Усі коні з ранчо Horse Paradise вижили під обстрілами. Ми лікуємо їх, а вони — людей
Кожна відповідає за окремий напрямок, але все робимо спільно
Ранчо Horse Paradise знаходиться у Пірнівській громаді, між селами Жукин і Боденьки, поблизу кордону Київщини та Чернігівщини. Територія оточена просторими левадами, тож тварини постійно перебувають на природі. На ранчо Галина більше контролює стан коней, їх догляд та реабілітацію, взаємодію з людьми, налагодження контакту "кінь-людина". А Ксенія займається фінансовими питаннями, пошуком ресурсів, донесенням інформації до людей, щоб ранчо продовжувало функціонувати.
Ксенія Березна
“Всі питання по ранчо вирішуємо спільно. Ми обидві дуже сильно любимо цих створінь і детально вивчаємо їхні психологічні особливості, вдосконалюємо комунікацію з ними, намагаємось шукати врятованим коням свою людину, щоб відбулось приєднання людини до тварини у всіх можливих сенсах”, — зазначила Ксенія.
Врятувала лоша від м’ясника
Галина каже, ще з дитинства, років з шести, захопилася кіньми. Згадує, як на канікули їздила в село, а навпроти бабусиного будинку була колгоспна левада, де була велика кінна ферма. Там тварин тримали на волі: коні жили в природних і комфортних для них умовах.
“Ще до повномасштабного вторгнення я врятувала вісьмох коней. Тоді мені не було де їх утримувати, тому я орендувала місця в стайнях, аби тварини там жили. Першим, кого я викупила, було восьмимісячне лоша. Його відбракували на кінному заводі і збиралися здавати на м'ясокомбінат через торцовість копит — дефект ніг, коли копита сформовані у вигляді “стаканчиків”. Потім з притулку прийняла двох тварин: кобилу Тальку, якій зараз 20 років, із її лошам. У міру своїх сил і можливостей реабілітувала та відновлювала їх.
До речі, я концентрувала свою увагу здебільшого на конях після спорту, прокату. Знаєте, коні — така особлива тварина, яка швидко регенерується, і все те, що ти в них вкладаєш, можна побачити вже через три тижні або місяць”, — розповіла Галина.
Вона каже, що могла б купити здорову тварину для заняття кінним спортом. Але, за її словами, вона не прагнула займатися цим професійно, щоб виступати на змаганнях і отримувати кубки.
Галина Нагорна
“Я в душі не спортсменка і не прагнула спортивних перемог, щоб їх складати в скарбничку. Мені хотілося допомагати коням, бо це єдині тварини, які на рівні з людьми є партнерами, наприклад, на тих же Олімпійських іграх”, — зазначила Галина.
Всі тварини опинилися в зоні бойових дій
Для своїх підопічних Галина навіть створила сторінку у Facebook. І мріяла, що колись зможе створити місце, де всіх цих коней зможе утримувати. А потім почалася повномасштабна війна, і стайні, де перебували коні, опинилися в зоні бойових дій.
“Частина була під Макаровим, інша — в Литвинівці, це біля Демидіва. Тільки коли Збройні Сили відтіснили росіян з Київської області мені вдалося перевезти коней. Я дуже вдячна тим стайням, де піклувалися про тварин у такі важкі часи. Коні всі вціліли, не тільки мої. Десь у червні 2022 року я побачила в одній з спеціалізованих кінних груп у соцмережах оголошення, що продається кінь по "м’ясній" ціні, стайня, де він жив, закривалася. І я його впізнала, адже певний час спостерігала саме за цією твариною. Однак викуповувати його не планувала, адже утримувати під час війни на стайнях з постоєм вісьмох коней і так було не просто”, — згадує Галина.
Телефонна розмова, яка стала початком створення кінного раю
Багато хто з друзів знав про мрію Галини — мати конюшню. Але після деокупації Київщини така ідея виглядала божевільною, а війна тільки набирала обертів. І раптом дзвінок. Телефонувала Ксенія, з якою Галина тоді ще не була знайома.
“Розповіла, що займається порятунком різних тварин, у тому числі й коней. І каже: мені вас рекомендували як людину, яка може прийняти Таміра. В розмові з’ясувалося, що у Ксенії вже є чотири коня, яких вона врятувала, вони на київському іподромі, і що ще одного вона вже не потягне. Я тоді так щиро здивувалась, адже йшлося саме про того самого коня, за яким я спостерігала певний час. У мене були змішані почуття — і дивно, і символічно, і боязко”, — пригадує ту розмову Галина.
Але вона погодилася забрати Таміра. З Ксенією домовилися, що після того, як коня приведе до ладу, вони разом пошукають йому нових опікунів. З того часу Галина і Ксенія почали більш тісніше спілкуватися.
“По факту, саме Ксенія була тим драйвером у цій справі, бо я людина, яка для руху вперед потребує свого “людського табуна однодумців”. Навряд би я ризикнула "зайти" в цю історію сама. Ми порахували всі витрати на моїх дев'ятьох та її вісьмох коней і вирішили знайти місце, де всі вони зможуть жити. На двох у нас виходило сімнадцять коней, разом з Таміром”, — розповіла Галина.
Тож жінки почали шукати місце, куди могли б поселити всіх коней.
“Все виглядало логічно та раціонально. Одразу ми для себе визначили кілька критеріїв для локації: обов'язково, щоб не треба було переїжджати мости. Бо ще в пам'яті була складна логістика, коли на шляху до стаєнь в окупації були підірвані мости. Ми вирішили, що локація має бути ближче до мого дому, щоб у форс-мажор я могла терміново доїхати. Це якщо потрібно уколи зробити, оглянути коня та інше. Місцеві мешканці порадили закинуту ферму. Тож ми зустрілися з власницею, вона нам показала господарство в бур'янах, і ми ризикнули — взяли в оренду”, — сказала Галина.
Селекціоновані для спорту і врятовані від війни
Зараз на ранчо 41 тварина. Команда Horse Paradise, а це дві засновниці та четверо конюхів, дбає про їхній раціон, слідкує за станом здоров'я та займається лікуванням. Коні були евакуйовані з Донецької, Луганської, Харківської областей — передусім ці тварини зі спорту або ж яких селекціонували для спорту.
“Практично всіх коней, які тут живуть, рятували самі. Тобто ми їх викуповували переважно за власні кошти. Вартість усіх дуже різна і не завжди була "м'ясною". Є коні і за 10 тисяч, а є в середньому 25-30 тисяч. Ми лише один раз відкривали збір на порятунок двох кобил — чемпіонок, дербісток, коли була небезпека підриву Запорізької АЕС”, — зазначила Галина.
Запорізька рисачка Рєсніца, чемпіонка, дербістка
Кілька разів гроші надав благодійний фонд Nova Ukraine: тоді вдалося врятувати шість коней, серед яких Росинка та Решара. Саме цим двом тваринам зараз по 30 років, і вони знаходяться під опікою Ксенії Березної.
Решар і Росинка
Ця пара все життя працювала в кінно-спортивній дитячо-юнацькій школі в Дергачах при Харківській державній ветеринарній академії. До речі, ворог обстрілював територію кінної школи ще з 2022 року. Тоді вперше всіх тварин звідти евакуйовували. На жаль, під час обстрілів Росинка пошкодила око. Коли її вже привезли на ранчо, око довелося повністю видалити. Згодом благодійниці від м’ясника врятували рисачку Глибу та кобилу-маму Герду з місячним лошам Каєм. Саме вони стали першими мешканцями в Horse Paradise — коні заселилися на ранчо 21 березня 2023 року.
Герда
“Ми не є притулком, одразу скажу. І ми на цьому дуже часто наголошуємо. Ми неодноразово намагалися встановити ліміт на прийом коней до нас, бо має бути здоровий глузд, і наші ресурси не бездонні. Але ми не можемо відмовити військовим, які захищають нас "на нулі", які під обстрілами, ризикуючи своїми життями, рятують коней. Так у нас з’явилася Маруся. Військові знайшли її на лінії фронту. Зимувала сама, бродила між знелюднілими дворами.
Маруся і її командир
Військові дивувалися, як вона взагалі вціліла і не підірвалася на мінах і розтяжках. Тож, коли їм треба було змінювати локацію, хлопці зателефонували мені й запитали, чи заберу до себе, якщо виведемо. Тепер на ранчо між собою ми її лагідно називаємо “фронтовичка”. А власник Серафима пішов на фронт, а перед цим просив родичів продати коня в добрі руки. Але сталося так, що кінь потрапив до перекупника-заготівельника. Від ножа м’ясника його врятувала наша подруга Ірина. Ось так Серафим опинився в кінному раю”, — Галина поділилася історіями врятованих тварин.
Серафим
А ще на ранчо живе французька рисачка Саломе. І вона не тільки по породі французька. Її до війни одне з кінних господарств викупило у Франції під розведення, потім продали в прокат. Але через війну власниця виїхала за кордон, а один з учнів попросив прихистити її на ранчо через поважний вік, щоб знову повертатися у прокат чи спорт.
Саломе
У жовтні в Horse Paradise оселилися кобили, яких вивезли з Донеччини. Тваринам десь 5-7 років. Їх знайшли військові в полях, неподалік від Курахового. У однієї з них сильна травма копита — на згині путового суглоба.
Обробка рани кобили, яку привезли з-під Курахового
“Зараз її лікує ветеринар. Ми дуже розраховуємо, що нам вдасться витягнути її, бо травма досить серйозна. До того ж ми не знаємо, як давно вона з нею ходить. І є велика ймовірність, що травмована зв'язка копита. Хвилюємося, щоб не було ніякого зараження. Обидві кобили мають контузію, тобто вони постійно трусять головами. Там, звідки їх привезли, були бойові дії, а як відомо, ці тварини дуже бояться різних незрозумілих для себе звуків”, — розповіла Галина.
Кобили з-під Курахового
Ще на ранчо живе кобила з Деркульського кінного заводу — одного з найстаріших кінних заводів, який заснували у 1765 році. Він був на Луганщині, поблизу хутора Данилового, нині це село Данилівка на Біловодщині, яке окуповане російськими військами.
“Кобилу врятувала наша колега Настя понад рік тому. Тварина під час повномасштабної війни різко осліпла. Це була перспективна спортивна кобила, яка готувалася до змагань, навіть в одних встигла взяти участь. Наші ветеринари схиляються, що її сліпота — генетична проблема. Але тут треба ще враховувати не тільки генетику, але і стрес через війну.
Квета, сліпа кобила з Деркульського кінного заводу
Таким чином турнірна кобила перетворилася на потенційну жертву м’ясника. Спочатку кобилу спробували розмістити в приватних стайнях, але зіштовхнулися з тим, що їй потрібні індивідуальні умови утримання — потрібно створити безпечний простір, притабунити комфортних друзів-коней. Хвору тварину до себе ніхто не хоче брати, бо це інші умови і більша відповідальність. Але ми прийняли до себе цю кобилу, бо я вважаю, що сліпота — це не вирок. Для коней вироком є травми ніг. Існує багато випадків, коли сліпі коні навіть виступають на турнірах. Приспати тварину завжди можна, але ми вирішили поборотися за цю кобилу і створити їй окремі умови”, — поділилася Галина.
Гранти і допомога небайдужих
Ранчо існує завдяки активності співзасновниць — вони подаються на гранти і звертаються за донорською підтримкою.
“Ранчо почало своє існування за рахунок підтримки фонду Nova Ukraine. Фонд допоміг купити матеріали для будівництва перших двадцяти денників та закрити критичні потреби ранчо. Також фонд час від часу підтримував ранчо останні два роки, хоча зараз цю підтримку припинив. Ми отримували допомогу кілька разів у вигляді сіна, обігрівачів та медикаментів від UANimals та фонду IFAW — ми змогли обшити конюшні металом та збудувати дві маніпуляційні”, — перерахувала Ксенія.
У Horse Paradise є регулярні щомісячні потреби — зарплати, розчистки, підкормки тваринам, закупка дрібного обладнання, дизель для трактора та багато іншого.
Ксенія на ранчо Horse Paradise
“Ці витрати ми поступово закриваємо завдяки опікунам, яких у нас вже, дякуючи спільноті, близько десятка, власними коштами та завдяки друзям у соцмережах, які не лишають нас з нашими потребами наодинці і приходять у критичні хвилини, підтримуючи і закриваючи збори”, — сказала Ксенія.
За словами Галини, частину грошей з “банки” для донатів вони використовують на закупівлю кормових концентратів: найдорожчими є гранули для відгодівлі Решара та Росинки, адже вони без зубів і їдять лише каші з концентратів. А також для придбання медикаментів, оплати праці конюхів, коваля і ветеринарів.
“Звісно, наша мрія — існувати самодостатньо, але поки ми вибудовуємо цю модель і потребуємо підтримки. Ми завжди шукаємо можливості щось робити, а не причини відмовитися і скласти руки”, — зазначила Галина.
Взаємна реабілітація
З початком заснування Horse Paradise єдиною метою було створення гідних умов для коней. А коли тварин побільшало, біля ранчо почали гуртуватися люди. Вони спеціально сюди приїжджали, аби допомогти, наприклад, прибрати територію.
“Починалося все з волонтерства, але потім ми звернули увагу, що ті люди до нас повертаються. Вони постійно повертаються, бо їх тягне до коней, з якими вони комунікують. У розмовах ми з’ясували, що, знаходячись поруч з тваринами, люди отримують позитивні емоції.
Якщо спочатку нашими відвідувачами переважно були цивільні, то зараз до нас приїжджають групи військових, які перебувають у шпиталях і лікарнях на реабілітації. Ця комунікація потрібна як людям, так і тваринам. Тому що коні — дуже глибоко соціалізовані тварини, і для них людина — це об'єкт, який дає їм щось свіже, нове і цікаве. А ще вони отримують постійну взаємодію з людиною. І для нас це важливо в контексті догляду за ними, наприклад, зробити вакцинацію чи почистити копита”, — розповіла Галина.
На ранчо поодиноко почали приїздити ветерани, їхні сім’ї, діти, і за словами Ксенії, вони побачили, наскільки сильний позитивний ефект їм дають коні. У 2024 році співзасновниці Horse Paradise зрозуміли, що готові допомагати емоційно відновлюватися людям, які постраждали від війни, з допомогою коней.
"Завдяки фінансовій допомозі друзів цього року ми прийняли дві групи дітей громади, батьки яких на фронті. А при підтримці Victory Center прийняли та провели шість програм з ветеранами, військовими, жінками військових по відновленню стану. Також декілька груп приїхали від громади і за запитом знайомих, за рахунок коштів, зібраних у соцмережах”, — розповіла Ксенія.
Відтепер зустрічі з кіньми на ранчо стали постійними, адже у Horse Paradise лікують коней, а коні - лікують людей
На ранчо всі відвідувачі спочатку знайомляться з тваринами, вчаться поводитися серед кількох коней. Після переходять до догляду — можна коням вичесати гриву, почистити круп, походити з ними, тримаючи поводи.
“Нас часто питають, чому ранчо соціальне? Тому що це про соціальну відповідальність та відновлення, як коней, так і людей. І для нас це свого роду місія — підняти обізнаність людини про коней, реабілітувати спочатку тварину, а потім за допомогою тварини допомогти емоційно відновитися людині. І нещодавно народився у нас слоган: “Відновлюємо людей за допомогою врятованих коней, а відновимо людину, то відновимо й країну”, — наголосила Ксенія.
Свої в Telegram 
