Воювати технологіями, щоб зберегти життя. Ігор Балчихли відкрив школу керування FPV-дронами
Ігор родом з Маріуполя, йому 27, з яких сім років прослужив в “Азові”. Працював у 2018-2019 роках у складі артилерії на Світлодарській дузі. Боєць “Бурп” з початком повномасштабної війни брав участь в обороні Маріуполя. За наказом вищого керівництва вийшов у полон з "Азовсталі". Ігор повернуся з полону через сім місяців. Після відновлення повернувся у стрій до рідного підрозділу: будучи командиром безпілотних літальних апаратів (БпЛА), з кінця липня по 9 лютого виконував бойові завдання у Кремінній і Білогорівці. Після поранення, поруч з Ігорем впала мінометна міна, він звільнився зі служби і зосередився на власній справі. Ідея про створення школи FPV-дронів “Бурпу” прийшла під час реабілітації.
Поїхав з другом на КМБ в “Азов” — батькам про це не сказав
Ігоря ще підлітком вабила військова справа — в дев’ятому класі хлопець навіть приходив на співбесіду до морпіхів, але йому відмовили, сказали, ще замалий. Тому Ігор пішов навчатися до технікуму, але майбутня професія йому не подобалася, тож хлопець вступив до ліцею на автомеханіка. Там Ігор познайомився з Антоном Крилем, який став його найкращим другом. Саме з ним після закінчення ліцею Ігор поїде до Києва, щоб пройти військово-лікувальну комісію (ВЛК) і вступити до лав “Азову”.
Ігор Балчихли з Маріком
“Щоб не просити у батьків гроші на поїздку, працював на різних роботах. І про своє рішення їм не сказав. Це був мій вибір, я знав, що мама буде переживати та хвилюватися”.
У березні 2017 “Бурп” з “Тасманом” в столиці проходили ВЛК, спілкувалися з психологом в Головному управлінні Нацгвардії. У хлопців була велика мотивація, бо наступна співбесіда мала відбутися через пів року. І вони здали тести, отримали бали вище середнього, а далі відправилися на Донеччину для проходження курса молодого бійця (КМБ).
“У нашій групі були переважно пацани 18-19 років. Нас випробували на стресостійкість та фізичні можливості. Під час КМБ, який триває дев'ять тижнів, на тебе постійно оруть, ставлять в жорсткі умови і створюють стресові ситуації. Мені допомогло з усім цим справитися те, що я з першого класу займався спортом. Спочатку це була греко-римська боротьба, а в підлітковому віці переключився на бокс. З “Тасманом” завзято тренувалися і багато бігали, тому ми фізично були готові до важких випробувань”.
"Бурп" завжди хотів бути військовим
Ігор згадує, у нього не було можливості обирати, до якого підрозділу приєднатися. Він рвався в піхоту — “Бурпу” хотілося професійно воювати у війську, вправно володіти автоматом і пістолетом. Але його відправили в гаубичний дивізіон, який дислокувався на базі у Юр'ївці. Згодом мрія Ігоря здійснилася, але перед цим він 9 місяців виконував бойові завдання на Світлодарській дузі.
Спочатку воював у теробороні, а потім зі своїми “азовцями”
У травні 2021 року Ігор звільнився з “Азову”, бо закінчився контракт. Йому хотілося трохи відпочити і зрозуміти, де далі себе реалізувати — у військовому чи цивільному житті. Тож на початку повномасштабного вторгнення “Бурп” був вдома з рідними.
“Після новорічних свят мені зателефонували з військкомату і нагадали, що я резервіст, і у разі загрози нашій державі маю прибути до частини, в якій служив. О п'ятій ранку 24 лютого про початок великої війни повідомив товариш. Я спочатку не повірив, а потім підійшов до вікна, а там вже посипалися "Гради" на мікрорайон "Східний". Потім зателефонував ще один побратим, каже, щоб стрімко їхав на базу. Я зібрав речі, попрощався з родиною — наступна наша зустріч буде вже коли, мене обміняють з російського полону”.
Все необхідне “Бурп” отримав в інтернаті на Лівому березі, у місці дислокації для отримання зброї та броні. Перші дні Ігор був разом з місцевою територіальною обороною.
“26 березня прийняв оборону на блокпосту біля селища Старий Крим. І там зустрів хлопців з "Азову", і я був спокійний, що поруч зі своїми перевіреними пацанами”.
Врятував двох побратимів — так опинився перший раз на “Азовсталі”
15 березня Ігор з побратимами в районі Маріупольського держуніверститету знайшов двох поранених побратимів, один з них і досі у російському полоні. Аби врятувати їх, вирішили прориватися на "Азовсталь", бо іншої інформації щодо того, куди можна привезти поранених, не було. Головний в'їзд на меткомбінат вже був розвалений. Ігор каже, пізніше дізналися, що туди влучила "Точка У".
“І ми вирішуємо прориватися через прокатний стан "3600", це між прийомом на Лівий берег та головним в'їздом, де була вивіска “Азовсталь”. Вже всередині заводу ми на килимі внесли поранених. Чекали поки з нами зв'яжуться з "Бастіона" і пришлють за пораненими машину. У шпиталі одному з бійців ампутували ногу і потім евакуювали на гелікоптері до Дніпра”.
Звістка про загибель трьох друзів
“Бурп” добу відсипався, а далі пішов воювати проти російських загарбників. Вдруге на “Азовсталь” Ігор зайшов 5 квітня і одразу почав дізнаватися про друзів — “Тасмана”, “Капусту” та “Біра”.
“Сказали, що вони на “Бомбусі”, це їхня позиція на заводі, де хлопці спали. Я деякий час не міг знайти “Бомбус”, і одного дня зайшов на новий “Бастіон”, там побачив побратима. Він сказав, що всі троє моїх найліпших друзів “200”. Я був шокований, до останнього їх шукав і дуже хотів з ними побачитися”.
Не так страшно було бігати по території заводу, як виходити у полон
16 травня “Бурп” повернувся з позиції. На території комбінату він разом з побратимами знайшов те, що тоді було на вагу золота — медичні рукавички, спирт, медикаменти, бинти тощо.
“Ми принесли, а нам кажуть, що все це вже неактуально. І тут одразу приголомшлива новина — весь Маріупольський гарнізон виходить в російський полон. Коли ми були на поверхні, здивувався — чому так тихо, а виявилося, що вже були домовленості про припинення вогню зі сторони росіян і складання зброї з нашого боку”.
В той же день “Бурп” вийшов з “Азовсталі”, а о п’ятій ранку 17 травня був в Оленівській колонії. Ігор зізнається, що йому не так страшно було бігати по території заводу, як виходити у полон.
У день прибуття в Оленівку Ігоря відвели на допит, який проводив представник ФСБ.
“Він мені прямим текстом сказав: "Ви думаєте, що в казку потрапили? Вам тут всім піздєц!".
В цій колонії “Бурп” пробув дев'ять днів.
“Про вибух в Оленівці ми нічого не чули. Особисто я дізнався тільки після обміну. Проте росіяни нам розповідали, що вони вже Запоріжжя та Харків взяли”.
Під час вибуху в бараку загинуло п’ятеро його побратимів: Олександр “Крід” Бабенко, Дмитро “Білотур” Букарьов, Віталій “Радій” Зінчук, Сергій “Башня” Петренко, Микола “Карась” Карась. “Бурп” каже, що вбити беззахисних військовополонених у такий спосіб могли тільки російські солдати.
Підірване здоров’я після російських буцегарень
Чотири місяці відсидів в Таганрозі. Тут Ігорю у перший день, коли була “прийомка”, щосили вдарили по голові гумовою палицею. І “Бурп” відключився.
“Потім мене помили, дали шмотки і заштовхали в камеру. Коли потроху приходив до тями, зрозумів, що втрачаю мовлення і по всьому тілу поступово з’явилося тремтіння. Симптоми посилювалися під час стресових ситуацій, наприклад, коли виводили з камер на обшук чи допит. Звичайно, ніякої медичної допомоги мені не надавали. Максимум могли дати таблетку найпростішого знеболювального. Вже після обміну поставили купу діагнозів, серед яких розлад адаптації, схильність до епілепсії тощо”.
Ігор у Оленівці, перший день полону
30 днів у Каменськ-Шахтинську. Трохи більше місяця в Курську. 29 жовтня 2022 року “Бурпа” на літаку з іншими українськими військовополоненими, яких збирали по всій росії, доставили в Крим.
“Ми летіли довго, десь добу точно. У нас були зав’язані руки і очі. І голова донизу. А ще били і не давали води”.
Щоб зберегти життя бійців, треба воювати технологіями
Лікування і реабілітація тривали більше шести місяців. А вже влітку 2023 року “Бурп” приєднався до нового створеного підрозділу К-12, який входить до складу бригади “Азов”. Тут Ігор займався аеророзвідкою.
“Після полону, лежачи в лікарні, у мене була купа часу, який я використав з користю. Став аналізувати інформацію, що зараз відбувається на фронті. Особливо мене захопила тема, пов’язана з дронами. І тоді я задався питанням: чому ми воюємо людьми, а не технологіями. Треба розвиватися в цьому напрямку, щоб не гинули пацани в такій великій кількості. Зрозуміло, що на війні без смертей не обійтися, але завдяки технологічним проєктам, зокрема дронам, можна зберегти життя військовим”.
Ігоря приваблювали дрони і він вирішив, що треба рухатися у цьому напрямку
За словами “Бурпа”, його вразив склад К-12. Серед військових був “Комета” — доброволець, який полетів у рідний Маріуполь на гелікоптері, “Вог” — молодший брат “Тасмана”, який нещодавно отримав звання Героя України, “Грінка” — один з наймолодших оборонців Маріуполя, який, на жаль, загинув 6 травня 2024 у Серебрянському лісі.
"Бурп" (праворуч) з "Грінкою" на Донеччині
“Я розумів, що на них можна покластися, що всі вони розумні хлопці, які прагнуть до розвитку. Я вже з перших днів на полігоні став розбиратися, як працює дрон, як ним керувати тощо. Тоді я познайомився з “Філіпсом” та “Ісусом”. Михайло Григор’єв та Роман Легар у підрозділі були найкращими у своїй справі — в роботі з FPV-дронами. Побратимів вже з нами немає: “Ісус” загинув 9 червня цього року, а “Філіпс” через десять днів”.
Понад пів року “Бурп” воював в К-21 за допомогою FPV-дронів. А вранці 9 лютого 2024 року, перебуваючи на позиції, він отримав серйозне поранення: 120 мм міна впала посередині між Ігорем і його побратимом. Маленький осколок від міни потрапив йому в плече, а більший пройшов наскрізь у правій руці. Другому хлопцю пощастило менше, але він вижив.
У К-12 Ігор воював дронами
“Бої в Маріуполі, оборона на “Азовсталі”, місяці в полоні, контузія і майже одразу поранення. Я подумав, що вже досить випробовувати свою долю. Наступного шансу, щоб залишитися живим, у мене може і не бути”.
У лікарні з'явилася ідея про власну школу
Коли лікувався, “Бурп” замислився про створення школи, де будь-хто зможе навчитися керувати FPV-дронами. Школа, де він передавав би знання, які свого часу отримав від побратимів “Ісуса” та “Філіпса”.
Mariupol School of Basic Military Training названа на честь рідного міста Ігоря Балчихли. Як і його вірний друг Марік — талісман цієї школи.
Відпрацювання навичок у школі керування FPV-дронами
“Ми створили комфортні умови для навчання. В школі новітня комп’ютерна техніка, ручні меблі. Учні отримують теоретичні та практичні знання, і вся програма в електронному вигляді у них залишається із собою назавжди. Тобто, вони в будь-який момент можуть відкрити файл і освіжити свої знання. Також наші учні мають можливість після навчання приходити до нас у школу в неділю для відпрацювання навичок. А ще можуть відпочити, пограти в PS5, в неформальній обстановці поспілкуватися з інструкторами”.
Заняття у школі
Навчатися можна в зручний час — у денній або вечірній групах. Максимальна кількість учнів в групі — 15. Перша денна група з 11:00 до 15:00, друга вечірня група з 16:00 до 20:00. Тривалість курсу 6 днів, два з яких пілотування на 7-дюймових дронах на полігоні або в ангарі, розкладання і бінду станції та ретранслятора.
“Ми навчаємо людей, які вже мають досвід, новачків, військових, цивільних — чоловіків, жінок і дітей від шістнадцяти років за згодою батьків. Взагалі всіх, у кого є бажання вчитися та розвиватися у керуванні FPV-дронами. Я хочу передати свій напрацьований бойовий досвід людям, які в подальшому підуть служити. Розповім все про дрони, як замаскувати техніку, як краще обирати позиції, як визначати ціль і що краще використовувати для знищення ворогів, коли працюєш у різних місцевостях, наприклад, на відкритому просторі чи в лісі. Хочу, щоб вони заздалегідь знали, з якими проблемами на фронті можуть зіштовхнутися, і щоб на їх вирішення не витрачали дорогоцінний час”.
Журналістка Свої Ганна Курцановська з Ігорем Балчихли на занятті у школі керування FPV-дронами
В команді Mariupol School of Basic Military Training, крім Ігоря Балчихли, який є ідейним натхненником і головним інструктором, ще працюють його друзі ще з мирного Маріуполя, перевірені часом: інструктори Олександр та Владислав познайомлять учнів зі світом FPV, та Костянтин, який допоможе опанувати нові навички на практиці.
Свої в Telegram 
