100 цитат зі сходу, які допоможуть вам пережити цю війну

Анна-Софія Пузанова, донька полоненої-парамедика Юлії Паєвської “Тайри”

“Звісно, я розуміла всю небезпечність її дій, але одночасно і те, що робить мама велику справу. Я завжди пишалася матусею. Погодьтеся, не кожна жінка може кинути все і допомагати людям в гарячих точках”.

Катерина Горячко, журналістка

“Я дякую Всесвіту, що на моєму шляху були і є чудові люди: мої рідні, мій чоловік, колежанки, друзі, волонтери. Ті, хто цілодобово підтримував, допомагав, піклувався. Україна у вогні. Але сильніше за вогонь бомбардувань палають наші серця”

Олена Загреба, школярка

“Я дуже сподіваюся, що Маріуполь відбудують і що він стане ще кращим, ніж був. Це моя мрія”.

Павло Ніфонтов, режисер телеканалу “Суспільне Донбас” до переселенців

“Думайте, як облаштовуватись заново. Навіть якщо завтра закінчиться війна, пройде не один день, а можливо місяці, поки відновлять комунікації, газові магістралі, стабільне водопостачання, роботу крамниць. Просто живіть тут і зараз”.

Олексій Ровдо, ножовий майстер

"Одного разу, коли я готував, спрацювала наша ППО. Ударною хвилею мене збило з ніг, і, коли я падав, у мене був лише один страх — що суп розіллється. Не було страху, що зі мною чи майстернею щось трапиться. Було тільки одне бажання — щоб уцілів суп”.

Ілля Костушевич, написав листа Борису Джонсону

“Я хочу, щоб швидше закінчилася війна, щоб більше не вмирали люди. Я хочу грати у футбол у себе в Маріуполі. Я хотів би, щоб у всіх дітей світу не було війни. Передаю привіт усім дітям у Британії, дякую, що допомагаєте нам. Ми переможемо!”

Ірина Прудкова, кінематографістка

“Я хочу доводити, що Донбас — це не те, що люди собі там вигадали. Наш регіон (і Маріуполь зокрема) — це те, що тримає оборону і не дає пройти ворогові”.

Анжеліка Марусова, психологиня

“Тільки ви можете контролювати свій стан, а не інші люди. Коли усвідомлюєш це, то легше розібратися з відчуттям сорому на фоні війни”.

Дмитро Мосур, батько 3-річних близнючок, мати яких загинула під час обстрілу

“Вони [односельці] не залишилися осторонь, коли дізнались про наше горе. Я не знаю цих людей, а вони мене. Але допомогли ніби родичі. Принесли продукти, одяг, іграшки, медикаменти…”

Сергій Чорнобривець, парамедик з Маріуполя

“Був випадок, коли нас викликали до чоловіка з травмою голови. Тоді якраз почався обстріл. Водій Володимир повернувся до мене: “Сергію, мені 65 років, я вже своє прожив, а ти молодий. І тобі вирішувати — їдемо ми на той виклик чи ні”. Я хвилину подумав і сказав: Володю, треба їхати. Що буде те й буде".

Переселенці з Харкова у шелтері в ДніпріФото: Свои

Наталія, швачка

“Щоб ви розуміли, ми й під "Градами" були, і шибки прибирали біля будинків — нові сипалися, а ми їх прибирали. І квіточки висаджували, і прополювали клумби. Все самі. Головне, що ми залишились живі. Руки є, ноги є. Роботу знайшли і Слава Богу”.

Ганна Рясна, координаторка шелтеру для переселенців

“Ми повноцінно поринули в роботу. Хочемо допомогти таким, як ми. Людям, які тільки планують евакуацію, щоб було куди їм виїхати”.

Тетяна Нафтель, створює вишиванки

“З початком повномасштабної війни в мене майже не було замовлень, бо людям було не до вишиванок. Але згодом, коли перший шок пройшов, люди почали знову цікавитись приазовською вишиванкою. Маріуполь зараз болить всій Україні, всьому притомному світу”.

Катерина Гавриліна, тату-майстриня з Попасної

“Я була впевнена, що я не знайду в Дніпрі роботу майстром тату, бо тут величезна конкуренція. Потім я просто взяла себе в руки і вирішила написати всім студіям, які є в Дніпрі. Мені відповіли одразу дві”.

Юліана Скібіцька, редакторка

“Тепер ми з вами всі стоїмо пліч-о-пліч. І ми все повернемо. Ваш окупований Луганськ та мій окупований Бердянськ. Вашу Горлівку та мій Мелітополь. Наші спільні Крим, Херсон та Донецьк. Бо інакше просто не може бути. І не буде”.

Шафа на стіні після руйнування будинку в БородянціФото: Twitter, @agremantida

Олександр Базилєв, медбрат військового госпіталю

“Матеріальні цінності не те що пішли на другий план — вони пішли просто. Замість них головним стало спілкування, взаємодопомога та взаємоповага. Ось це все дуже чітко осмислювалося, коли розумів, що роблять разом зі мною звичайнісінькі люди”.

Анастасія Волкова, журналістка

“Я вірю у нашу перемогу. Обов'язково поїду до Луганська на танку. Обов'язково першою зніму сюжет про те, що у Сєвєродонецьку закінчилася війна. Про те, що Луганськ звільнено”.

Ксенія Резнікова, евакуювалася до Німеччини

“Я боялася, що син сповзе в депресію чи нудьгу, але цього не сталося. І це, за великим рахунком, завдяки спілкуванню з однокласниками та вчителями. Сина прийняли дуже тепло — я навіть плакала”.

Софія Дорохова, студентка

“Цікаво запитати у свідків Другої світової про те, як жити в післявоєнному світі, коли твоя молодість проходить у відновленні”.

Яна Літвінова, міська голова Старобільська

“В телефонній розмові мені казали, що я повинна прийти поговорити про налагодження діалогу. Передати майно. Я відповіла дуже грубо — під чиїсь прапори я щось передавати не буду”.

Фото: Reuters

Олег Одорошенко, підприємець

“Я розумію, що гарантій безпеки мені ніхто дати не може. Але уважно стежу за ситуацією та оцінюю ризики. Дії української армії вселяють у мене віру та надію. На сьогоднішній день я спокійно почуваюся і залишаюся працювати в Покровську. Це моє рішення і я вірю в нашу перемогу!”

Валентина Константиновська, волонтерка з Маріуполя

“Бачу, лежить пустий каремат, я на нього лягаю, беру автомат і намагаюся цілитись. А тут як набігло фотокореспондентів, перекрили мені мішень. Я їх гоню: “Йдіть, мені мішень не видно!”, а вони сміються і знімають. Ось таким чином і потрапила я в герої. Хоча нічого героїчного в цьому не бачу. Я ж просто хотіла навчитися стріляти”.

Юрій Клочка, голова Покровської райради/солдат територіальної оборони

“Для мене величезна честь і відповідальність носити форму українського воїна зараз. Тому що я захищаю свою Батьківщину. Я готовий битися з її ворогами. І вважаю, що відповідальність за захист своєї країни потрібно нести гідно”.

Наталія Бондаренко, керівниця Фундації підтримки осіб старшого віку “Вік щастя”

“Це мій фронт і моя відповідальність. Те, чим я живу та дихаю. Уся активність спрямована на розвиток людей за 50 років. Україна неминуче старіє. Але люди поважного віку не баласт для держави. Це можливість для розвитку”.

Оксана Баландіна, медсестра, яка підірвалася на міні у Лисичанську

“Завдяки підтримці рідних, знайомих та незнайомих людей, у мене відкрився другий подих. Я житиму заради своєї сім'ї”.

Фото: Міністерство реінтеграції

Олександр Стрюк, голова військової адміністрації Сєвєродонецька

“Волонтери з усієї України підтримують Сєвєродонецьк. Це і Чернівецька область, і Рівненська, і Тернопільська. Наше литовське місто-побратим не залишається осторонь. Вони надіслали нам медикаменти, конче потрібні для нашої лікарні. Ми можемо існувати лише за підтримки зовні”

Роман Водяник, керівник міської лікарні Сєвєродонецька

“Я питав у тих лікарів, які лишилися, чому ви не поїхали. Усі відповідають: “А як ми покинемо своїх пацієнтів?”. Турбота про людей змушує лікарів щодня виходити працювати, незалежно від обстрілів”.

Юлія Божко, переселенка з Донецька

“Допомога іншим, добрі справи і слова вдячності допоможуть вам йти далі. Ви побачите, як вас оточать однодумці”.

Наталія Киркач, волонтерка

“Народ більш згуртований, більшість має чітке розуміння того, що відбувається. У цих людях відчувається стрижень і навіть певне моральне піднесення”.

Євгенія Іванченко, поліцейська з Маріуполя

"Я і надалі планую працювати в поліції. На заході України я хочу надавати допомогу потерпілим від війни. Це ж моя країна і це мої люди”.

Катерина Калюжна, журналістка з Маріуполя

“Ми всі зрозуміли, наскільки круто жили в мирі. Як класно просто приймати ванну та пити каву, спілкуватися з друзями та засинати у ліжку. Ми мріяли про мир. І тоді пообіцяли, що у нашому дворі обов'язково відсвяткуємо перемогу та мир”.

Фото: LB.ua

Сергій Косяк, допомагає евакуювати українців

“Я всім, хто приїжджає до нас у Баутцен з України, кажу: “Вивчіть дві тези: перша – ви в безпеці і вам нічого не загрожує, друга – про вас подбають”.

Крістофер Стоукс, лікар

“Раніше я працював в комерційному секторі, але розумів, що це мене не надихає. Мені хотілося бути корисним. Тому в 1994-му році долучився до “Лікарів без кордонів”. Я розумів, що разом ми можемо допомагати людям. І це давало багато натхнення”.

Олена Поволяєва, переселенка з Донецька

“Треба жити далі. Але як? З чого починати? Як планувати? Як пережити? Чи розраховувати на повернення? Ви самі себе знаєте краще за всіх”.

Іванна Тротченко, студентка

“Я повернусь до Харкова одразу як припиняться військові дії. Навіть якщо там нічого не буде відбудовано”.

Дмитро Мішенін, підприємець, евакуював людей під обстрілами

“Батько потрапляє під обстріли. Я потрапляю під прес з організації евакуації. Але всі, дякувати Богу, здорові й живі. Живемо з дня на день”.

Евакуація людей з МаріуполяФото: denis_minin

Світлана Араджион, психологиня

“Я вважаю, що Україна завжди трималася на людях, не важливо, де ми. Я для себе переусвідомила багато про те, що патріотизм є і на відстані, допомога є на відстані і ніхто нікого не зрадив, кожен прийняв для себе рішення”.

Олександр, допомагає евакуювати людей

“Роблю це за покликом серця, грошей не беру. Лише на бензин. Але людей не змінити — все одно залишають гроші, кладуть у бардачок, кудись ховають у машині”.

Алан Бадоєв, кліпмейкер

“Я вірю, що кожен ранок наближає нас до мирного світанку, коли кожен українець зможе вийти на вулицю свого рідного міста усміхнутися сонцю, обійняти свою дитину”.

Юлія Баєва, переселенка з Ясинуватої

“Головне — навчитися приймати допомогу. І приймати її з вдячністю! Наприклад, добрі люди з усього білого світу зібрали нам грошей на будинок в селі”.

Дмитро Шибалов, гід Чорнобильської зони відчуження

“4 березня з моєю коханою Анною стали подружжям. Я освідчився на Новий рік, на головній ялинці країни. Хотіли влітку святкувати, одружуватися, а тут війна. До літа ще ціла вічність. Тому вирішилися одружитися просто зараз!”.

Фото: Reuters

Валерія Панасенко, журналістка

“План А такий: відбудувати Нью-Йорк, чого б воно не вартувало. План Б: вигнати всіх орків до Сибіру, відбудувати Нью-Йорк, чого б воно не вартувало”.

Дмитро Чичера, волонтер з Маріуполя

"Так склалося, що зараз в Україні немає жодного покоління, яке жило б без війни. І хочеться, щоб рано чи пізно це перше покоління з'явилося. І зараз все залежить саме від нас".

Катерина Хош-Оз, переїхала з Донецька у 2014 році

“Доньці на момент від'їзду виповнилося 4 роки. Цікаво, що у Туреччині Каміла прожила більше років, ніж в Україні, але все одно про свою Батьківщину пам'ятає. І любить її. Згадує, як у дитячому садку малювали українські прапори, як прикрашали групу українською символікою”.

Юлія, поїхала з Луганська у 2014 році

“Я живу в цікавому Києві, я маю те, чого мені завжди не вистачало: оперний театр, чудові парки та казкову річку Дніпро. Так, мій рюкзак, повний дуже страшних спогадів, завжди зі мною, але за майже вісім років я навчилася з ними жити”.

Катерина Колмикова, модель plus-size

“Якщо ви хочете співати, танцювати – робіть це. Не думайте про те, що вам скажуть. Просто дозвольте собі займатися тим, що любите. І тоді ви відчуєте смак перемоги, який вже не дозволить зупинитися”.

Наталія Зарицька, дружина бійця полку “Азов”

“Українські жінки не народжуються сталевими, сталевими ми стаємо в очікуванні на наших захисників Батьківщини. Коли б’ємося з ними пліч-о-пліч, коли боремося за їхнє життя, волю і свободу".

Дружини захисників МаріуполяФото: Corriere della sera

Петро Кузик, командир добровольчого підрозділу “Свобода”

“На фронті немає авантюристів. Усі роблять свою справу і розуміють, чому саме вони тут знаходяться”.

Вікторія Амеліна та Команда Нью-Йоркського літературного фестивалю

“Замість того, щоб проводити поетичні читання, ми допомагаємо ЗСУ їбашити ворогів… Поетично”.

Еліна Прокопчук, засновниця журналу про Маріуполь

“Нас всіх об’єднало одне бажання — побачити, як над мирним українським містом знов сходить сонце, а разом з ним відроджується життя.Від початку війни ми не змінювали ані сторінки журналу. Хочемо, щоб ви побачили його саме таким. Волелюбним, морським, чарівним”.

Євген, підприємець

“Я поїхав з Маріуполя, але моя душа там”

Наталія Щука, волонтерка

“На 8 місяці вагітності пройшла 15 кілометрів з Маріуполя, сьогодні вранці народила сина. Почуваємося добре. Життя переможе!”

Фото: Facebook, Наталія Щука

Михайло Пуришев, волонтер

“Мені сказали, що я божевільний. Що до Маріуполя не проїдеш. Але я сказав, що поїду і що треба лише знайти бус”.

Енвер Цкітішвілі, директор "Азовсталі"

“Герої “Азова” зробили дуже важкий і правильний вибір у своєму житті — залишитися на шматку землі, розуміючи, що лише вони можуть захистити мирних жителів від ворогів навколо”

Денис Мінін, волонтер, який організував евакуацію з Маріуполя

“Є ті, хто просто хоче допомогти. Один з наших водіїв навіть відсидів у в’язниці, але зараз він хоче рятувати людей. Він вже вивіз із Бердянська понад півсотні людей”.

Рінат Ахметов, олігарх

“Моя мета — повернутися до українського Маріуполя та реалізувати наші нові виробничі плани, щоб маріупольська сталь могла, як і раніше, конкурувати на світових ринках”

Вадим, забрав кролицю після обстрілу вокзалу Краматорська

“Я ходив територією вокзалу і бачив багато крові, зруйнованих сидінь та пошкоджених будівель. Раптом я помітив чиїсь речі на вокзалі — там щось ворушилось в пластиковій переносці. Я вирішив, що якщо в цьому жахітті щось вижило, то воно не повинно загинути від голоду чи холоду”.

Жінка біля евакуаційного потягаАвтор: Pierre Crom

Національна спілка архітекторів України

“Ми маємо забути про типовість, сірість, безликість і безіменність, бо це і є “русскій мір". Символи радянського колоніального минулого повинні зникнути з обличчя наших міст”.

Віка Коротенко, школярка

“Найперше, що я зроблю коли приїду додому — обійму близьких і скажу, які вони мені дорогі”.

Михайло Вершинін, голова патрульної поліції Донецької області

“Зараз Україна показує всім силу та могутність держави, яка бореться з такими монстрами, як Росія”.

Анна Шувалова, маріуполька

“Ми розумна, волелюбна і самостійна нація. Наш вибір може здатися неочевидним. Наші дії не завжди є раціональними. Але ми ніколи і нікому не дозволимо нівелювати нашу історію та заперечувати нашу національну ідентичність”.

Олексій Бурковський, агроеколог

“Я був за кордоном, бачив Стоунхендж, читав у дитинстві про Середньовічну Європу. Мені здавалося, що там є життя, а тут нічого немає. Аж раптом почав бачити і вивчати те, що поруч. У мене з’явилося відчуття рідної землі”.

Олена Стяжкіна, письменниця

“У мене є подруга, яка залишилася в Донецьку. Вона каже: “Чому ми тут? Бо хтось має зустрічати з квітами українських воїнів”.

Мітинг в Донецьку 5 березня 2014 рокуФото: Facebook, Сергій Ваганов

Олександр Дмітрієв, керуючий партнер LD Agency

“Я майже ровесник моєї України. Я бачив багато країн, але немає місця ріднішого за дім. Немає місця, ріднішого за Україну. Немає місця ріднішого за мій український Донбас”.

Гай Кавасакі, маркетолог

“Схід як регіон має такий великий потенціал, що ви можете стати наступною Кремнієвою долиною. Але потрібно багато зусиль, удачі та інсайтів”.

Станіслава Орловська, психологиня

“Тепер щоосені в Донецьку листя моєї верби жовтіє, а небо стає особливо блакитним. Подобається це комусь чи ні, але якщо стоячи під моєю вербою підняти голову, то стає занадто зрозуміло, чия це земля”.

Наталка Сосницька, співорганізаторка фестивалю The Most Fest

“Для мене фестиваль є певним символом початку трансформації як Костянтинівки, так і регіону. Організовуючи The Most Fest, я сприяю змінам у Костянтинівці та Донецькій області”

Фестиваль The Most Fest в занедбаній промзоні

Микита Шевченко, волонтер

“Мені за 22 дні народження стільки не бажали, як за 5 хвилин спілкування з бабусею, яка отримала від нас допомогу. У такі моменти розумієш, що займаєшся потрібною та правильною справою”.

Тамара Уманська, вчителька року на Global Teacher Prize

“Людина повинна робити те, що в неї найкраще виходить. Перемога у номінації “Найкращий прифронтовий учитель” – найважливіший момент мого життя”.

Аріф Багіров, волонтер

“Ці три місяці навчили тому, що завтра буде день, не слід поспішати. Тому план лише один — зробити Україну ще сильнішою, а Росію – слабкою”.

Максим Попов, волонтер

“Якщо в людей хоча б залишилися стіни, щоб туди можна було хоч якось зайти, то люди не чекають на те, що їм там вікна поставлять, а частину стіни закладуть. Вони беруть і це роблять самі”.

Дмитро Прудов, архітектор про відновлення Сєвєродонецька

“Я впевнений, що ми, на зло цим оркам, об'єднаємось і переможемо . Ми все це відбудуємо в набагато кращому та сучасному виконанні”.

Михайло Пасічний, хірург про роботу в Маріуполі

“Я намагався врятувати життя одних, кінцівки інших, а комусь просто давав надію, що їм стане краще”.

Евакуйовані з Сєвєродонецька котики

Наталка Нагорна, журналістка

“Ви маєте право вижити і врятувати тих, кого любите”.

Даша, школярка

“Мене гріють думки про повернення: я уявляю, як вступлю до університету і як ми з друзями будемо відбудовувати усе, що зруйнував "руський мир".

Іван Кліндухов, провідник евакуаційного потяга

“Роботу свою люблю і змінювати її не збираюся. Дуже сподіваюся на швидку перемогу України над Росією. І тоді я зможу помандрувати країною і побачити всю її красу!”

Ольга, школярка

“Я хочу сказати своїм містам - Лисичанську, Сєвєродонецьку - тримайтеся! Я вас дуже сильно люблю і дуже хочу повернутися. Україна з нами!”

Катя Єрська, журналістка

“Разом з однодумцями ми робили все, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Маріуполі. Годували, лікували та одягали. Возили гаряче на передову та в лікарні. Розбирали завали, прибирали тіла вбитих дітей з вулиць міста. Евакуйовували, евакуйовували, евакуйовували”.

Тетяна Грачова, начальник відділу культури Сєвєродонецька

“Ви не уявляєте, скільки людей залучено, у тому числі у волонтерство. Ці люди роблять все можливе, щоб убезпечити вас. Вони спокійні, зважені та підготовлені”.

Медики рятують людей у МаріуполіАвтор: Євген Малолєтка

Юлія Караулан, маріуполька

“Як можна чогось боятися, якщо ваша дитина поруч?”

Олексій Фалін, журналіст

“Я розповідатиму про наших чудових людей, про їхні подвиги і перемоги. Я робитиму те, що вмію і робив все життя”.

Олег Перетяка, чоловік похилого віку

“Кожен день — це подарунок долі, яким ми користуємося, і треба робити це мудро”.

Дмитро Білий, історик

“Що ми знаємо про наші регіони? Почали цікавитися Донбасом через те, що там війна заварилася. Що ми знаємо про Волинь, про Закарпаття?”

Андрій Харьков, визволитель Маріуполя у 2014 році

“Ми нічого не знали про війну, і ніхто не був готовим до бойових дій ні морально, ні фізично. Єдине, що нам допомагало, – це обов’язок перед народом і Україною. Ми розуміли, що мусимо захистити Маріуполь”.

Валерій Василенко, спортивний журналіст

“Ми повернемося до Донецька і поцілуємо його вулиці”, - нещодавно сказав капітан на всі часи Даріо Срна. Підпишусь під його словами. І дуже хочу, щоб це сталося якнайшвидше”.

Михайло Кулішов, краєзнавець

“Зміни відбуваються не одразу. Це радше довгострокова культурна інвестиція в життя міста й регіону. Але деякі зрушення можна побачити вже зараз”.

Дитина, народжена у блокадному МаріуполіАвтор: Євген Малолєтка

Ірина Кисельова, громадська активістка

“Мене надихає громадська діяльність, особливо коли зустрічаю таких же небайдужих людей, які мріють про краще майбутнє для нашого дому. Важливо будувати, покращувати місто, у якому ти народився і виріс”.

Андрій Бондарчук, ексмер Дебальцевого

“Спілкуватися українською для мене принципово. Мова – практично як друга армія. Це наша ідентичність. Це наша історія. Це наша культура. І це наше майбутнє”.

Анжеліка Столярова, засновниця будинків сімейного типу

"Це така радість, коли діти дзвонять, вітають з днем народження щороку, хоча вони вже дорослі й мають своє життя. Мабуть, ця велика любов дає мені стільки сил".