У Оленівці загинув серпентолог Олексій Кісілішин. У Маріуполі у нього був притулок для диких тварин
Олексій Кісілішин любив цей світ — допомагав тваринам, був не байдужим до проблем Маріуполя, в тому числі і екологічних. 24 лютого він знову взяв зброю до рук і вже у статусі ветерана став на захист рідного міста у складі полку “Азов”. Олексій три місяці боронив Маріуполь. Ще два пробув у полоні. Він потрапив до Оленівки. Там у ніч на 29 липня російські окупанти влаштували теракт. Тоді загинули 53 українські захисники, серед них і відомий у Маріуполі зоозахисник, серпентолог Олексій Кісілішин з позивним “Лев”.
Олександр і Олексій Кісілішини — батько і син, разом воювали у “Азові” ще з 2014 року. Кісілішин-старший брав участь у військовій операції з визволення Широкиного.
Олександр Кісілішин згадує, що син з дитинства мріяв стати ветеринаром. Збирався вступати до відповідного вишу, але розпочалась війна, і замість навчання хлопець приєднався до лав “Азову”. Повноліття зустрів під Іловайськом. У 19 років Олексій уже командував взводом.
Повернувшись до мирного життя, Олексій займався улюбленою справою у рідному Маріуполі — захистом тварин
У 2018-му Олексій звільнився з полку і повернувся до мирного життя. Став займатися улюбленою справою: організував Центр порятунку і реабілітації хижих тварин, а ще опікувався екзотичними тваринами — зміями, хамелеонами, павуками, ящірками.
Посеред ночи шукав лева-втікача
Маріупольська активістка Олена Золотарьова запевняє, що Олексій був єдиний у всьому місті, хто спеціалізувався на диких тваринах. Згадує, як він якось посеред ночі поїхав шукати лева, який втік зі звіринця Савелія Вашури.
“Пішов пішки лісосмугами сам у бік селища Широкине. І відшукав! Забрав до себе, а потім знайшов благодійників, які планували переправити лева до Африки”.
Олексій Кісілішин мав активну громадську позицію
Олексій був ще і активним громадським діячем, брав участь у патріотичних акціях, цікавився історією міста, брав участь у благоустрої міського закинутого цвинтаря, балотувався в депутати міськради.
“Він приєднався до нашого політичного двіжу “Сила людей” через своє загострене почуття справедливості. А ще ми "напрягали" одного непорядного власника "зоопарку" в Маріуполі за його корупційні справи у виділенні землі під цю "живодьорню", як казав Льоша. Він колись там працював і вів свою війну з цим власником через неприйнятні умови для тварин. Особисто для мене він був дуже щирим і порядним хлопцем, який "хворів" своєю справою. Льоша насамперед був зоологом, він так у мене і підписаний в телефоні досі. Не можу видалити номер, рука не піднімається цього зробити…”
Маріупольчанка Юлія Гаркуша з дитинства хотіла стати зоологом-натуралістом. Саме тим, чим займався Олексій. Тому вони одразу знайшли спільну мову і міцно потоваришували. А познайомилися Олексій і Юлія на одному з екологічних мітингів.
“Таких людей у Маріуполі було дуже мало. І це для мене велика втрата. Льоша ще міг стільки корисного зробити для нашої країни”.
Азовець Олександр з позивним “Стопер” прилетів на гелікоптері 25 березня у вже оточений ворогом Маріуполь. Познайомилися хлопці під час боїв за місто, разом на Лівому березі тримали позиції.
Олексій Кісілішин безмежно любив Маріуполь
“Добрий, сміливий, чесний. Таким я запам’ятаю Олексія. Він навіть в тих жорстких умовах постійно згадував про своїх тварин, розповідав про місцевий зоопарк, в якому знущалися над тваринами”.
Ловив вужів у річці біля “Азовсталі”
Телеведуча Алевтина Швецова познайомилася з Олексієм у 2016 році під час ефіру на Маріупольському телебаченні.
“Я тоді ще працювала з Денисом Мініним, який зараз є відомим волонтером. І до нас в гості на ранкове шоу запрошували цікавих особистостей міста. І ось нам сказали, що є стаціонарна виставка екзотичних тварин, ми запросили її працівників розповісти про це. Прийшов Льоша. Приніс з собою змій, павуків, ящірку та гекона. І під час ефіру каже: “Хочеш потримати?”. Ну, так, знаєш, наче перевіряє, чи злякаюсь. “Тю, давай звісно”, — кажу та показую на павука-птахоїда. Це стало таким нашим яскравим знайомством, тому що я більше в житті не чула, щоб людина так завзято, так тепло та детально розповідала про всіх цих плазунів”.
Вдома у Олексія жили лисиці
Коли Олексій припинив працювати на цій виставці, зателефонував Алевтині зі словами, що у нього зараз в будинку живуть дикі лиси.
“Йой, звісно, давай робити ефір! В телефоні він був записаний “Льоша Змєй”. Це після того, як в маріупольських пабліках якось влітку почали з’являтися дописи, що бачили змію на пляжі. Льоша зателефонував та каже: “Треба сюжет зняти про те, що це вужі, а не гадюки, бо люди їх тупо вбивають”.
Олексій Кісілішин
Звісно, ми зробили таке відео. Льошка пірнав в річку неподалік “Азовсталі” та голими руками ловив вужа, аби продемонструвати його мирний настрій. В рідній школі за його ініціативою проходили відкриті уроки, коли він розповідав про тварин, приносив їх. У нього було скільки ідей, не можу й словами передати! Він розповідав про створення блогу, про експедиції, про тварин. А скількох він врятував від смерті і уявити складно. А ще Льоша завжди був прикладом того, як треба любити свою Батьківщину. І йому завжди було “не пофіг”. А зараз я й досі не можу прийняти той факт, що Олексія немає в живих”.
Всі тварини Олексія загинули
Олена Мосійчук разом з Олексієм і його батьком служила у одному підрозділі. Посестра, найкраща подруга сім’ї Кісілішиних згадує день знайомства з Олексієм.
“Пам’ятаю, як я вийшла на курилку зранку, а там новобранці і він. На службу Олексій прийшов разом з татом Олександром.
Олексій Кісілішин (на передньому плані) з бойовими товаришами
“Лев” завжди відрізнявся тим, що завжди допомагав усім, так само, як і я, рятував тварин і тягнув їх на базу “Азова” в Урзуфі, а потім знаходив їм нові сім’ї. Льоша дуже любив диких тварин.
Взимку те й робив, що рятував птахів. То його був профіль. Після служби ми з Льошкою відкрили два притулки: він для диких тварин у Маріуполі, а я у Дніпрі для собак. Мріяли, як побудуємо свій великий притулок, де будуть тварини усіх видів, особливо пітони. О, як він обожнював пітонів та усіляких повзучих створінь”.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Олексій Кісілішин був у Маріуполі, де і прийняв бій разом з побратимами та татом. Олексій і батько до останнього були разом.
Олексій Кісілішин зі своїми собаками породи кане-корсо
“На жаль, усі тварини Олексія, в тому числі і три собаки породи кане-корсо, загинули. Але будучи вже на "Азовсталі", коли було обмаль їжі, під вибухи авіабомб він вилазив у місто і рятував тварин. Ділився своєю їжею, але кожен раз тварини гинули під завалами разом з іншими побратимами. Потім усі вийшли у полон. До 27 липня він виходив разом з татом на зв’язок, а потім — мовчання. Далі — теракт в колонії у Оленівці. Коли побачила прізвище Льоши у списках загиблих, не хотілось вірити, що його немає.
Вже будучи на "Азовсталі", Олексій продовжував рятувати тварин
Особливо коли така новина приходить у твій день народження. Але потім я знайшла фото, де чітко його впізнала. Тато дізнався про його загибель у день обміну полоненими. Важко усвідомлювати, що ми втрачаємо найкращих, молодих, у яких були неймовірні плани на майбутнє. Хочу, щоб мільйони людей знали про "Лева", щоб діти брали з нього приклад. Бо Олексій — один з тих, хто тримав оборону лінії фронту, яка була найтяжчою за всю війну, починаючи з 2014 року”.
"Якщо існує пекло, то воно у Маріуполі" — нотатки зі щоденника Олексія
Олена Мосійчук поділилася частиною щоденника свого полеглого друга — Олексій надсилав їй нотатки, коли перебував у блокадному Маріуполі.
01.05.22.
“Всем привет. На интернет попасть очень тяжело, да и антенн старлинка почти не осталось, потому что пидоры постоянно скидывают бомбы и антенны уничтожаются… У нас три дня подряд и одну ночь был режим тишины и прекращения огня, это просто не передать словами ощущения, когда вокруг тишина и никакие снаряды не падают рядом... Казалось бы, что отдых для нас, но нет.
Во-первых, это пиздец, как напрягает тишина, аж страшновато что пидоры что-то замышляют, но это было из-за того, что к нам наконец-то зашел гумконвой с медикаментами и удалось вывести 30 с лишним самых тяжелых раненых в Запорожье. За период этой тишины мы очень много делали, таскали топливо, остатки, по подвалам и разгребали завалы в поисках еды, в день приходилось проходить минимум от 25 км пеши с большим грузом...
И все же, какое наслаждение находится на улице в такую теплую погоду, видеть траву зеленую и лучи солнца!
С едой у нас очень большие проблемы, сегодня с группой пока еще оставалось время тишины пошли откапывать хоть что-то съедобное под завалами, где раньше был склад. Попали под огонь снайперов (для них, видимо, режим тишины не действует, это логично, если ты пидарас), парня возле меня убили сразу, другого ранили в мягкое место. По мне тупо промазали, потому что пуля в двух см от меня ударила, но компенсировалось это тем, что мы откопали немного консерв, кусок сыра (с плесенью, но не тот, что дорого стоит), а я вообще джек-пот выиграл — нашел маленькую баночку с мидиями”.
02.05.22
“Это пизда… Вот как можно описать этот день… Особо расписывать не буду, просто сегодня пидоры оторвались на нас за три дня прекращения огня. Я за сегодня много раз прощался с жизнью. Самое эффектное событие — это приходы кассеты корабельных градов в 30 метрах от меня.
В наш новый подвал сегодня скинули фосфорную бомбу, пока я лазил под минами, сапогами, вогами и градами, парни горели тут. Скорее всего в эту, ну, или максимум в следующую ночь, тут все завалится, как всегда. Главное, чтобы без 300 и 200. А вот куда дальше перекатываться, не понятно, потому что уже просто нет укрытий...
Сегодня просто нереально по нам херачили, я с группой с точки А до точки Б, где расстояние всего 1,2 км, добирались более пяти часов, это просто ад был. Уставшие, как собаки, и грязные.
Я также умудрился сегодня рассечь себе голову. Медики хотели даже пару швов наложить, но я отказался, не было времени на это. Сейчас башка болит, пиздец как. Также сегодня добыл трофейное оружие, на этот раз короткий ствол, жаль, что всего лишь ПМ, но и то приятно. А ещё гребаные мидии вышли мне боком посреди ночи!
Так что я уже двое суток без сна, и прямо сейчас ложусь спать, есть надежда завтра попасть на интернет.
Люблю Вас! Слава Украине! Готов молиться, чтобы эта ночь закончилась. Такого количества бомб, ракет и прочего еще не скидывали.
Если есть ад, то он тут, в Мариуполе…”
Сильніше за тварин Олексій Кісілішин любив лише Україну і Маріуполь
У полон батько і син потрапили з “Азовсталі” у середині травня. У Оленівській колонії знаходилися нарізно. Олександр Кісілішин вийшов з полону під час великого обміну 21 вересня і того ж дня чоловік дізнався, що син загинув під час теракту.
2 лютого Олексія Кісілішина посмертно нагородили першою Всеукраїнською зоозахисною премією. Її отримали його батьки — Ганна та Олександр.
"Перша Всеукраїнська зоозахисна премія — наш спосіб подякувати сотням тисяч українців, які під обстрілами та в окупації продовжують рятувати тварин щомиті", — сказав військовослужбовець, засновник руху UAnimals та один з ініціаторів премії Олександр Тодорчук.
Попрощалися з помічником кулеметника 3-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 3-ї роти оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення "Азов" 3 лютого на Байковому кладовищі у Києві.
Герою слава! Спочивай, солдате! Назавжди в строю!
Свої в Telegram 
