Село, яке вже ніколи не відновлять. Світлана Пономаренко про російський терор в окупованій Павлівці

Перші дні війни неподалік Вугледару

24 лютого 2022 року Світлана разом зі своїм чоловіком, що також вчителює, виїхала з Павлівки до Вугледару, свого місця роботи. Однак там вже за кілька годин їм повідомили, що навчальний процес призупиняють.

Тоді ж о 10-й ранку російська армія обстріляла Вугледар касетними боєприпасами, через що постраждали цивільні неподалік лікарні, а одна із колег Світлани загинула.

«Ми не знали, як повернутися додому, до Павлівки, бо автобуси вже не ходили. Нас забрала знайома. Дорога була завантажена, люди масово виїжджали з Вугледара. Ми приїхали додому: в селі, звісно, всі все скупляли. (На нас чекало) кілька днів невідомості», — згадує Світлана..

Після повернення додому в Павлівці щодня відчувалося поступове наближення російської армії. Артилерійські удари по селу стали постійними, зокрема й «Сонцепьоками».

Жорстокість росіян до цивільних

Зрештою, 14 березня агресор окупував село. І після цього крізь нього пройшло чимало російських підрозділів, зокрема й тих, хто катував цивільних у Бучі та руйнував Маріуполь.

Окупація лише збільшила кількість жертв серед мешканців села. За свідченням Світлани, за час її перебування в Павлівці там загинуло 58 її знайомих, а звістки про смерті були заледве не щоденними.

Наприклад, учителька згадує історію своїх сусідів, які виїжджали з села на окуповану до 2022 року територію Донеччини. А коли повернулися додому, бойовики так званої "ДНР" скерували їх на заміновану дорогу, де сусіди й загинули.

Ще одним прикладом терору проти цивільних у Павлівці став мінометний обстріл волонтерів, що привозили продукти з Волновахи. 5 червня 2022 року під час роздачі продуктів людей, що скупчилися в одному місці, обстріляли із сусідньої вулиці з міномету.

«Тоді багато було тяжких поранених. Хлопці потім казали, що бачили, як поруч за будинком заховались росіяни. Вони стояли і сміялися, бо пречудово знали, звідки прилетіла міна. Навіщо її туди кинули? Щоб відлякати (волонтерів) і вони перестали привозити продукти. Таке враження, що ці нелюди прийшли на нашу землю нас нищити. Коли ми запитували, кого ви тут шукаєте, вони відповідали: "Ми прийшли вбивати нациків". Ми запитували натомість, а чи є тут "нацики"? А вони кажуть: "Ні, в цьому селі немає. Мабуть, є в наступному селі», — згадує Світлана.

Також, за словами вчительки, у підвалі сільського магазину Павлівки російські військові облаштували катівню, де стратили вісьмох людей. А ще Світлані відомо про два випадки, коли окупанти вбивали цивільних за відмову надати їм провіант.

Виїхати з окупації вчителька змогла лише 7 червня 2022 року. Незабаром після цього українські військові звільнили Павлівку. На той час у селі залишалося близько 300 людей. Тоді ж із села вдалося евакуювати племінника Світлани Андрія разом із двома дітьми.

«Зараз (у Павлівці) взагалі немає нікого (з цивільних). І, мабуть, село вже ніколи не буде відновлене — настільки там все заміновано та зруйновано», — припускає Світлана.

Обстріли, пожежі, складна евакуація. Як живуть люди у прифронтових і деокупованих громадах Донеччини

Я розумію ціну нашої боротьби та поразки. Окупація — найгірше, що може статися з країною і її людьми

Тепер ношу в собі уламки “русского мира”. Анатолій Годун про волонтерство на прифронтових територіях