували. І Ксенії захотілося, щоб перформанс побачили в Україні.
Ставлю крапку і відпускаю минуле, щоб далі йти у майбутнє
Два роки й два місяці — це ціла октава життя Ксенії. І тільки зараз вона добігає кінця. Бо в її житті починається новий етап. Жінка каже, що вона знову закохалася. І знову відчула жагу жити. Знову відчула себе бажаною жінкою. І вона нарешті ставить крапку і відпускає минуле, щоб далі йти у майбутнє.
Нови життєвий етап
“До того завдяки онкології по іншому подивилася на своє життя. Я зрозуміла, що, тримаючись за минуле, не живу теперішнім і не бачу майбутнього. І тому я все відпустила. Скільки мені визначено прожити, стільки я і проживу. Дай Боже, щоб це було багато років. Я зробила в Брюсселі операцію, мені видалили грудь, я відмовилася від хіміотерапії, сиджу на гормонотерапії. У мене було дуже багато страхів щодо цього. Була глибока депресія через смерть чоловіка і втрати домівки. Потім я дізналася, що в мене рак. Це мене просто “порвало”, не було сил самостійно пересуватися, тільки коли хтось мене тримав під руки”.
Ксенія вирішила зробити перший крок і “відштовхнутися” від дна. І почала займатися з психологом.
“Ми багато спілкувалися, писали афірмації. Я змінила харчування, намагалась змінити думку, відгородитися від поганих і більше думати про добро. Отак потрохи я вийшла з депресії. Тому цей перформанс — така жирна точка в цій октаві, в цьому періоді життя, якій нарешті закінчився. Тепер я можу жити теперішнім і навіть планувати майбутнє”.
Перформанс “Октава мого життя” відбудеться 28 квітня о 16:00. Тривалість 3 години. Адреса: Київ, вул. Жилянська, 97. Вхід: донат від 200 гривень.
Свої в Telegram 
