Мисткиня Алевтина Кахідзе: «Батько був тамадою. Це вміння тримати увагу людей мені, певно, перейшло»
Алевтина Кахідзе народилась у Жданівці – невеличкому містечку Донецької області, яке нині окуповане. Згодом переїхала до Києва, щоб стати художницею. Навчалась у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, а потім в Академії Яна ван Ейка у Нідерландах. Її перформанси критики вважають початком українського феміністичного мистецтва.
Свои.City зібрали кілька цитат художниці, що розкривають її творчість та особистість – з її інтерв'ю Wonder Україна.
Чому саме перформанс
«У 2006 році я повернулася з Нідерландів, де навчалася сучасного мистецтва, і зрозуміла, що займатися мистецтвом в Україні дуже складно, навіть якщо говорити про живопис. Це надто дорого: фарби, полотно. От я й вирішила вийти до мікрофона й розповісти історію. Ось це вже і є перформанс. Просто й бюджетно, то чому б це не робити? Так і з’явилася перформерка Алевтина Кахідзе.
Я зробила це інтуїтивно, а потім почала аналізувати, чому ж так вийшло. І знайшла відповідь – мій батько був тамадою. Ось це вміння тримати увагу людей мені, напевне, перейшло».
Про «Розмови з Клубнікою Андріївною»
З початку окупації Алевтина почала вести на своїй сторінці у фейсбуці діалоги зі своєю мамою, яка залишилася у Жданівці. Це діалоги про життя і війну, правдиві і з гумором. Про життя на окупованій території, про «токсичність мови» і про думки та мрії Клубніки Андріївни, як художниця називала маму публічно. У 2019 році мама мисткині померла, перетинаючи КПВВ.
Алевтина з матір'ю. 1978 рік
На спомин про матір Кахідзе відібрала її найвлучніші зауваження про війну та життя в окупації. Це також частина перформансу, тому публікуємо мовою оригіналу:
На вопрос о стрельбе: «Хочешь чтобы я вышла из подвала и выяснила для тебя: кто стреляет?»
О школе: «Бедные кому в школе приходится работать – как быть с историей Украины»
О войне: «Война как машина, поехала, мне только вслед смотреть!»
О себе: «Что они мне могут сделать эти «ДНРовцы», только убить!»
О своем городе: «Как начнут: «ваши», «наши»!»
О настроении: «Как пойду на свой огород, и забуду, что война!»
О переезде: «Что я сделала плохого, чтобы убегать!»
О политике в Украине: «Смотрите у меня там в Киеве, а то с меня тут все в Ждановке смеяться начнут!»
Про тих українців, що залишилися на окупованих територіях, Алевтина каже: «Градус толерантності там дуже високий. Вони допомагають одне одному. Я пам’ятаю рекорд – у Жданівці три тижні не було світла. Чоловік приїхав з генератором, поставив його, і люди через десятки переносок заряджали свої телефони. Вони оцінили, що таке мир, їжа, вода».
Рисунок-відповідь Кахідзе на заяву про те, що на окупаваній території залищилися «мерзотники»
Чому феміністичне мистецтво в Україні з’явилося тільки нещодавно
«Якщо продивитися історію мистецтва, то ми побачимо, що жінки дуже пізно з’явилися в мистецьких школах, вони не мали змоги навчатися. Я не впевнена, що, коли Україна перебувала у складі Російської імперії, жінки могли навчатися як чоловіки в мистецьких школах, а писати, бути письменницею, тоді було простіше. Художниці просто з’явилися в історії пізніше. Вважаю, що мистецтво як практика вимагає усіляких приладь, речей, не лише приватних. Наприклад, треба тобі оголену натуру намалювати, а жінкам це було недоступно».
Про проєкт «44 відповіді «ні»
«Коли тобі 30 – ніхто тебе аж надто не чіпає запитаннями про дітей. Але з віком репродуктивний тиск, про який ви кажете, відчувається. Я, власне, зробила про це роботу, хоча й не планувала цього. Але, гадаю, так я підтримала багатьох жінок. Це був надзвичайно успішний перформанс у сенсі комунікації. Я отримала просто шалений відгук – у приватних повідомленнях, навіть у крамниці дівчина впізнала мене й сказала, що приведе своїх батьків, щоб побачили мою роботу. Жінки, завдяки моєму перформансу, змогли побачити власні невимовлені відчуття, він став для них підтримкою, бо деякі навіть не розуміли, що це називається репродуктивним насиллям».
Так були оформлені сходи, що вели до перегляду перформенса Алевтини Кахідзе «44» у PinchukArtCentre
Довідка Свои. Це був один з найвідоміших перформансів Алевтини, спрямований проти насильства над жінками, проти тиска суспільства із закликом «народжуй!». Виступ був частиною виставки «Свое пространство» в PinchukArtCentre. Основна частина роботи – відео, у якому Алевтина приміряє на себе ролі багатьох жінок, котрих закликають негайно народжувати дитину. Кожного разу мисткиня відповідає «ні», та пояснює, чому.
Материнство й самореалізація
«Я б хотіла захистити право вибору кожної жінки. Я була на лекції Марини Абрамович, на якій вона прямо казала: «Жінки, якщо ви вирішили стати художницями, забудьте про дітей». Безперечно, вона говорила з тієї позиції, що для художниці потрібно багато часу, а материнство – це про час, про свій ресурс, і це вибір. Марина розповіла про свій вибір, її лекція вразила мене.
Наразі світ такий, який він є, і я – не Марина Абрамович. Я вважаю, це вибір кожної жінки, але оточення має бути таким щирим, щоб цей вибір був її власним, а не нав’язаним суспільством або Мариною».
Про інсталяцію Construct Gender («Конструюй гендер»)
«Рух HeForShe (рух солідарності за гендерну рівність від ООН Жінки) дуже багато говорить про гендер, і я хотіла розкодувати це слово для українців, пояснити, що воно означає. Коли ми розмовляли з Олею Дячук (координаторка руху. – Свои) про гендер, то дійшли висновку: усі говорять про те, що він конструюється. Отже, і перша ідея була дуже проста – зробити кубики, які мають три різні боки. Один бік – це гендер, другий – стать, а третій – нічого, умовно – підлога. Кольори: рожевий, чорний чи білий. До карантину люди мали складати з них своє бачення гендеру, але сталася ізоляція. Та зараз художній музей (NAMU, Національний художній музей України. – Свои) уже відкрився, інсталяцію можна побачити й поскладати або роздивитися».
Інсталяція «Конструюй гендер»
Про формування нового арт-простору в Україні
Ще у 2008-у році Алевтина Кахідзе разом із чоловіком Володимиром Бабюком відкрили приватну резиденцію для художників в селі Музичі під назвою «Розширена історія Музичів», яка працює понад 10 років. Митці з різних куточків світу приїжджають туди, щоб разом формувати новий арт-простір.
Автопортрет
Про такий проєкт Алевтина розповідає: «Після повернення з Нідерландів 10 років тому, мені не вистачало міжнародного середовища. В Україні мало митців з інших країн, мало дискусії, мало всього, щоб відчувати себе частиною світу. Під час навчання в Нідерландах я зрозуміла, які там усі круті. Хтось з Америки, хтось із Чилі, ти відчуваєш потужне середовище, це просто інше життя. І коли я повернулася, то вирішила цих усіх митців запрошувати до себе, подорожувати, пізнавати світ через них».
Свої в Telegram 
